What do you think?
Rate this book
Україна-Русь vs Московія
У навчальному посібнику «Україна-Русь vs Московія: настільна книга» зібрано ряд історичних документів та авторських матеріалів, які присвячені всебічному аналізу уроків історії у стосунках між Україною і Московією (Росією), як двох різних світів (європейського та азійського). Посібник стане у нагоді педагогам, науковцям, студентам і учням закладів освіти України, держслужбовцям та українським політикам.
240 pages
Published January 1, 2019
4 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
November 16, 2020
Нотатки з книги:
“Знання історії (минулого) дозволяє не припускатися помилок у майбутньому. Фальсифікація ж історії призводить до помилкових висновків та невірних дій. Вивчаючи фальсифіковану історію, українці заблукали у реальності, їм важко дійти правильних висновків і вчинити необхідні вірні дії у розвитку власної державності. Ось чому Україні сьогодні необхідна справжня історія. Обстоюючи чужу та ворожу міфологію, українці й досі ворогують між собою.”
“Теорії московських істориків щодо походження «давньоруської народності», «єдиної колиски трьох народів» та «старшебратства» були головними опорами, на яких ґрунтувались ідеологія і владні інсти- туції імперії. Ці теорії ніким не могли бути поставленими під сумнів. Дотримуючись їх, імперська історіографія завжди намагалась позбавити поневолені народи національної ідентичності, намагалась обґрунтувати зазіхання Москви на захоплені брехнею і війною землі інших народів.”
“Московія (Росія) вимушена постійно й поступово все глибше занурюватися у трясовину фальсифікації історії, забувши, при цьому, що несправедливо занедбаними є дослідження великої історичної та культурної спадщини власних народів – мері, весі, чуді, мордви і ін. Саме ці фіно-угрські народи становлять корінне населення Московії (Росії) та у свій час, як і українці, вимагатимуть відновлення історичної справедливості. Правильне національне самопізнання, як незмінна умова розумного існування особистості, неминуче приведе їх до необхідності з’ясування правди.”
“Допитливим людям завжди було цікаво, яким чином велика східна держава, яка ще на початку XVIII століття, маючи назву «Московское царство» і карбуючи власну монету «Московский рубль», в одну мить стала Росією та претендентом на назву «Русь»? ”
“Викладені у книзі висновки ґрунтуються на ретельному аналізі історичних фактів і документів, а головне, працях відомих та авторитетних російських істориків. Саме викладені російськими науковцями висновки позбавляють опонентів можливості заперечувати окремі історичні факти та події, які не вписуються у рамки офіційної історії Росії. ”
“Книга є спробою звернути увагу істориків-фальсифікаторів та їх замовників на те, що історія будь-якої країни – це, насамперед, історія її етносу, характерні особливості якого формують ареал проживання, мова й культура, а не історія процесів творення держав і правлячих династій, які не уособлюють етнос та не завжди є його представниками. Те, що нащадки київських князів у свій час перебували у Новгороді чи Суздалі, не перетворило українську землеробську культуру в культуру кочових народів, українську мову в фіно-угрську. У зв’язку з тим, що на російський трон було посаджено чистокровних німкень Катерину І, Катерину ІІ, напівнімців Петра ІІ, Анну Леопольдівну, німці не стали росіянами. Німеччина не зазіхає на території сучасної Російської Федерації, як на «исконно немецкие земли». Московія не стала також Німеччиною. То чому ж вона стала Росією? ”
“Правда дає людині силу. Ніхто, крім нас, не зробить наше життя достойним. ”
“1718 року московити спалили матеріали архіву та бібліотеки Києво-Печерського монастиря, які збиралися понад 700 років. ”
“двома народами є московити й рутенці, змішані у загальній назві «руси» (Russes). Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці, до яких одних раніше відносилися назви «руси» (Russes) і «русини» (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ-завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова «руси» (Russes) і «московіти» видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика. Ця навмисна плутанина дала змогу московитам поглинути навіть саму історію рутенців, немовби пізніший політичний акт здатен впливати на історію попередніх епох (Казимир Делямар, 1896 рік, петиція до Сенату)
