Гортаючи сторінки культурної історії Одеси ХХ століття, автор книжки аналізує фронтирну ідентичність, що склалася в цьому своєрідному місті. У першій частині праці проаналізовано загальні процеси, що визначили культурне обличчя Одеси, у другій подано портрети визначних митців - Володимира Жаботинського, Петра Лещенка, Михайла Жука, Бориса Нечерди, Бориса Херсонського. Кожен з них по-своєму втілив образ приморського міста в його змінній ідентичності та незмінній чарівності. І якщо ці постаті сьогодні призабуті, то маємо добру нагоду, аби їх пізнати й оцінити глибше, разом з тим переосмислюючи й феномен Одеси ХХ століття.
Монографія добра, але не блискуча. Читати першу частину складніше, ніж другу. Можливо, через складний синтаксис або засилля канцеляритів. Іноді текст надміру дидактичний і патосний (особливо коли йдеться про оцінку певних дій окремих осіб). У першій частині подано загальний огляд одеського контексту ХХ століття, де автор заблукав між "конформізмом" і "нонконформізмом". Так, на с. 44 допущено помилку в назві статті О. Котової "Произведения художников-нонконформистов в музейных собраниях Одессы". Замість "нонконформістів" написано "КОНконформістів" (як і на с. 45). І якщо це - хибодрук, то в іншому місці на с. 45 написано також інше: "На межі 60-70-х років КОНФОРМІСТИ мали значний успіх серед вузької, зате "просунутої" публіки, а їхня слава - через особисті контакти та візити до Одеси столичної інтелігенції - досягла також Москви та Ленінграду". На с. 47 (після опису переїзду андеграундних митців з Одеси): "Таким, чином, гурток КОНФОРМІСТІВ розпадається під тиском обставин". На с. 49 (про експозицію МСМО): "Відвідувачам цього музею пропонують концепцію, в основі якої КОНФОРМІЗМ шістдесятих років показаний як зародження певного альтернативного руху й початок відповідної традиції, що буде перейнята молодшими поколіннями одеських художників 70-80-х років". На с. 55: "А найбільшою проблемою є, либонь, те, що неможливо категорично відділити мистецтво КОНФОРМІЗМУ та КОНФОРМІСТСЬКЕ: як це часто буває в житті, вони були взаємопов'язані". [У всіх цитатах збережено оригінальну пунктуацію]. Можливо автор усе це мав на увазі. Справді, "мистецтво конформізму" і "конформістське мистецтво" розрізнити досить проблематично. Втім, маю певні сумніви щодо "широкої відомості у вузьких колах" конформістів, яких підтримувала владна структура. Конформісти збирали стадіони, залишаючи "вузькі кола" для нонконформістів. Також маю значні сумніви, що "сквот" на Фурманному доцільно називати "художнім салоном" (або, принаймні, варто було б зазначити відмінність цього "салону" від салонів початку ХХ століття). Загалом, книга потребує або виправлень, або, принаймні, додаткових коментарів. Друга частина написана легше (або я звикла до стилю протягом читання першої). У ній подано галерею портретів В. Жаботинського, П. Лещенка, М. Жука, Б. Нечерди, Б. Херсонського. Якщо ви цікавитесь кимось із цих постатей, то відповідні розділи стануть вам у нагоді. Наприкінці книги - бібліографія (понад 160 джерел) і чорно-білі ілюстрації. Книга у м'якій обкладинці. Не шита, а клеєна. Втім, якихось проблем під час читання це не викликало. Загалом дослідження фахове. Мені забракло розділів у галереї постатей. І висновку або післямови від автора. Сподіваюся, вона з'явиться у перевиданні.