What do you think?
Rate this book
Путівник розгублених
Події розгортаються на початку XX століття в декількох місцях водночас. Головна героїня українка Марія з села Калинівка на Поділлі згадує своє паломництво до святих місць Єрусалиму і мріє потрапити туди знову. Її сусід - єврей Йона з подільського містечка Остропіль також мріє про Єрусалим, хоча ніколи там не був. Єрусалим є мрією і для дервіша Юсуфа із села в албанських горах. Для всіх героїв попри відмінну релігійну приналежність Єрусалим є символом прихистку. Усі вони травмовані - втратою родини чи фізичними вадами. Марія і Йона знаходять таємну дорогу до Єрусалиму через печеру - алюзія до розповіді Шмуеля Йосефа Агнона про козу, яка мандрувала до Єрусалиму. Вони вирушають туди, але це радше духовна подорож, яка допомагає знайти себе.
160 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
11 people want to read
About the author
Галина Пагутяк
33 books33 followersНародилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
October 10, 2024
Про Галину Пагутяк я чув вже неодноразово, але чомусь постійно відкладав.
"Путівник розгублених" привабив передовсім вражаючим оформленням, обкладинкою , ілюстраціями і тим фактом, що він є частиною культової "Приватної колекції", а отже це гарантована "таємна перлина".
І в дійсності! Початкові асоціації - Рушді і Маркес. Салман - бо віртуозне перестрибування між хронологіями та персонажами. Маркес - бо справжній магічний реалізм у всій красі. І знову Рушді бо вічне роздумування над християнством, юдаїзмом та ісламом.
Витончена гра з біблійськими тропами і всюдисущою побутовою міфологією з її добрими домашніми духами, демонами і діббуками, деконструкція добре знайомих персонажів: Марія, Йона, Юсуф і Місто Бога , котре їх поєднує. Єрусалим.Єршаїлам.
Схоже на те, що в мене тепер буде перша сучасна українська письменниця, чиї книги я збережу в пам'яті і вже цитую в "Тетраморфеусі".
Я думав, що цей роман-містерія, як його назвала авторка, буде чимось на кшталт "Кентерберійських оповідей" Чосера. Помилився, це щось інше, друкованих аналогів в українській літературі поки нема, тому всім залюбленим в біблію, міфи та справжню інтелектуальну літературу, гаряче рекомендую.
" Хто мандрує?
Марія, Петрова жінка, з Калинівки коло Острополя.
Йона, син Іцка і Ривки, з Острополя, що на Поділлі.
Юсуф, старий дервіш, із села в Албанських горах.
Куди мандрують?
До Святого міста Єрусалиму.
Коли мандрують?
Восени.
Навіщо їм туди мандрувати?
Хай вони самі про це розкажуть. "
Цитати:
Старий, що був колись дервішем, іноді як прекрасний сон згадує прохолодні стіни текії, виплекані помаранчеві та фіґові дерева, велетенські горіхи, фонтан, з якого поважно текла вузька цiвка води у чашу, яку обіймали вирізьблені з каменю долоні, внутрішнє подвір'я, де юнаків навчали танцю, білі одежі, що нагадували поранених птахів, коли не було вітру. Але то був не сон, а одне з його життів. Рідко хто має тільки одне життя. Насправді кожен з нас вiддає одне життя Аллаху, інше людям, одне життя мандрам, одне - книгам, ще інше - собі, і
ось так, проживши кілька життів, врешті розгублюється, бо не знає, котре з життів відповідає його істинному призначенню.
І починає в умі тасувати ці життя, вирішуючи сам, де був рай, а де пекло, де був урожай, а де не вродило. Котре життя було корисне для Всесвіту, а котре - для душі. Молоді думають, що зі старістю прийде мудрість, цілюща і прохолодна, як вечірній сад, але старість нерідко закінчується випаленою пустелею з
поодинокими кущиками сухої колючої трави. І єдина супутниця там - туга за втраченими можливостями. Життя пройшло, як караван з верблюдами й ослами, зникло, як омана, спустившись у видолинок. І зоставшись на самоті під безжальним пустим небом, стара людина проситиме:
- Відведіть мене в Єрусалим, у Мекку, щоб я там помер. Абохоч туди, де я народився, бо в мене немає сил!
Але хто озирнеться, хто почує, хто відповість?