“«основатель советского источниковедения и археографии доктор исторических наук, профессор с. н. валк прямо пишет, что русских (московитських – авт.) актов XIV века и ранее не существует. Самые ранние — это подделки второй половины XV века. акты с датой XV века на самом деле — подделки XVI века. Я упоминал, наверное, чудом сохранившийся подлинный документ самого конца XV века, подписанный дьяком уйгурскими буквами. И это не дипломатический документ одной страны к другой. Это внутренний, гражданский документ (Московії – авт.). в стране использовалась уйгурица, так же как в Золотой Орде и у Иимуридов. Было бы наивно полагать, что если все правовые документы – подделка, то все «летописи» подлинны. Естественно, массовая подделка затронула все сферы. и летописную тоже». а. в. Пушкарьов, сучасний російський науковець. «XV век. Ханы и катаклизмы»”
“1922-го з України вивезли скарби, цінність яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії. Про це заявив Ростислав Шмагало, доктор мистецтвознавства, декан факультету історії та теорії мистецтва львівської академії мистецтв. «У 1990-ті при кабінеті Міністрів України активно працювала національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, — розповів науковець. — тоді стали відомими вражаючі числа. Так, до музеїв Москви і Петрограда потрапили 63 колекції лише скіфського золота та скарбів Північного Причорномор’я. А ще ж 158 колекцій ранньослов’янських скарбів. Із них лише скарб із села Мала Перещепина — це 25 кг золота і 50 кг срібла. Тільки 1922 року з церков Центрально-східної України більшовики забрали 2850 пудів срібла (45 650 кг), три пуди золота і 1397 каратів коштовного каміння. До Москви та Петербурга вивезли 150 приватних колекцій iз 200 тис. предметів, вартість яких становила на той час 1 млрд. російських рублів».”
“Розглядаючи один із складних етапів в історії українського народу – XIV–середина XVII ст., необхідно високо оцінити роль родової еліти: князів Острозьких, Корецьких, Збаразьких, Вишневецьких, Заславських, Чорторийських і ін., яким історія відвела роль фундаменту, на якому народ, знищеної ордою Русі, поступово ставав українським народом. Безперервність княжої влади забезпечила поступове втілювання старої Русі в Україну-Русь.”
“У січні 1429-го в луцьку відбувся знаменитий луцький з’їзд монархів. Тоді столиця волині стала всеєвропейським центром політики та дипломатії. У роботі з’їзду взяли участь великий князь литовський Вітовт, король німеччини (римський король), імператор Священної Римської імперії Сигизмунд; король Речі Посполитої Ягайло; посол Папи Римського; ще незалежні від Москви князі Рязанський, Новгородський, Одоєвський, Псковський, а також посланці московського князя Василія II, тверського князя, посли Тевтонського ордена, Золотої Орди, князівства Молдавського, Датського короля, Візантійського імператора й інших монархів. Загалом до луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в кілька разів! Ця зустріч продемонструвала головну роль Великого Князівства Литовського в європейській політиці.”
“«Росія, не маючи ніякого відношення до Русі і вкравши свою нинішню назву, нахабно претендує на історичний спадок Русі, створеної на 800 років раніше. Однак московська історія — це історія орди, пришита до історії Русі білими нитками і повністю сфабрикована. саму назву «Русь» узурповано московитами. Росіяни не лише не є слов’янами, але навіть не належать до індоєвропейської раси. Московія була вихована і виросла в жахливій і мерзотній школі монгольського рабства». (Карл Маркс.)”
“битву на куликовому полі московити традиційно вважають символом своєї перемоги над монголо-татарами. Але директор казанського інституту історії Рафаель Хакімов висловив думку, що ця битва була лише епізодом боротьби за владу в Золотій Орді. Він стверджує, що Дмитро Донський та інші князі виступили проти незаконного претендента на ханський престол Мамая. У битві проти нього мало взяти участь об’єднане військо Тохтамиша і Дмитра, але Мамай прийшов на один день раніше та вирішив розбити своїх супротивників поодинці. тобто Дмитро був вірним союзником законного хана і в складі його війська вся кіннота була татарською. Як, до речі, і в складі війська Мамая були деякі руські й литовські князі. Після битви Тохтамиш наздогнав Мамая, і військо здалося без бою, бо перед ним був законний хан. Тому й після куликовської битви північно-східні князівства залишилися надалі під владою хана Золотої Орди.”
“вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Ще геродот стверджував, що вишивкою прикрашали одяг скіфи, які тривалий час проживали на території України. археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалася Vі століттям нашої ери. Такі ж сорочки приписувалися трипільцям. Особливе значення мала чоловіча вишиванка як символ кохання. Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній-єдиній жінці. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій. Першим, хто поєднав вишиванку з буденним одягом, став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням.”
