Українська література XIX століття була значно дивнішою і різноманітнішою, ніж можна подумати, переглядаючи шкільні, та й університетські програми. В антології Михайла Назаренка зібрано півтори сотні текстів — переважно маловідомих або й зовсім не відомих сучасному читачеві (деякі не передруковувались уже півтора століття!). Не обов’язково «найбільш значущі» чи «найбільш впливові» твори — але цікаві сьогодні. Від «Пісні Чорноморського війська» Антона Головатого (бо це з неї, а не з «Енеїди» починається друкована література «живою українською мовою») до «Не пора…» Івана Франка: шлях нашої культури від «Малоросії» до «України», непрямий, непевний, непередбачуваний. І ще — п’ятдесят есе про кожного з авторів: чому вони писали саме так і саме про це? Чому одні виявились забутими, а інших пам’ятають за геть не найкращими творами? «Крім “Кобзаря”» — це справжня українська класична література. Майже вся — звісно, крім «Кобзаря». До першої частини ввійшли твори авторів, що дебютували в 1790–1840-х роках. Це Котляревський, «котляревщина» і романтики, які намагалися її подолати, витворивши нове минуле й нове майбутнє України.
Це просто чудо. Книга яка нарешті дала мені певний дороговказ у класиці українського літературного процесу. Цей перший том маркує початок української літератури 1792 роком, тобто дещо раніше Котляревського, і доводить його до літераторів приблизно 60-х років дев’ятнадцятого сторіччя. Це не просто антологія, а перш за все ессеї про ключові постаті які так чи інакше посприяли творенню текстів які в дуже широкому трактуванні можна пов’язати з сучасним сприйняттям українського. Тому тут підібрані твори не лише українською мовою, зустрічається навіть вірш французькою. Читати це дійсно цікаво, тут повно іронії і при цьому показана вся складність того що відбувалось. А є ж ще другий том!
Насправді головне це не твори в антології, а тексти Назаренка про авторів. Мені здається вони займають близько половини самого тексту - і ці передмови це топова смачно написана есеїстика. Це не традиційні передмовні «ключі до розуміння тексту» які краще читати після самих текстів. Власне саму антологію можна читати як просто тексти Назаренка без включених творів.
Мені дуже подобається загальна ідея та інклюзивність включення авторів - нам треба побільше всього включати, клеймити та реклеймити а не видаляти та виключати як зараз більш прийнято. Спадок треба переосмислювати та зберігати навіть якщо половина цих авторів чистою українською пишуть щирі дифирамби царю (а те що вони при цьому залишаються побутовими русофобами - лише свідчить про те як все складно та непросто і не треба логікою сьогодення міряти будителів 19 століття).
Багато референсів, посилань, включень в ширші контексти. По прочитанню змінюєш ставлення до позитивних персонажів яких любив в шкільному курсі (виявляється Квітка - Основʼяненко та Гребінка такі то собі літератори) і водночас переосмислюєш тих хто для тебе був на других та третіх ролях.