Сонце мандрує не хіба зі сходу на захід, а й із заходу на схід,тільки цей другий шлях невидимий. Так і людина часом потребує пройти той другий невидимий шлях, аби оновитись, струсити з себе ті всі життя, які зробили її потворною, багаторукою і багатоногою. Янголи відвертають обличчя при вигляді тих покручів, що зрослися в один клубок. Як відділити тих, чиє місце в раю, а чиє у пеклі? Затяжка то робота для янголів, от і товпляться тi покручі на заходi, наче лiс, зачіпають одне одного і сваряться.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
- To ходiмо, Йоно! - сказала Марія. - Ходімо в Єрусалим!
- Треба кози, - посміхнувся Йона.
- Причім тут коза?
- А ти не чула оповідки про козу?
- Чула, про козу-дерезу.
- Ну, то слухай. Був собі хлопець і пас він козу. Якось побачив, як коза шмигнула до печери. Він за нею. А в тій печері був підземний хід до Єршалаïму. Так вони обоє потрапили до Святого Міста-хлопець і коза. Добре їм там було, аж нарешті пастух згадав, що його батько досi бiдує i не знає, де його син. Взяв вiн папір і написав листа: «Дорогий тату! Я живий і здоровий, знаходжуся в Єршалаїмі. Йди за нашою козою, і вона приведе тебе до мене». I сховав того листа козі в нашийник.
Вернулась коза додому, а батько взяв і зарізав її, і тільки тоді i зрозумів, що наробив, як знайшов листа...
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
Юсуф знову відчував землю під собою, суху і теплу. Вона щось забирала у нього вночі, а вдень віддавала. Вiн не натирав мозолів за плугом, не сіяв зерно, не косив і не жав. Він не змінював цієї землі, не перетворював, і його сліди були легкі, як сліди звіра, що теж нічого не змінює і не перетворює. Бо навiть посаджене дерево щось забирає в землі, а Юсуф не посадив дерева, не побудував дому, не народив сина чи дочки, не вкоротив зумисне віку жодній істоті. А однак мусив як і всі віддати своє тіло землі, як трухлява деревина. Ніхто ніколи не чув від нього сповіді, навіть той мрець на березі Мертвого моря, чию могилу він цілу ніч охороняв від злих духів. Але тепер він вирішив ступити на небесну дорогу і навіть попутників з чужого краю і чужої віри.
Пророк Іса перед тим, як його розіп'яли римляни, хотів висповідатись перед своїми учнями, але ті заснули і збудились тільки, як прийшли стражники арештувати Вчителя. Опинитись наодинці зі Всевишнім страшно: той мовчить, йому і так все відомо. Він не дає порад, не втішає, не з'являється на поклик грішника чи навіть праведника. Може, твої слова для нього як тремтіння мухи, що б'ється у тенетах павука, писк миші, мекання кози? Всi iстоти для Нього рівні, всіх Він любить, навiть злих і недостойних. Можна відчути його присутність у камені, хмарі, квітці, але як відчути її в людині? Щоб знайти когось рівного собі, не бiльшого, не меншого, а рівного. Аби покінчити з самотністю на землі, бодай на мить вгамувати пекельну спрагу.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
Марія з Йоною повільно спускалися вниз, так само повільно зникав запах зотлілого листя і глини. Люди не відчувають запаху каменю, запаху темряви, запаху світла, але тим двом здавалось, що трохи відчувають, тільки не можуть описати. Так низько вони ще не спускались під землю. Очевидно, що чуття на такій глибині прокидаються. Правда, Марія сходила до Гробу Господнього, до яскині, де народився Ісус, у Вифлеємі, та і могила Матері Божої була глибоко під землею, навпроти Гетсиманського саду. Спогади про це наповнили її якимось священним трепетом, і вона дуже хотіла, щоб цей шлях привів їх до Єрусалиму.
Bipa Йони не була така сильна, бо найглибше він занурювався в окопи, і йому здавалось, що бомба з аероплана може вцілити прямо у вершечок гори, і тоді склепіння печери обвалиться.
Тому важливо сховатись якомога глибше, туди, де вже немає глини, гидкий шурхіт якої відчувався, коли летів снаряд. Війна відсунулася кудись назад, як тільки він помітив, що кам'яні брили скріплює пил, а не карпатська глина. Десь нагорі, неподалiк Вчитель копав глину, яку його жінка возила і продавала гончарам. З того вони й жили цілих сім літ. Згадка про це наповнила його серце дитячою радістю, він згадав оповідки батька.