“в Іпатіївському, Лаврентіївському, Галицько-Волинському літописах за 1146 рік сказано: «і святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: «брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Підино в Руську землю, до Києва». Або ж у 1147 році, коли Чернігівський князь святослав ольгович обступив місто Неринськ (у Рязанському князівстві), літопис повідомляє: «У той же час прибігли до святослава із Русі отроки». Чи у 1173 році, коли Ростиславичам запропонували покинути Київ і навколишні міста Білгород і вишгород та піти до Смоленська, записано: «...і заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі». загалом таких цитат — сотні. І свідчать вони про те, що окремо існувала Русь, або ж Руська земля, і окремо – Суздаль, Смоленськ чи Рязань. Бо ж якщо князі їдуть із цих територій, то їдуть у Русь. Отже Суздаль – не Русь!”
“Український професор, доктор історичних наук В. Газін зазначає: «...тодішня партійна номенклатура, «червоні директори», криміналітет використали сертифікати, аби повністю «прихватизувати» всю державну власність: заводи, фабрики тощо. Звідти й олігархи, звідти – «нова» еліта, яка просто перефарбувалася в інші кольори і заговорила про демократію, насправді дбаючи лише про власні інтереси» ”
“Учений В. кобилюх доводить, що українська мова сформувалася в Х-IV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій мовах. «Санскритська мова є європейського походження. В азії вона поширилася тому, що до Індії далеко перед народженням Христа прибули арії з України», — вважав дослідник санскриту Р. Латґем. Українська дуже тісно пов’язана зі старослов’янською — спільною мовою предків сучасних слов’ян, так само як санскрит, є мовою, найближчою до спільної мови перших індоєвропейців (арійців). Тому в українській мові є багато слів, які майже ідентичні словам у санскриті: «повітря», «кохати», «кінь», «дерево»...”
“1709 року Петро і примусив скоротити кількість студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили забрав з києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві, на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі та навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України», – писав Іван Огієнко у своїй праці «Українська культура». «стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», – визнав пізніше князь М. Трубєцкой.”
“Першим поселенням на території києва була Кирилівська стоянка, що датується епохою пізнього палеоліту (40 тисяч років до н. е.). У IV— III тисячо- літтях до н. е. на сусідньому пагорбі існувало поселення трипільців. Як фортеця на пагорбах правого берега Дніпра, пристань, торговище, місто та релігійний осередок Київ відомий від середини і тисячоліття нашої ери. Скіфи називали його Сар, сармати — Куар, готи — Данпарстад (Дніпровське місто), гуни — Хунігард, анти — Куяв (Гори), хозари — Самватас (висока Фортеця), булгари — Башту (Фортеця), слов’яни — Київ. Від VIII ст. Київ відомий як політичний центр слов’янських племен на чолі із полянами, а від IX ст. — як столиця держави Русів.”
“У давніх літописах назва «Україна» зустрічається і в 1189-му, і в 1213-му, загалом шість разів. і назва «Україна» вжита як нова назва Русі (не київської, галицької, Чернігівської, а тим більше — Московської).”
“давньогрецький історик Геродот, автор «історії греко-перських воєн», єдиний автор, який подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту та культури Пів- нічного Причорномор’я від Істри (Дунаю) на заході і Танаїса (Дону) на сході. Описуючи народ, який жив на теренах сучасної України, звертає увагу на його культуру землеробства, любов до землі, домашнього вогнища й до свого роду. «а як перейти борисфен, то одразу ж перша від моря лежить лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби... ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап; а на півночі треба пливти Борисфеном (уздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги (людожери), народ своєрідний, не скіфський».”
“Шлюб Володимира з візантійською принцесою Анною, водночас із хрещенням Русі, свідчили, що старокиївська держава діставала вищий ранг у візантійській ієрархічній шкалі держав. Руки «доньки священної імперії» безуспішно домагався французький король Гуго Капет. Частина дослідників, у тому числі і Михайло грушевський, висловлювали припущення, що за підтримки візантії Володимир Великий був коронований. Зокрема, він зазначав, що «з історичного становища коронація Володимира залишається поки що гіпотетичною, хоч і дуже правдоподібною». У 1000 р. посольство від папи сильвестра II, яке за два-три місяці перед тим коронувало правителя Угорщини — Стефана, прибуло до Києва. Відтоді й аж до руйнування Києва Андрієм Боголюбським у 1169 р. західноєвропейські хроністи титулують монархів Русі-України саме королями, а не князями.”
