Следователят в киевската полиция Платон Чечел разкрива кой е извършил поредица от особено жестоки убийства на няколко млади момичета. Оказва се Полина, дъщерята на княз Урусов, съветник на императора.
Но тя умира по същия начин и нейните влиятелни родители обвиняват следователя в клевета. Налага се да напусне полицията и да не се появява публично в големите градове. Така Платон Чечел става изгнаник – не в чужбина, а в родината си, защото дори няма паспорт, за да емигрира.
Принуден е да скита от град на град.
Единственият начин да се издържа, като при това упражнява професията си, е като приема задачи от богати и влиятелни хора. Някои имат проблеми, които биха ги злепоставили, ако станат публично известни. Така Чечел започва своите частни разследвания.
Лятото на 1911 г. По деликатен проблем в Полтава е повикан Платон Чечел. Но видни личности от околията го ангажират с още една не криминална, а мистична история. Добитъкът измира по странен начин, а млада собственичка на имение е обвинена в магьосничество. Какви тайни се крият там? Има ли вещици в блатистата земя? За Платон да открие истината е въпрос не само на професионализъм.
Andriy Kokotiukha (b. 1970) is a Ukrainian author, screenwriter and journalist. Having graduated from the Faculty of Journalism of the Taras Shevchenko National University of Kyiv, he has authored more than 50 novels, children’s books, crime fiction, documentaries and science fiction books. His novels have been made into films. He is a winner of several prestigious literary awards for many of his works.
Онези, които си падат по темата за вещерството със сигурност ще се изкушат да прочетат втората книга от поредицата „Изгнаникът” на украинския новелист Андрий Кокотюха. Но за вещерство, за суеверия и предразсъдъци, или въобще за човешката изостаналост става дума в „Изгнаникът и вещицата” (изд. „Архипелаг” / „Златното пате”)? Прочетете ревюто на „Книжни Криле”: https://knijnikrile.wordpress.com/202...
И точно това разследване го отвежда до същината на следващия му ангажимент, в който му се налага да разкрива истината около набедена за вещица млада жена, собственичка на някога богато, но сега западащо имение. Платон, разбира се, не вярва в мистични глупости, но трябва да стъпва крайно деликатно в полтавската земя, където суеверията се ширят, а и са факт ред необясними събития около красивата, но родена с подозрителен недъг собственичка на черна котка (NB!). Тя е била съблазнена и зарязна от местен младеж, богат бонвиван, след което в желанието да си отмъсти наистина търси помощ във вещерските умения, а ред необясними и приличащи на проклятия събития застрашават мира в иначе спокойната околия.
Отже, в 1911 році Платон Якович Чечель опиняється в Полтаві по дуже делікатному дорученню. Однак виконавши своє завдання, він не покидає цей мальовничий край, оскільки отримує нове завдання. Вкрай загадкове та заплутане. Платону Яковичу доведеться добряче попотіти над розгадкою серії злочинів, оскільки на перший погляд тут суцільна містика. А може, поламана дівоча доля або чиясь битва за великі гроші? Сама детективна лінія дуже захоплива, інтрига тримається до останньої сторінки. Але для мене окремим плюсом були глибоке розкриття психологічного портрету головних героїв та описи українського побуту початку минулого століття. Сам Андрій Кокотюха називає свій роман неоготичним детективом через звернення до фольклору та української класики. Жіночі персоні у мене викликали асоціації з персонажами з Лісової Пісні або Наталки Полтавки, чиновники - з героями гоголівського ревізору, ну а фінальна промова сищика нагадала Єркюля Пуаро.) В будь-якому випадку це добротний класичний детектив.
📖🙄 Отже, як ви знаєте, дівчата вирішили приколотися і обрали на читання нашого клубу Кокотюху.
У мене жодних упереджень не було і немає, я читав автора раніше і чудово усвідомлюю його рівень.
🤓 «Вигнанець і навчена відьма» — майстерній, рівний і логічний ретродетектив. Якщо любите жанр — вам сподобається, якщо не дуже — буде нуднувато. Ну бо він логічний і рівний, все припасовано.
🤔 Також, не можу сказати що він простий. Автор починає з однієї справи, але основною стає інша. Протягом історії вводяться всякі штуки, які відволікають і збивають — словом, винуватця я не відгадав. Хоча, можна було. Можна жартувати про Кокотюху далі, не читаючи, але середній рівень популярних романів — нижчий за «Вигнанця».
Нова серія ретро-детективів від найпопулярнішого письменника України, в якій мова стала важчою, сюжет, як завжди, цікавий, а якість книг вийшла на новий рівень, завдяки кращому паперу, обкладинці, та редактурі з коректурою.
Головна відмінність серії від інших — поїздки головного героя по різним містам України — перша книга про Київську губернію, друга про Полтаву, а третя обіцяє бути про Білу Церкву.
Мене захопила ця серія, в душі відкрилась любов до ретро детективу. Але друга частина запала в душу дещо менше, аніж перша. Хоч вона більш динамічна, також викликає більше питань. Якщо в першій частині розкриття основної лінії було логічним, "роялів в кущах" було набагато менше, то в "Навченій відьмі" деякі моменти наприкінці мене дивували своєю "притягнутістю за вуха".
Вцілому, добротний ретро детектив. Продовження читатиму.
Пригоди Платона Чечеля продовжуються у Полтаві. Дуже мені подобасться подорожувати з ним містами України. А ще ця книга буле першою, завершеною мною в новому році. Мій особистий челендж на 2024 - прочитати щонайменше 10 друкованих книг. Електронних оповідок я й так читаю багацько
«Справжній вигнанець — той, хто сам себе не може знайти в світі, де ніхто не чекає його." Ця книга - поєднання захопливої історії, глибоких психологічних образів і містичного світу. Сюжет книги захоплюючий і напружений. Ця історія змушує задуматися про природу зла, про боротьбу між добром і темрявою всередині кожної людини. Адже всі ми часом відчуваємо себе вигнанцями на чужих територіях, шукаючи своє місце в житті.
Не подобається манера написання автора. Написано з пафосом,який тут є дуже неорганічним. Через це мені важко читалося, було скучно.
Тут хороша детективна складова, але деякі обставини були занадто натягнутими, неправдоподібними. За це зняла одну ⭐️.
Ще одну ⭐️ зняла за мізогінію. Жінки тут описані препаскудно. Я впевнена, словникового запасу автора вистачило б, аби описати їх не так принизливо, але видно бажання не було.