Може, пророк Йона, перебуваючи у череві Левіафана, теж розважав себе, пригадуючи оповіді свого отця. І так само чув шум у вухах і биття свого серця. Але на тому схожість закінчувалась. Пророк, окрiм биття свого серця, відчував ще й биття могутнього серця Левіафана за слизькою гарячою перегородкою.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
"Путівник розгублених" привабив передовсім вражаючим оформленням, обкладинкою , ілюстраціями і тим фактом, що він є частиною культової "Приватної колекції", а отже це гарантована "таємна перлина".
І в дійсності! Початкові асоціації - Рушді і Маркес. Салман - бо віртуозне перестрибування між хронологіями та персонажами. Маркес - бо справжній магічний реалізм у всій красі. І знову Рушді бо вічне роздумування над християнством, юдаїзмом та ісламом.
Витончена гра з біблійськими тропами і всюдисущою побутовою міфологією з її добрими домашніми духами, демонами і діббуками, деконструкція добре знайомих персонажів: Марія, Йона, Юсуф і Місто Бога , котре їх поєднує. Єрусалим.Єршаїлам.
Схоже на те, що в мене тепер буде перша сучасна українська письменниця, чиї книги я збережу в пам'яті і вже цитую в "Тетраморфеусі".
Я думав, що цей роман-містерія, як його назвала авторка, буде чимось на кшталт "Кентерберійських оповідей" Чосера. Помилився, це щось інше, друкованих аналогів в українській літературі поки нема, тому всім залюбленим в біблію, міфи та справжню інтелектуальну літературу, гаряче рекомендую.
" Хто мандрує?
Марія, Петрова жінка, з Калинівки коло Острополя.
Йона, син Іцка і Ривки, з Острополя, що на Поділлі.
Юсуф, старий дервіш, із села в Албанських горах.
Куди мандрують?
До Святого міста Єрусалиму.
Коли мандрують?
Восени.
Навіщо їм туди мандрувати?
Хай вони самі про це розкажуть. "
Цитати:
Старий, що був колись дервішем, іноді як прекрасний сон згадує прохолодні стіни текії, виплекані помаранчеві та фіґові дерева, велетенські горіхи, фонтан, з якого поважно текла вузька цiвка води у чашу, яку обіймали вирізьблені з каменю долоні, внутрішнє подвір'я, де юнаків навчали танцю, білі одежі, що нагадували поранених птахів, коли не було вітру. Але то був не сон, а одне з його життів. Рідко хто має тільки одне життя. Насправді кожен з нас вiддає одне життя Аллаху, інше людям, одне життя мандрам, одне - книгам, ще інше - собі, і
ось так, проживши кілька життів, врешті розгублюється, бо не знає, котре з життів відповідає його істинному призначенню.
І починає в умі тасувати ці життя, вирішуючи сам, де був рай, а де пекло, де був урожай, а де не вродило. Котре життя було корисне для Всесвіту, а котре - для душі. Молоді думають, що зі старістю прийде мудрість, цілюща і прохолодна, як вечірній сад, але старість нерідко закінчується випаленою пустелею з
поодинокими кущиками сухої колючої трави. І єдина супутниця там - туга за втраченими можливостями. Життя пройшло, як караван з верблюдами й ослами, зникло, як омана, спустившись у видолинок. І зоставшись на самоті під безжальним пустим небом, стара людина проситиме:
- Відведіть мене в Єрусалим, у Мекку, щоб я там помер. Абохоч туди, де я народився, бо в мене немає сил!
Але хто озирнеться, хто почує, хто відповість?
Сонце мандрує не хіба зі сходу на захід, а й із заходу на схід,тільки цей другий шлях невидимий. Так і людина часом потребує пройти той другий невидимий шлях, аби оновитись, струсити з себе ті всі життя, які зробили її потворною, багаторукою і багатоногою. Янголи відвертають обличчя при вигляді тих покручів, що зрослися в один клубок. Як відділити тих, чиє місце в раю, а чиє у пеклі? Затяжка то робота для янголів, от і товпляться тi покручі на заходi, наче лiс, зачіпають одне одного і сваряться.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
- To ходiмо, Йоно! - сказала Марія. - Ходімо в Єрусалим!
