What do you think?
Rate this book
Намальовані люди
Роман Міли Іванцової «Намальовані люди» — це розлога художня хроніка зими 2013-2014рр. про звичайних людей, поставлених у незвичайні обставини. Про Майдан та антимайдан, про небайдужих, які постали проти злочинної влади за людську гідність, про силовиків, поглядом з іншого боку барикад, про тих, кого взагалі не торкнулося. Про художників і медиків, підприємців і студентів. Про чоловіків та жінок, підлітків та літніх людей, українців і не тільки. Про кохання, силу духу, взаємопідтримку, самопожертву, людяність і любов у широкому сенсі цього слова. І, звісно, про Київ, буремний і буденний, як і в усіх інших романах авторки. Міла Іванцова була удостоєна титулу «Золотий письменник України» у 2012 році. «Золотий письменник України» — відзнака українських романістів, чиї твори видані у форматі паперової книжки сукупним накладом понад 100 тисяч примірників. На сьогоднішній день наклад її книжок перевищує 250 тисяч примірників. Читачі й літературні оглядачі називають її прозу «терапевтичною».
448 pages, Paperback
Published April 1, 2021
1 person is currently reading
21 people want to read
About the author
Міла Іванцова
25 books6 followersЛюдми́ла Петрі́вна Іванцо́ва - українська письменниця, перекладач, журналіст та педагог.
За освітою викладач французької та російської мов (закінчила Київський педагогічний інститут, нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), викладала французьку в школі, Ліцеї туризму, Інституті туризму Федерації Профспілок України. Пізніше створила власні курси іноземних мов, потім круто змінила своє життя, зайнявшись нерухомістю, дизайном інтер'єрів, петриківським розписом, фотографією, а зрештою — літературною творчістю. Вона — автор оповідань, повістей, статей та віршів, опублікованих в літературних журналах України, Росії, Естонії, Німеччини, Ізраїлю та Нової Зеландії,а також автор романів, які видано українською та російською мовами. Останні роки займається професійною літературною діяльністю. В лютому 2013 за рейтингом журналу "Фокус" посіла четверте місце в рейтингу 30 найуспішніших письменників України. Організаторка всеукраїнського соціального благодійного проекту «100 книжок для сільської бібліотеки», метою якого є наповнення сільських бібліотек сучасною українською та зарубіжною літературою.
Полюбляє саджати дерева та квіти, збирає колекцію старовинних чавунних прасок і відтворює оригінальні картини на сканері за власною технологією, малює по склу та олійними фарбами.
За освітою викладач французької та російської мов (закінчила Київський педагогічний інститут, нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), викладала французьку в школі, Ліцеї туризму, Інституті туризму Федерації Профспілок України. Пізніше створила власні курси іноземних мов, потім круто змінила своє життя, зайнявшись нерухомістю, дизайном інтер'єрів, петриківським розписом, фотографією, а зрештою — літературною творчістю. Вона — автор оповідань, повістей, статей та віршів, опублікованих в літературних журналах України, Росії, Естонії, Німеччини, Ізраїлю та Нової Зеландії,а також автор романів, які видано українською та російською мовами. Останні роки займається професійною літературною діяльністю. В лютому 2013 за рейтингом журналу "Фокус" посіла четверте місце в рейтингу 30 найуспішніших письменників України. Організаторка всеукраїнського соціального благодійного проекту «100 книжок для сільської бібліотеки», метою якого є наповнення сільських бібліотек сучасною українською та зарубіжною літературою.
Полюбляє саджати дерева та квіти, збирає колекцію старовинних чавунних прасок і відтворює оригінальні картини на сканері за власною технологією, малює по склу та олійними фарбами.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
January 11, 2024
Про революцію, яка змінила все і розпочала боротьбу, що триває й досі.
"То здалеку страшно. А тут панує якась сила, енергія, що не дає тобі піти, сила множиться й перевищує інстинкти й здоровий глузд. Буває страх, не без того. Але спільна ідея, за яку вийшло стільки людей, від якої залежить майбутнє, долає той страх у зачатку. Звісно такими високими матеріями тут і не мислиться, словами не пояснюється, хіба що відчувається десь всередині - ти не один, ти крапля в океані"
Авторка (без образ, яле чиє імя я оце вперше побачила) взялася за амбітну і складну тему для роману. Не можу сказати, що вийшло дуже вдало, але й не погано. Про Революцію Гідності написано вже чимало книг і сказати щось нове складно, особливо враховуючи те, що за тими подіями стежили дуже уважно і зробити якесь одкровення навіть найталановитішим митцям треба ще постаратись. Але "Намальовані люди" і не намагаються - письменниця в передмові обіцяє погляд на події очима простих людей. І тут починаються проблеми, бо персонажі авторки не прості, а радше примітивні, наче з дешевих мильних серіалів. Дуже багато банальних, подекуди відверто дурних діалогів, забобонів і стереотипних героїв на кшталт сексуальної білявки в активному (читай відчайдушному) пошуку чоловіка. Додайте ще до цього бабку-гадалку, що пророчить одній з персонажок - зовсім не зрозумілий сюжетний поворот.