“Знання історії (минулого) дозволяє не припускатися помилок у майбутньому. Фальсифікація ж історії призводить до помилкових висновків та невірних дій. Вивчаючи фальсифіковану історію, українці заблукали у реальності, їм важко дійти правильних висновків і вчинити необхідні вірні дії у розвитку власної державності. Ось чому Україні сьогодні необхідна справжня історія. Обстоюючи чужу та ворожу міфологію, українці й досі ворогують між собою.”
“Теорії московських істориків щодо походження «давньоруської народності», «єдиної колиски трьох народів» та «старшебратства» були головними опорами, на яких ґрунтувались ідеологія і владні інсти- туції імперії. Ці теорії ніким не могли бути поставленими під сумнів. Дотримуючись їх, імперська історіографія завжди намагалась позбавити поневолені народи національної ідентичності, намагалась обґрунтувати зазіхання Москви на захоплені брехнею і війною землі інших народів.”
“Московія (Росія) вимушена постійно й поступово все глибше занурюватися у трясовину фальсифікації історії, забувши, при цьому, що несправедливо занедбаними є дослідження великої історичної та культурної спадщини власних народів – мері, весі, чуді, мордви і ін. Саме ці фіно-угрські народи становлять корінне населення Московії (Росії) та у свій час, як і українці, вимагатимуть відновлення історичної справедливості. Правильне національне самопізнання, як незмінна умова розумного існування особистості, неминуче приведе їх до необхідності з’ясування правди.”
“Допитливим людям завжди було цікаво, яким чином велика східна держава, яка ще на початку XVIII століття, маючи назву «Московское царство» і карбуючи власну монету «Московский рубль», в одну мить стала Росією та претендентом на назву «Русь»? ”
“Викладені у книзі висновки ґрунтуються на ретельному аналізі історичних фактів і документів, а головне, працях відомих та авторитетних російських істориків. Саме викладені російськими науковцями висновки позбавляють опонентів можливості заперечувати окремі історичні факти та події, які не вписуються у рамки офіційної історії Росії. ”
“Книга є спробою звернути увагу істориків-фальсифікаторів та їх замовників на те, що історія будь-якої країни – це, насамперед, історія її етносу, характерні особливості якого формують ареал проживання, мова й культура, а не історія процесів творення держав і правлячих династій, які не уособлюють етнос та не завжди є його представниками. Те, що нащадки київських князів у свій час перебували у Новгороді чи Суздалі, не перетворило українську землеробську культуру в культуру кочових народів, українську мову в фіно-угрську. У зв’язку з тим, що на російський трон було посаджено чистокровних німкень Катерину І, Катерину ІІ, напівнімців Петра ІІ, Анну Леопольдівну, німці не стали росіянами. Німеччина не зазіхає на території сучасної Російської Федерації, як на «исконно немецкие земли». Московія не стала також Німеччиною. То чому ж вона стала Росією? ”
“Правда дає людині силу. Ніхто, крім нас, не зробить наше життя достойним. ”
“1718 року московити спалили матеріали архіву та бібліотеки Києво-Печерського монастиря, які збиралися понад 700 років. ”
“двома народами є московити й рутенці, змішані у загальній назві «руси» (Russes). Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці, до яких одних раніше відносилися назви «руси» (Russes) і «русини» (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ-завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова «руси» (Russes) і «московіти» видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика. Ця навмисна плутанина дала змогу московитам поглинути навіть саму історію рутенців, немовби пізніший політичний акт здатен впливати на історію попередніх епох (Казимир Делямар, 1896 рік, петиція до Сенату)
“«основатель советского источниковедения и археографии доктор исторических наук, профессор с. н. валк прямо пишет, что русских (московитських – авт.) актов XIV века и ранее не существует. Самые ранние — это подделки второй половины XV века. акты с датой XV века на самом деле — подделки XVI века. Я упоминал, наверное, чудом сохранившийся подлинный документ самого конца XV века, подписанный дьяком уйгурскими буквами. И это не дипломатический документ одной страны к другой. Это внутренний, гражданский документ (Московії – авт.). в стране использовалась уйгурица, так же как в Золотой Орде и у Иимуридов. Было бы наивно полагать, что если все правовые документы – подделка, то все «летописи» подлинны. Естественно, массовая подделка затронула все сферы. и летописную тоже». а. в. Пушкарьов, сучасний російський науковець. «XV век. Ханы и катаклизмы»”
“1922-го з України вивезли скарби, цінність яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії. Про це заявив Ростислав Шмагало, доктор мистецтвознавства, декан факультету історії та теорії мистецтва львівської академії мистецтв. «У 1990-ті при кабінеті Міністрів України активно працювала національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, — розповів науковець. — тоді стали відомими вражаючі числа. Так, до музеїв Москви і Петрограда потрапили 63 колекції лише скіфського золота та скарбів Північного Причорномор’я. А ще ж 158 колекцій ранньослов’янських скарбів. Із них лише скарб із села Мала Перещепина — це 25 кг золота і 50 кг срібла. Тільки 1922 року з церков Центрально-східної України більшовики забрали 2850 пудів срібла (45 650 кг), три пуди золота і 1397 каратів коштовного каміння. До Москви та Петербурга вивезли 150 приватних колекцій iз 200 тис. предметів, вартість яких становила на той час 1 млрд. російських рублів».”
