Дімаров був одним із перших письменників у радянській Україні, хто почав писати про колективізацію, розкуркулення, Голодомор.
Після написання роману «І будуть люди», в якому згадано про Голодомор, Анатолій Дімаров не міг заробити ні копійки. Репресивні органи не стали переслідувати популярного прозаїка — ветерана та інваліда війни. Втім, цензура постійно препарувала його твори, викидаючи сотні сторінок, обриваючи цілі сюжетні лінії.
Три томи роману «І будуть люди» побачили світ у видавництві «Радянський письменник» у 1964, 1966 і 1968 роках. Вперше під однією обкладинкою роман вийшов 1977 року у видавництві «Дніпро»
Остання, третя, книга трилогії Анатолія Дімарова завершується подіями, що передують колективізації сільського господарства нашої країни. Глибокий злам у психіці героїв, їх місце в новому житті, участь у тих грандіозних подіях, що визначили подальшу їх долю,— ось що в центрі уваги письменника. На сторінках роману читач зустрінеться з уже знайомими героями: Танею Світличною та її братом Федьком, з Ганжею, Гінзбургом, іншими людьми села Тарасівки, де в основному й відбуваються події.