агато хто з нас впевнений, що технологічний шлях розвитку людства є виключно правильним. Але чи насправді це так? Можливо, існує інший шлях, для якого ми всі були створені?
Навіть якщо людство підкорило гравітацію, генетику та знищило безробіття, коли воно стикається aз прихованими таємницями нашого розуму та свідомості, хтось має вирішити, в якому напряму йти далі.
Чи існуватимуть після цього такі поняття, як сім’я та кохання? Чим готові ми пожертвувати, аби зазирнути у невідоме й врятувати близьких?
Ця історія починається у недалекому майбутньому, де на сина комп’ютерного розробника Джі здійснюється напад. Джі змушений залишити свою квартиру і звичний замкнутий спосіб життя, щоб спробувати врятувати його від невідомих переслідувачів.
Серія: Українська сучасна література. Нова хвиля ХХІ.
Я рази чотири починав писати огляд на книжку, і щось все ніяк не знав з якої сторони підійти, тому спробую просто різними окремими тезами:
• Українською все ж «синапс», але можливо автор закладав у слово «синапсис» якийсь додатковий сенс • Правила світу описані дуже детально і вони зберігаються впродовж всього сюжету • Також дуже добре описана будова міст, як вони розділені на сектори, навіть на початку книги є невеличкий малюнок для кращої візуалізації. • АЛЕ! Чому там є «російський» сектор – мені не зрозуміло. Це книжка 2021-ого року, а не стереотипний голлівудський фільм 1990х, можна було б мати і український сектор, абощо. • Але-2, менш критичне. Іноді здавалося, що міста в книжці забагато. Замість розвитку сюжету як такого, герої ходять (хоч і по ділу) туди-сюди. • В книжки, фактично, є три головні герої, і кожна глава ведеться від імени одного з них. • Ці глави також розташовані не в хронологічному порядку. Але в цьому є сенс, тому що так сюжет розкручується і дуже гарно підводить до зав'язки. • Але. На початку кожної глави важко зорієнтуватися від чийого ж саме імени зараз йде розповідь, і в купі з тим, що ці глави не є в хронологічному порядку, то це доволі збивало з пантелику. • Дуже сподобалася головна ідея «синапису»: що воно таке, як воно працює, як його винайшли і так далі. Детальніше нічого не пишу, бо спойлери. Але повторюся, дуже підкуповує те, що правила світу не порушуються. • Один з головних героїв якось ніби і головний, але з'явився в сюжеті два з половиною рази. • Фактично, автор не наділяє героїв позитивними чи негативними рисами. У кожного з них є своя, доволі вагома, мотивація. Тому власне емпатія перекладається на плечі читача – вирішити за кого з персонажів вболіваєш ти, і якого завершення сюжету очікуєш.
• І попри недоліки вище, мені дуже сподобалася книга. Вона доволі невелика, 250 сторінок, динамічна, за вечір-другий зайде на ура. Любителям наукової фантастики (хоч тут трошки якийсь радше кіберпанк) повинно сподобатися.