«Хризантеми» — автобіографічний твір Уляни Кравченко, спомини про перші сімнадцять років життя, що їх вона провела в містечку Миколаєві на Львівщині. Спогади Уляни Кравченко приваблюють насамперед як свідчення небайдужої й уважної обсерваторки. Вихоплені з життя деталі, зафіксовані швидколетні переживання, інтелектуальні захоплення й моди, зіткнення особи з великою історією, — усе це забарвлене конкретним часом, але змушує задуматися й про неминущі цінності.
Уляна Кравченко (справжнє ім'я Юлія Шнайдер) — українська письменниця, поетеса, учителька та активістка жіночого руху кінця XIX — початку XX століття. Народилася 18 квітня 1860 року в Миколаєві (нині Львівська область), в родині урядника. Вивчала педагогіку в Львівській учительській семінарії та працювала вчителькою на Львівщині та Дрогобиччині.
Кравченко здобула популярність завдяки поезії, що мала громадсько-політичний, патріотичний та феміністичний характер. Її перша поетична збірка «Prima vera» (1885) була написана під впливом Франка, а збірка «На новий шлях» (1891) закликала жінок до активної участі у суспільному житті. Вона співпрацювала з численними українськими виданнями, де публікувала свої твори.
Особливе місце в її творчості займають твори для дітей, зокрема збірки «Проліски», «В дорогу», «Лебедина пісня» та інші. У 1920-х роках Кравченко також писала ліричні вірші та працювала над перекладами з європейських поетів. Вона була активною учасницею жіночого руху, співпрацювала з феміністичними виданнями, такими як «Перший вінок».
Її творчість відзначалась патріотизмом, глибокими роздумами про долю українського народу та його боротьбу за національну незалежність. Поетеса померла 31 березня 1947 року в Перемишлі, де й похована.
Юлія Шнайдер (а саме так насправді звуть Уляну Кравченко) розповідає про перші свої 16 років життя у "Хризантемах". але не тільки про це: багато про традиції бойків (весілля, похорони), книги, які прочитала авторка, її любовні переживання, роздуми про фемінізм. ну і звісно багато квітів - не просто ж так ці спогади називаються "Хризантеми"(до речі, назва пояснюється). цікаво, як дівчина з німецько-української родини все ж обирає українскість, у цій книзі вона це пояснює. якщо я нічого не переплутала, Віват планує передати у своїй ошатній серії української класики, так що можете почекати і купити вже оновлене видання
Дівчина на ім’я Марта ніколи не була звичайною. Все, що її оточує здається чарівним і таємничим. Образ білих хризантем незмінно супроводжує дівчину, протягом її життя.
Як їй знайти себе? Як реалізувати свої таланти? Хочеться бути почутою і одночасно — не такою як всі…
Книга дивна і химерна і в ній так багато сенсів. Оскільки це автобіографічна повість залишається тільки вгадувати, де уявне, а де справжнє.
Ця книга — один з найдивніших читацьких досвідів, які ставались зі мною. Вона зовсім не потрапила в настрій, місцями було нудно, місцями дратувалась. Хоча це жодним чином не вказує на те, що вона погана. Можливо, був просто не той стан.
Проте я рада, що завдяки цій повісті дізналась про Уляну Кравченко. Справжнє ім’я - Юлія Шнайдер. Ще одна історія про українство за вибором. Батько - німець, але наполягав, щоб донька жила саме українською культурою. Цей вплив батька також частково описаний в книзі.
Також в біографії Юлії Шнайдер є й Іван Франко. Саме він наполіг, щоб письменниця звернула увагу на поезію, бо та їй вдається найкраще. Якось назвав її «ранньою весною», а також «вона жиє тільки між хмарками», вони довго листувались. Тому можна тільки здогадуватись, що залишилось між рядків.
Якщо у вас настрій «побути в хмарках» і піднестися над буденністю, то читати буде дуже приємно.
Ця книга викликає багато думок і емоцій, зокрема тому, що складається з декількох різних елементів, кожен із власним настроєм. Тут є роздуми про естетизм, любовні переживання, описи побуту й традицій бойків, а також трагічні життєві історії.
Окремо хочеться виділити те, як авторка протягом усієї автобіографії ставить під сумнів становище жінки в суспільстві, мистецтві та історії. Її міркування про феміністичний рух читаються дуже актуально. Для мене це стало важливим відкриттям - частинкою великого пазлу історії українських жінок, які жили, творили і боролися.
Водночас оповідачка здалася мені гордовитою, часом надмірно чутливою і відірваною від реальності через своє ставлення до краси як найвищого блага й істини. Не впевнена, що ідеологія естетизму мені близька, тому ця тема пройшла повз мене.
“Бути собою, хоч перед одною людиною не мати жадних таємниць, не боятись виявити своє властиве “я” — оце щастя!”