Але попри все сама атмосфера революції передана дуже вдало. Без пафосу, детально і цілком реалістично. Тож якщо зціпивши зуби продертися через неадекват першої третини книги, опиняєшся в історії, розказаній з любов'ю, ностальгією і безмежною вірою в перемогу справедливості. Ці моменти єднання і народного гніву, розпачі і надії серед піднесення духу вийшли найкращими в романі. Ідеї, висловленні персонажами, досі актуальні. Особливо зворушує книга перегукуючись із початком повномаштабного вторгнення росії (видано книгу було в 2021, а писала Іванцова її 6 років).
Загалом похвальна спроба увічнити таку важливу й досі болючу тему, але авторці варто було краще попрацювати над персонажами.
"То здалеку страшно. А тут панує якась сила, енергія, що не дає тобі піти, сила множиться й перевищує інстинкти й здоровий глузд. Буває страх, не без того. Але спільна ідея, за яку вийшло стільки людей, від якої залежить майбутнє, долає той страх у зачатку. Звісно такими високими матеріями тут і не мислиться, словами не пояснюється, хіба що відчувається десь всередині - ти не один, ти крапля в океані"
Авторка (без образ, яле чиє імя я оце вперше побачила) взялася за амбітну і складну тему для роману. Не можу сказати, що вийшло дуже вдало, але й не погано. Про Революцію Гідності написано вже чимало книг і сказати щось нове складно, особливо враховуючи те, що за тими подіями стежили дуже уважно і зробити якесь одкровення навіть найталановитішим митцям треба ще постаратись. Але "Намальовані люди" і не намагаються - письменниця в передмові обіцяє погляд на події очима простих людей. І тут починаються проблеми, бо персонажі авторки не прості, а радше примітивні, наче з дешевих мильних серіалів. Дуже багато банальних, подекуди відверто дурних діалогів, забобонів і стереотипних героїв на кшталт сексуальної білявки в активному (читай відчайдушному) пошуку чоловіка. Додайте ще до цього бабку-гадалку, що пророчить одній з персонажок - зовсім не зрозумілий сюжетний поворот.
Але попри все сама атмосфера революції передана дуже вдало. Без пафосу, детально і цілком реалістично. Тож якщо зціпивши зуби продертися через неадекват першої третини книги, опиняєшся в історії, розказаній з любов'ю, ностальгією і безмежною вірою в перемогу справедливості. Ці моменти єднання і народного гніву, розпачі і надії серед піднесення духу вийшли найкращими в романі. Ідеї, висловленні персонажами, досі актуальні. Особливо зворушує книга перегукуючись із початком повномаштабного вторгнення росії (видано книгу було в 2021, а писала Іванцова її 6 років).
Загалом похвальна спроба увічнити таку важливу й досі болючу тему, але авторці варто було краще попрацювати над персонажами.
August 22, 2023
Роман про Революцію Гідності 💔 Вигадане в поєднанні з реальним. Дуже сильно. У захваті від цієї книги! Прочитала на одному диханні
November 23, 2021
Роман дуже атмосферний, проковтнув його за декілька днів, читається легко, але й тяжко. Для тих, хто пережив ті події особисто, постійно моніторячи ситуацію, ця книжка виявиться потужним подразником, тому обережно! При читанні здається, що гортаєш не книжку, а фотоальбом спогадів. А от молоде покоління знайде тут дуже багато цікавого, того, що вони не знали раніше. Дуже добре, що з'явилась така хоч і художня, але направду досить правдива хроніка подій Майдану. Тут є історичне тло, історія нашої країни. Прекрасно, що авторка сіла і зафіксувала свою історію Революції Гідності, ще й у художній формі. Адже хтось мав це зробити. Потрібна книжка, насамперед для патріотичного виховання молодого покоління. Та й для нас, учасників тих подій це гарний спогад, що можна перечитувати час від часу. Бо ж відразу згадується, як і ми носили на Майдан продукти, допомагали також фінансово, їздили з Автомайданом до Межигіря, щотижня відвідували віче, навіть приймали мітингувальників вдома, бо їм іноді потрібно було прийняти душ, годували їх пловом, дивлячись по стріму, як зносили головного Леніна на Бесарабці та ще ціла купа всього… Це не типовий жіночий роман, хоч і дуже по-жіночому написаний, щемкий та зворушливий. Це досить непоганий твір на злобу дня. Маю деякі питання по стилістиці, скажімо діалоги мені видались не зовсім природними, задовгими, схожими на окремі монологи, постійно розжовуючи навіщось думки героїв. Іноді авторка вкладала також свої мудрі думки в уста школярів, чи, скажімо, слова на кшталт «мізансцена» недалеким людям, що звучало теж трохи неприродно. Не зовсім зрозумів також, чому всі герої описані від третьої особи, а військовослужбовець від першої. Зрештою, це деталі, бо ідейно, композиційно все дуже ок! Класна задумка з 66 днями!! Плюсую! Власне, рекомендую роман, бо він про нас, про націю, жертовність, зрештою, про Україну!