- Треба кози, - посміхнувся Йона.
- Причім тут коза?
- А ти не чула оповідки про козу?
- Чула, про козу-дерезу.
- Ну, то слухай. Був собі хлопець і пас він козу. Якось побачив, як коза шмигнула до печери. Він за нею. А в тій печері був підземний хід до Єршалаïму. Так вони обоє потрапили до Святого Міста-хлопець і коза. Добре їм там було, аж нарешті пастух згадав, що його батько досi бiдує i не знає, де його син. Взяв вiн папір і написав листа: «Дорогий тату! Я живий і здоровий, знаходжуся в Єршалаїмі. Йди за нашою козою, і вона приведе тебе до мене». I сховав того листа козі в нашийник.
Вернулась коза додому, а батько взяв і зарізав її, і тільки тоді i зрозумів, що наробив, як знайшов листа...
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
Юсуф знову відчував землю під собою, суху і теплу. Вона щось забирала у нього вночі, а вдень віддавала. Вiн не натирав мозолів за плугом, не сіяв зерно, не косив і не жав. Він не змінював цієї землі, не перетворював, і його сліди були легкі, як сліди звіра, що теж нічого не змінює і не перетворює. Бо навiть посаджене дерево щось забирає в землі, а Юсуф не посадив дерева, не побудував дому, не народив сина чи дочки, не вкоротив зумисне віку жодній істоті. А однак мусив як і всі віддати своє тіло землі, як трухлява деревина. Ніхто ніколи не чув від нього сповіді, навіть той мрець на березі Мертвого моря, чию могилу він цілу ніч охороняв від злих духів. Але тепер він вирішив ступити на небесну дорогу і навіть попутників з чужого краю і чужої віри.
Пророк Іса перед тим, як його розіп'яли римляни, хотів висповідатись перед своїми учнями, але ті заснули і збудились тільки, як прийшли стражники арештувати Вчителя. Опинитись наодинці зі Всевишнім страшно: той мовчить, йому і так все відомо. Він не дає порад, не втішає, не з'являється на поклик грішника чи навіть праведника. Може, твої слова для нього як тремтіння мухи, що б'ється у тенетах павука, писк миші, мекання кози? Всi iстоти для Нього рівні, всіх Він любить, навiть злих і недостойних. Можна відчути його присутність у камені, хмарі, квітці, але як відчути її в людині? Щоб знайти когось рівного собі, не бiльшого, не меншого, а рівного. Аби покінчити з самотністю на землі, бодай на мить вгамувати пекельну спрагу.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
Марія з Йоною повільно спускалися вниз, так само повільно зникав запах зотлілого листя і глини. Люди не відчувають запаху каменю, запаху темряви, запаху світла, але тим двом здавалось, що трохи відчувають, тільки не можуть описати. Так низько вони ще не спускались під землю. Очевидно, що чуття на такій глибині прокидаються. Правда, Марія сходила до Гробу Господнього, до яскині, де народився Ісус, у Вифлеємі, та і могила Матері Божої була глибоко під землею, навпроти Гетсиманського саду. Спогади про це наповнили її якимось священним трепетом, і вона дуже хотіла, щоб цей шлях привів їх до Єрусалиму.
Bipa Йони не була така сильна, бо найглибше він занурювався в окопи, і йому здавалось, що бомба з аероплана може вцілити прямо у вершечок гори, і тоді склепіння печери обвалиться.
Тому важливо сховатись якомога глибше, туди, де вже немає глини, гидкий шурхіт якої відчувався, коли летів снаряд. Війна відсунулася кудись назад, як тільки він помітив, що кам'яні брили скріплює пил, а не карпатська глина. Десь нагорі, неподалiк Вчитель копав глину, яку його жінка возила і продавала гончарам. З того вони й жили цілих сім літ. Згадка про це наповнила його серце дитячою радістю, він згадав оповідки батька.
Може, пророк Йона, перебуваючи у череві Левіафана, теж розважав себе, пригадуючи оповіді свого отця. І так само чув шум у вухах і биття свого серця. Але на тому схожість закінчувалась. Пророк, окрiм биття свого серця, відчував ще й биття могутнього серця Левіафана за слизькою гарячою перегородкою.
Галина Пагутяк "Путівник розгублених"
Displaying 1 of 1 review