До книги відомого українського письменника увійшли дві повісті, присвячені сільським вчителям. Події, зображувані в обох творах, повертають нас до нелегких повоєнних літ в українському селі, коли ще відчувався гарячий подих війни. В центрі оповіді — образ сільської вчительки Олени Левківни, людини доброї й ніжної вдачі, невтомної трудівниці, здатної на самопожертву для блага інших, в ім'я справи, якій вона віддає свій розум, серце, надії. В оповіданнях які складають окрему частину цієї книги, письменник змальовує цілу галерею типових народних характерів, дошукується джерел їхньої життєствердної сили.
Повісті: Сільські вчителі. Шкільний хліб
Оповідання: І звірі, і птиці, і люди: Вуста землі. Козидра. Там, у далекій Мар'янівці. На колесах. Цвяхи. І звірі, і птиці, і люди. Селезень. Прихованою камерою. Протокол одного ювілею. Сватання у Яблунівці. На виставці собак. В електричці. Візити ввічливості
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.