June 12, 2021
Книга "Намальовані люди" відтворю неповторну атмосферу революції Гідності 2013-2014 років очима простих людей. Це більше жіночий погляд на події, тому що головними героями книги є переважно жінки. Ті, які далекі від Майдану, ті, які активно брали участь у продіях, ті, які байдужі або вороже налаштовані. Попри те, що автор дає доволі широка картину подій, це не роман-хроніка, це художня книга про людські долі звичайних людей зі своїми слабкостями, звичками, думками. Але всі вони так чи інакше проходять через моральний фільтр Майдану, який є в романі уособленням свободи, гідності, найкращих людських проявів. НЕ всі витримують цей екзамен, але ті, хто залишаються, викликають непідробну симпаті. автора і читачів. Книга потрібна! Вона нагадує нам, які ми є насправді, щоб ми не здавалися і продовжували боротися за свою свободу і гідність!
May 28, 2024
Роман про кількох людей під час Революції Гідності. Про людей, в яких вона ввійшла; людей, що до неї байдужі; людей, що небайдужі до неї, але її не розуміють.
Зізнаюся, спочатку було важко виокремлювати персонажів один від одного, втім потім з деякими сумно було прощатися. Вдова Лариса, що їздить на Майдан; її литовський племінник Алекс, який хоче вивчити українську мову; Соломія, що возить їжу людям на Майдані й інколи відповідає на повідомлення колишньої співробітниці-емігрантки Наталки.
Повідомлення — то був перший гачок, який мене зачепив. Наталка вважає, що:
«Україна, як віз, що тягнуть у різні боки»
«Коли бачу фото присутніх на майдані, мені сумно. Абсолютно не виникає ніякого захоплення та ілюзій... Боже, бережи Україну!»
«Піду, поїм борщу. У нас були гості. Приїжджав молодший син чоловіка з дружиною. Я спекла штрудель і зробила салат із крабовими паличками, зварила аж 5 літрів борщу. Усе в українських традиціях. Правда, пончики до кави були американські».
Ще вона любить Київ як красиве місто і бідкається, що ж із ним зробили.
А Соломія їй на то відписує:
«Чого люди хочуть від Європи — сказати важко, мало хто має ілюзії з цього приводу. Єдине, чого вони хочуть від цього підписання — НЕ БУТИ З РОСІЄЮ. І всі усвідомлюють, що після травматичного розлучення з тираном буде важко. Але ти ж і сама це пережила, тепер ідеш своїм шляхом. А ще люди НЕ ХОЧУТЬ, щоб якийсь прем’єр вирішував це за них ще й за їхньою спиною».
«Я не мрію, що прокинуся завтра, а навколо Відень чи Париж. Але я точно не хочу прокинутися і побачити за вікном російську глибинку. Може, це генетична пам’ять, не знаю».
«Ти поїхала. Знайшла місце, де можеш жити гідно в кимось логічно збудованому світі, хоч і життя твоє не безхмарне, знаю. Але чому ми, ті, хто залишилися на батьківщині, мусимо чекати ще десятиліттями, поки все саме собою складеться, як треба, а нас тим часом нами ж обрані вважатимуть тут за лайно?! Якщо ти розумніша за нас усіх і знаєш, як треба зробити інакше, — прилітай, вийди на Майдан, розкажи, навчи. Раптом, і правда , чимось допоможеш?»
«Картопля зварилася, роблю засмажку й повезу гаряче на Майдан. Там люди мерзнуть».
Звісно, ще є Ларисина сусідка Вероніка, що намагається влаштувати особисте життя і Майдан їй заважає; безіменний чоловік на боці силовиків, але попри таких персонажів, снайперські кулі, дим і вогонь на Майдані, загальна атмосфера книжки неймовірна тепла: наприклад, її виражено в хорових співах, концерті Вакарчука (кумедний епізод, коли людина зіштовхнулася з ним випадково то вже точно — озірковилася пилом), а ще на Майдані зустрічається кохання…
Книжка максимально сподобалася.
