Іван Іванович

by Mykola Khvylovy

Unknown Binding

About the author

Mykola Khvylovy (Ukrainian: Микола Хвильовий, Khvyl’ovyy) (December 13 [O.S. December 1] 1893 – May 13, 1933) was a Ukrainian writer and poet of the early Communist era Ukrainian Renaissance (1920–1930).

Born as Mykola Fitilyov in Trostyanets, Kharkov Governorate to a Russian laborer father and Ukrainian schoolteacher mother, Khvylovy joined the Communist Party in 1919. In the same year he became the chief of local Cheka in Bohodukhiv povit. He moved to Kharkiv in 1921 and involved himself with writers connected to Vasyl Blakytny and the paper Visti VUTsVK (news from All-Ukrainian Central Executive Committee). In 1921, he also published his first poetry collection.

In 1922, he began to focus more on prose writing. His initial collections Syni etiudy (Blue Etudes, 1923) and Osin’ (Autumn, 1924) generated approval from critics like Serhiy Yefremov, Oleksander Biletsky, Volodymyr Koriak, Yevhen Malaniuk and Dmytro Dontsov. His impressions of the work as a CheKa officer are reflected in his 1924 novel "I (Romance)", the hero of which - the head of the local Cheka - sentenced his mother to death in the name of the ideals of the revolution.

A brief member of the literary organization Hart, Khvylovy later became critical of it and the organization Pluh and became a key leader of the VAPLITE organization of Ukrainian "proleteriat" writers. Because of Stalin's repressions against his friends in the pro-Ukrainian Communist movement, Khvylovy committed suicide on 13 May 1933 in front of his friends in his apartment in Kharkiv. His suicide note said: "Arrest of Yalovy - this is the murder of an entire generation ... For what? Because we were the most sincere Communists? I don't understand. The responsibility for the actions of Yalovy's generation lies with me, Khvylovy. Today is a beautiful sunny day. I love life - you can't even imagine how much. Today is the 13th. Remember I was in love with this number? Terribly painful. Long live communism. Long live the socialist construction. Long live the Communist Party."[1]

After his death, his works were banned in the Soviet Union and because of his symbolic potency were mostly not permitted until near the end or after the collapse of the Soviet Union.

Reviews

[k1tzzkah · Rating 4 out of 5]

Перед нами постає типовий чиновник, який має чотирикімнатну (!) квартиру, куховарку, ще й гувернантку для дітей. Проте на збори вдягається якнайбідніше разом зі своєю дружиною.

Сам автор, наче привид, що спостерігає за життям сім’ї Івана Івановича, не знає всіх деталей, не все розказує. Але, як на мене, це цікаво, неначе саме тобі справді розповідають невелику історію. Хвильовий використовує іронію, сатиру, сарказм, щоб передати справжній сенс. Не дивно, що жанр - сатирична повість.

Вкінці твору автор прощається з нами, каже: «в моїй шухляді (доводжу до вашого відома) єсть ціла галерея ідеологічно витриманих, монументально-реалістичних типів нашої ніжно-прекрасної епохи». :)

[Kostiantyn · Rating 3 out of 5]

Absurd satirical portrait of early Soviet society. As absurd as that society was. Satirical enough that the flaws and violence of that society can be felt without being mentioned. It was a good read, but not my cup of tea.

[Anna · Rating 2 out of 5]

мені цікаво читати про період 17-33 років.

фраза Хвильового "наливає себе вишневим соком неможливої муки і просить Боженьку зробити його генієм, бо тільки так він зможе описати свою епоху" - наче пояснює складне становище, у якому опинилась літературна інтелігенція України, яку так нещадно винищував сталінський режим.

Але все ж таки глузливий сатиричний стиль Хвильового - це не моє. Мабуть, моя толерантність до будь якого прояву висміювання людей дорівнює нулю і, думаю, це і є причина, чому мені не заходять твори Хвильового.

Захотілось перечитати, щоб порівняти відчуття зі школи (бо як мені книги не подобаються, я ставлю собі діагноз - "не доросла ще").


Оповідання "Іван Іванович" = радянський абсурд.