Стильно написаний роман Петра Яценка "Повернення придурків" можна прочитати під різними ракурсами: як захоплюючі пригоди двох диваків, які дивно протестують проти нашої дійсності; як алегорію абсурдності людського буття: двоє вар'ятів видаються більш справжніми, аніж ті люди, які вважають себе нормальними, то хто ж насправді нормальний - більшість, чи меншість, яку чомусь називають придурками? А найцікавіше прочитання роману через призму "Львова як тексту": у ньому ніде не згадується Львів, але дух міста Лева передано з великою силою. Без перебільшення можна сказати, що письменник творить у "Поверненні придурків" (сюди можна додати і його роман "Львівська сага") новий вимір "Львова як тексту"....
Таке могло б наснитися: якась безкінечна, абсолютно абсурдна єрунда, ходилка-бродилка про придурків, капітана Перелюба, продавця лотерейних квитків, Зевса, Харона, повій і ще багато кого. Як і до сюжету сна, до «Придурків» не може бути претензій (бо апріорі маячня), тут треба розслабитись і зі смішками гортати сторінки. Мені ж «сон» був задовгий, безцільний і задовгий, під кінець втомилась від бродіння. Але метафор там можна нашкребти чимало, так
Наркоманія ще та. Читаєш, ніби все ок, а потім якийсь політ фантазії, знов все ок і знов політ... В анотації пише, що в романі панує величезний дух Львова, що треба сприймати ця книжку через призму "Львова як тексту"... Для мене як для львів'янки щось тут взагалі Львовом не пахне. З плюсів - читається легко, тексту багато нема. Якихось глибших сенсів мені не схотілося шукати.
Книга-фантазія. Автор не міг спинити фантазію, що летіла так, як їй хотілось. Трохи вибирається з загальної канви кінцівка, в якій розставляються крапки над і.