Зізнаюся, спочатку було важко виокремлювати персонажів один від одного, втім потім з деякими сумно було прощатися. Вдова Лариса, що їздить на Майдан; її литовський племінник Алекс, який хоче вивчити українську мову; Соломія, що возить їжу людям на Майдані й інколи відповідає на повідомлення колишньої співробітниці-емігрантки Наталки.
Повідомлення — то був перший гачок, який мене зачепив. Наталка вважає, що:
«Україна, як віз, що тягнуть у різні боки»
«Коли бачу фото присутніх на майдані, мені сумно. Абсолютно не виникає ніякого захоплення та ілюзій... Боже, бережи Україну!»
«Піду, поїм борщу. У нас були гості. Приїжджав молодший син чоловіка з дружиною. Я спекла штрудель і зробила салат із крабовими паличками, зварила аж 5 літрів борщу. Усе в українських традиціях. Правда, пончики до кави були американські».
Ще вона любить Київ як красиве місто і бідкається, що ж із ним зробили.
А Соломія їй на то відписує:
«Чого люди хочуть від Європи — сказати важко, мало хто має ілюзії з цього приводу. Єдине, чого вони хочуть від цього підписання — НЕ БУТИ З РОСІЄЮ. І всі усвідомлюють, що після травматичного розлучення з тираном буде важко. Але ти ж і сама це пережила, тепер ідеш своїм шляхом. А ще люди НЕ ХОЧУТЬ, щоб якийсь прем’єр вирішував це за них ще й за їхньою спиною».
«Я не мрію, що прокинуся завтра, а навколо Відень чи Париж. Але я точно не хочу прокинутися і побачити за вікном російську глибинку. Може, це генетична пам’ять, не знаю».
«Ти поїхала. Знайшла місце, де можеш жити гідно в кимось логічно збудованому світі, хоч і життя твоє не безхмарне, знаю. Але чому ми, ті, хто залишилися на батьківщині, мусимо чекати ще десятиліттями, поки все саме собою складеться, як треба, а нас тим часом нами ж обрані вважатимуть тут за лайно?! Якщо ти розумніша за нас усіх і знаєш, як треба зробити інакше, — прилітай, вийди на Майдан, розкажи, навчи. Раптом, і правда , чимось допоможеш?»
«Картопля зварилася, роблю засмажку й повезу гаряче на Майдан. Там люди мерзнуть».
Звісно, ще є Ларисина сусідка Вероніка, що намагається влаштувати особисте життя і Майдан їй заважає; безіменний чоловік на боці силовиків, але попри таких персонажів, снайперські кулі, дим і вогонь на Майдані, загальна атмосфера книжки неймовірна тепла: наприклад, її виражено в хорових співах, концерті Вакарчука (кумедний епізод, коли людина зіштовхнулася з ним випадково то вже точно — озірковилася пилом), а ще на Майдані зустрічається кохання…
Книжка максимально сподобалася.
December 12, 2024
Я з тих людей, що не відчули Майдан в той час... Для мене він існував нібито паралельно зі мною, жодним чином не впливаючи на мене чи моїх рідних...Хто зна, чому так сталося, можливо з-за того, що живу на Донбасі, можливо з-за того, що в той час у мене з'явилась донечка...хто зна...Але ця книга розбила моє серце і душу, змусила жалкувати, що я не була поряд зі своїм народом, коли його намагалися поставити на коліна, що я була (сама не відаючи того) з тих ,,какая разніца". Мені соромно перед самою собою. Але краще пізно, ніж ніколи...
Книга чудова, від самого початку і до кінця, кожне слово, кожна сторінка - в саме серденько, в них стільки тепла та сили, світла і добра, що не описати словами! Вважаю роман обов'язковим для прочитання не тільки кожним українцем, а й кожною людиною, вважаючою себе свідомою. Він наділяє читача вірою в світле, добре та щире, а нам, українцям, ця віра і сила ох як потрібна, особливо зараз!
Книга чудова, від самого початку і до кінця, кожне слово, кожна сторінка - в саме серденько, в них стільки тепла та сили, світла і добра, що не описати словами! Вважаю роман обов'язковим для прочитання не тільки кожним українцем, а й кожною людиною, вважаючою себе свідомою. Він наділяє читача вірою в світле, добре та щире, а нам, українцям, ця віра і сила ох як потрібна, особливо зараз!
Displaying 1 - 6 of 6 reviews