“Розглядаючи один із складних етапів в історії українського народу – XIV–середина XVII ст., необхідно високо оцінити роль родової еліти: князів Острозьких, Корецьких, Збаразьких, Вишневецьких, Заславських, Чорторийських і ін., яким історія відвела роль фундаменту, на якому народ, знищеної ордою Русі, поступово ставав українським народом. Безперервність княжої влади забезпечила поступове втілювання старої Русі в Україну-Русь.”
“У січні 1429-го в луцьку відбувся знаменитий луцький з’їзд монархів. Тоді столиця волині стала всеєвропейським центром політики та дипломатії. У роботі з’їзду взяли участь великий князь литовський Вітовт, король німеччини (римський король), імператор Священної Римської імперії Сигизмунд; король Речі Посполитої Ягайло; посол Папи Римського; ще незалежні від Москви князі Рязанський, Новгородський, Одоєвський, Псковський, а також посланці московського князя Василія II, тверського князя, посли Тевтонського ордена, Золотої Орди, князівства Молдавського, Датського короля, Візантійського імператора й інших монархів. Загалом до луцька прибуло 15 тисяч осіб, що перевищувало населення міста в кілька разів! Ця зустріч продемонструвала головну роль Великого Князівства Литовського в європейській політиці.”
“«Росія, не маючи ніякого відношення до Русі і вкравши свою нинішню назву, нахабно претендує на історичний спадок Русі, створеної на 800 років раніше. Однак московська історія — це історія орди, пришита до історії Русі білими нитками і повністю сфабрикована. саму назву «Русь» узурповано московитами. Росіяни не лише не є слов’янами, але навіть не належать до індоєвропейської раси. Московія була вихована і виросла в жахливій і мерзотній школі монгольського рабства». (Карл Маркс.)”
“битву на куликовому полі московити традиційно вважають символом своєї перемоги над монголо-татарами. Але директор казанського інституту історії Рафаель Хакімов висловив думку, що ця битва була лише епізодом боротьби за владу в Золотій Орді. Він стверджує, що Дмитро Донський та інші князі виступили проти незаконного претендента на ханський престол Мамая. У битві проти нього мало взяти участь об’єднане військо Тохтамиша і Дмитра, але Мамай прийшов на один день раніше та вирішив розбити своїх супротивників поодинці. тобто Дмитро був вірним союзником законного хана і в складі його війська вся кіннота була татарською. Як, до речі, і в складі війська Мамая були деякі руські й литовські князі. Після битви Тохтамиш наздогнав Мамая, і військо здалося без бою, бо перед ним був законний хан. Тому й після куликовської битви північно-східні князівства залишилися надалі під владою хана Золотої Орди.”
“вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Ще геродот стверджував, що вишивкою прикрашали одяг скіфи, які тривалий час проживали на території України. археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалася Vі століттям нашої ери. Такі ж сорочки приписувалися трипільцям. Особливе значення мала чоловіча вишиванка як символ кохання. Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній-єдиній жінці. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій. Першим, хто поєднав вишиванку з буденним одягом, став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням.”
