French writer Honoré de Balzac (born Honoré Balzac), a founder of the realist school of fiction, portrayed the panorama of society in a body of works, known collectively as La comédie humaine.
Honoré de Balzac authored 19th-century novels and plays. After the fall of Napoléon in 1815, his magnum opus, a sequence of almost a hundred novels and plays, entitled, presents life in the years.
Due to keen observation of fine detail and unfiltered representation, European literature regards Balzac. He features renowned multifaceted, even complex, morally ambiguous, full lesser characters. Character well imbues inanimate objects; the city of Paris, a backdrop, takes on many qualities. He influenced many famous authors, including the novelists Marcel Proust, Émile Zola, Charles John Huffam Dickens, Gustave Flaubert, Henry James, and Jack Kerouac as well as important philosophers, such as Friedrich Engels. Many works of Balzac, made into films, continue to inspire.
An enthusiastic reader and independent thinker as a child, Balzac adapted with trouble to the teaching style of his grammar. His willful nature caused trouble throughout his life and frustrated his ambitions to succeed in the world of business. Balzac finished, and people then apprenticed him as a legal clerk, but after wearying of banal routine, he turned his back on law. He attempted a publisher, printer, businessman, critic, and politician before and during his career. He failed in these efforts From his own experience, he reflects life difficulties and includes scenes.
Possibly due to his intense schedule and from health problems, Balzac suffered throughout his life. Financial and personal drama often strained his relationship with his family, and he lost more than one friend over critical reviews. In 1850, he married Ewelina Hańska, his longtime paramour; five months later, he passed away.
Цикл "Сцени паризького життя" входить до епопеї Бальзака "Людська комедія" і складається із багатьох чи то повістей, чи то новел (критики поки не визначилися із жанровим визначенням).
У книгу "Сцени паризького життя" львівського видавництва "Апріорі" (видання 2013 р.) вміщена трилогія "Історія тринадцятьох", яка, у свою чергу, охоплює три твори: "Феррагюс, ватаг деворантів", "Герцогиня де Ланже" і "Золотоока дівчина".
Відразу варто зазначити: хто чекає стрімкого напруженого сюжету, той, можливо, буде розчарований. Так, сюжетна лінія тут присутня, однак треба зрозуміти, що Бальзак - це не Дюма. Захопливих пригод мушкетерів, герцогинь, графів чи королів тут не буде.
Перше, на що зверне увагу читач, це те, що у творах безліч описів, ліричних відступів, роздумів... Зазвичай, читачі не люблять описів, але саме тут варто змінити фокус сприйняття, тоді відразу все стає на свої місця. В автора немає мети розповісти читачеві історію. Автор зі скрупульозністю художника-реаліста словесно змальовує картини із життя парижан абсолютно різних прошарків, при тому, говорить із надзвичайно дошкульною іронією. Особливо прискіпливому аналізу суспільство піддається в останній частині трилогії - "Золотоока дівчина".
Якщо дивитися на твори Бальзака під таким кутом, то відразу стають на місця й сюжетні лінії, бо спочатку може здатися, що величезні вступи на початку творів аж ніяк не пов'язані із подальшими історіями. Так, у першій історії "Феррагюс, ватаг деворантів" завдяки вступу, у якому детально промальовувався Париж із його вуличками, бульварами, колоритними жителями, потім стає зрозуміло, чому такий контраст між різними прошарками суспільства і чому перебування "не в тому" середовищі означало пляму на репутації людини із вищого кола. У вступі "Золотоокої дівчини" проаналізовано та розкритиковано всі шари суспільства через їхні пороки, і йдеться про те, що навіть виняткові особистості губляться серед того бруду й аморальності, що їх оточує. Вступ дає розуміння подій наприкінці твору: незважаючи на силу духу, геніальність розуму та зовнішню привабливість, навіть непересічні особистості піддаються згубному впливу середовища, діють жорстоко, без тіні милосердя до слабших та невинніших істот.
Щоправда, незважаючи на те, що загальний тон творів сумний, а інколи зовсім похмурий, у кожному творі йдеться про кохання - справжнє і чисте, - що надає ніби проблиску, світлішого відтінку всієї картини. Так, переважно кохання тут нещасливе і закінчується смертю героїні. Однак виглядає на те, що автор, незважаючи на усвідомлення зіпсованості світу, всією силою вірить та заохочує вірити у справжні людські почуття.
Всі 3 твори об'єднані не лише змалюванням сцен паризького життя, а й підтемою деворантів, про яких автор розповідає у передмові.
Отже, суб'єктивні висновки щодо книги. Плюси: - книга наштовхує на роздуми: про життя, почуття, суспільство, звичаї, дії жінок та чоловіків тощо; - твори буквально можна розібрати на цитати - настільки влучно буває висловлена думка; - зворушливі історії та проникливі чуттєві портрети героїнь; - тема чистої, палкої любові; - естетика, потяг до красивого; - відсутність "гепі ендів" свідчить про те, що автор розуміє життя і його закономірності; - висвітлення "важких", інколи табуйованих тем.
Розлогі описи, ліричні відступи хтось може вважати плюсом, оскільки у них захована основна думка твору, а хтось може вважати великим мінусом - усе залежить від того, що читач хоче отримати від прочитання книги, а також від його літературної підкованості.
Мінуси: - величезні репліки у діалогах - ось тут справді можна було сказати головне у набагато стислішій формі, проте складається враження, що автор у бажанні докладно передати думки та почуття героїв захопився і відволікся на пишну форму висловлювання; - простенький та одноманітний сюжет - фабулу одного твору можна викласти у кількох речення, після чого читач бачить, що історія якась банальна. Однак, пам'ятаємо, що власне історія є лише прикладом до основної думки твору, а не самоціллю. - велемовність тексту призводить до важкості сприйняття сказаного. Інколи виникає враження, що читач блукає по лісі: він насолоджується зеленню, деревами, співом птахів, однак все-таки йому важко йти, губиться стежка, її раз у раз потрібно віднаходити і безперестанку йти далі. Також твір важко прочитувати через відсутність розділів - розповідь ведеться безперервним потоком тексту, який ділиться хіба що на абзаци. - В "Золотоокій дівчині" надто розмито подано образ Пакіти і якесь недоладне завершення історії. Воно трагічне, сильне, його усвідомлення настає з часом, що свідчить про неабияку глибину, однак не вистачає деталей, які б наштовхували на повне розуміння.
До недоліків вже самого видання можна зарахувати величезну кількість редакторських помилок, огріхів, описок тощо. Інколи складалося враження, що подекуди здійснювався мало не машинний переклад тексту, оскільки те чи інше слово зовсім випадало з контексту, та й із граматичної цілісності також. Враження від цього залишається дуже неприємне.
Таким чином, Бальзак захоплює своєю глибиною, іронією та потягом до краси, однак непідготовленому читачеві або читачеві із конкретно налаштованим горизонтом сподівань буде важко прочитувати твори цього автора.