“в Іпатіївському, Лаврентіївському, Галицько-Волинському літописах за 1146 рік сказано: «і святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: «брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Підино в Руську землю, до Києва». Або ж у 1147 році, коли Чернігівський князь святослав ольгович обступив місто Неринськ (у Рязанському князівстві), літопис повідомляє: «У той же час прибігли до святослава із Русі отроки». Чи у 1173 році, коли Ростиславичам запропонували покинути Київ і навколишні міста Білгород і вишгород та піти до Смоленська, записано: «...і заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі». загалом таких цитат — сотні. І свідчать вони про те, що окремо існувала Русь, або ж Руська земля, і окремо – Суздаль, Смоленськ чи Рязань. Бо ж якщо князі їдуть із цих територій, то їдуть у Русь. Отже Суздаль – не Русь!”
“Український професор, доктор історичних наук В. Газін зазначає: «...тодішня партійна номенклатура, «червоні директори», криміналітет використали сертифікати, аби повністю «прихватизувати» всю державну власність: заводи, фабрики тощо. Звідти й олігархи, звідти – «нова» еліта, яка просто перефарбувалася в інші кольори і заговорила про демократію, насправді дбаючи лише про власні інтереси» ”
“Учений В. кобилюх доводить, що українська мова сформувалася в Х-IV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій мовах. «Санскритська мова є європейського походження. В азії вона поширилася тому, що до Індії далеко перед народженням Христа прибули арії з України», — вважав дослідник санскриту Р. Латґем. Українська дуже тісно пов’язана зі старослов’янською — спільною мовою предків сучасних слов’ян, так само як санскрит, є мовою, найближчою до спільної мови перших індоєвропейців (арійців). Тому в українській мові є багато слів, які майже ідентичні словам у санскриті: «повітря», «кохати», «кінь», «дерево»...”
“1709 року Петро і примусив скоротити кількість студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили забрав з києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві, на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі та навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України», – писав Іван Огієнко у своїй праці «Українська культура». «стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», – визнав пізніше князь М. Трубєцкой.”
“Першим поселенням на території києва була Кирилівська стоянка, що датується епохою пізнього палеоліту (40 тисяч років до н. е.). У IV— III тисячо- літтях до н. е. на сусідньому пагорбі існувало поселення трипільців. Як фортеця на пагорбах правого берега Дніпра, пристань, торговище, місто та релігійний осередок Київ відомий від середини і тисячоліття нашої ери. Скіфи називали його Сар, сармати — Куар, готи — Данпарстад (Дніпровське місто), гуни — Хунігард, анти — Куяв (Гори), хозари — Самватас (висока Фортеця), булгари — Башту (Фортеця), слов’яни — Київ. Від VIII ст. Київ відомий як політичний центр слов’янських племен на чолі із полянами, а від IX ст. — як столиця держави Русів.”
“У давніх літописах назва «Україна» зустрічається і в 1189-му, і в 1213-му, загалом шість разів. і назва «Україна» вжита як нова назва Русі (не київської, галицької, Чернігівської, а тим більше — Московської).”
“давньогрецький історик Геродот, автор «історії греко-перських воєн», єдиний автор, який подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту та культури Пів- нічного Причорномор’я від Істри (Дунаю) на заході і Танаїса (Дону) на сході. Описуючи народ, який жив на теренах сучасної України, звертає увагу на його культуру землеробства, любов до землі, домашнього вогнища й до свого роду. «а як перейти борисфен, то одразу ж перша від моря лежить лісиста (країна), а від неї вгору живуть скіфи-землероби... ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап; а на півночі треба пливти Борисфеном (уздовж їхнього боку) одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги (людожери), народ своєрідний, не скіфський».”
“Шлюб Володимира з візантійською принцесою Анною, водночас із хрещенням Русі, свідчили, що старокиївська держава діставала вищий ранг у візантійській ієрархічній шкалі держав. Руки «доньки священної імперії» безуспішно домагався французький король Гуго Капет. Частина дослідників, у тому числі і Михайло грушевський, висловлювали припущення, що за підтримки візантії Володимир Великий був коронований. Зокрема, він зазначав, що «з історичного становища коронація Володимира залишається поки що гіпотетичною, хоч і дуже правдоподібною». У 1000 р. посольство від папи сильвестра II, яке за два-три місяці перед тим коронувало правителя Угорщини — Стефана, прибуло до Києва. Відтоді й аж до руйнування Києва Андрієм Боголюбським у 1169 р. західноєвропейські хроністи титулують монархів Русі-України саме королями, а не князями.”
Displaying 1 of 1 review