«АмнезіЯ» — перша художня книга автора. Уривки книги перекладено англійською, німецькою та польською мовами. Книга стала підґрунтям для літературно-мистецького мультимедійного проекту «АмнезіЯ project: відкрита платформа», який здобув широкий резонанс у Мережі та ЗМІ, а з самою книгою вже познайомилися кілька тисяч читачів.
Олександр Михед (нар. 1988) – культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Співробітник відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філологічних наук.
Автор понад 150 публікацій у провідних українських ЗМІ та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, США та Білорусі. Вибрані есеї перекладено англійською, польською, сербською, російською мовами.
Куратор “АмнезіЯ project: відкрита платформа” – літературно-мистецького мультимедійного проекту, підґрунтям для якого стала художня книга «АмнезіЯ», що вийшла друком 2013 р. у видавництві “Електрокнига”. Уривки книжки перекладено англійською, італійською, німецькою, польською та фінською мовами. Проект увійшов в сімку найкращих проектів світу, за версією фестивалю “SOUNDOUT!” (м. Берлін).
Автор збірки оповідань “Понтиїзм“, що вийшла друком 2014 р. у “Видавництві Кальварія”. Оповідання друкувалися в “Кур’єрі Кривбасу” та на сайті “Українська правда. Життя“. Книга ввійшла в довгі списки премій “Книга року Бібісі-2014″ та “ЛітАкцент року”.
Автор психотрилера “Астра”, що з’явився друком 2015 р. у “Видавництві Анетти Антоненко”.
Ввійшов до списку “Молоді письменники, з якими варто познайомитись”, складеного виданням “Українська правда”.
Гостьовий редактор спеціальної української теми он-лайн журналу світової літератури Words Without Borders (м. Нью-Йорк, США).
Переклав українською романи Бориса Акуніна “Сокіл і Ластівка” та “Турецький гамбіт” (видавництво “Клуб сімейного дозвілля”, 2012).
Спільно з Богданою Матіяш переклав українською вірші американської художниці Дженні Хольцер («Есеї підбурення», редактор Антоніна Ящук, 2010). Також здійснив переклад кількох інформаційних видань PinchukArtCentre (2010-2012).
Куратор персональної виставки білоруського митця Алєксєя Шинкаренка (“Білоруська фактографія. Частина І”, галерея “Квартира 57″, 27 травня – 9 червня 2013 р.), польсько-української групової фотовиставки “EURO: дві країни – одна історія” (Музей історії міста Києва, 12-30 червня 2013 р.), арт-прогулянки “depARTments” в рамках міжнародного фестивалю “Транскавказія” (14-16 червня 2013 р.). Співкуратор виставки “АмнезіЯ project: відкрита платформа” (Leteraturhaus Lettretage, Берлін, Німеччина, 28-29 травня 2014 р.) .
Організатор, модератор і учасник численних літературно-мистецьких і освітніх заходів та міжнародних наукових конференцій. В якості куратора Літературної програми PinchukArtCentre (2010-2012) виступив куратором трьох літературних ночей в PinchukArtCentre: «Новітнє мистецтво і література: територія контакту» (17.12.2010), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 2» (18.03.2011), «Новітнє мистецтво і література: територія контакту – 3» (24.06.2011), літературного марафону “7 про 20″ (24.12.2011), а також спеціальних проектів «Чути, щоб бути почутим» (25.11.2011), «Долі окремих людей» (02.03.2012) та «Кровні зв’язки: вечір запитань до ”Тисячі та однієї ночі”» (18.08.2012).
Експерт Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2011», учасник «Кураторської платформи» PinchukArtCentre та «Школи кінокритиків» у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю 2012 року, ментор Школи літературної критики і книжкової журналістики “Контекст-2″, куратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2013, співкуратор Літературної програми ГОГОЛЬFEST 2014, учасник літературних резиденцій у Фінляндії та Латвії.
У своїй мультивекторній роботі за допомогою комплексного підходу ставить за мету створити цілісне бачення сучасної масової культури: література – кінематограф – мистецтво.
:) Як на першу книгу молодого автора, ще й написану у якомусь дрімучому дореволюційному 2008, видану 2013, так ваще норм. Єдина міні-лінія, яку тут можна простежити (і за яку починаєш чомусь перейматися) - це погіршення зору оповідача, але в кінці-кінців гепі енд, знаходяться кращі окуляри і світ стає чіткішим (а з ним і книга). А так 106 фрагментів, які можна (і треба, виходить, за задумом проєкту) читати як послідовно, так і в довільному порядку. Багато злості на наші реалії, які потім буйно проростатимуть і в Понтиїзмі. Багато філологічних роздумів, про мову, про слова, які бісять, і які подобаються, і про закладені сенси. Багато просто окремих фраз, які можна копіпастити собі на фейсбук і зараз збирати лайки. Багато зараз не релевантного (боже, скільки ж ми писали смс-ок, а ще "стільниковий" - дивне спотикливе слово, яке тут постійно). Можна прослідкувати, що хвилювало нас тоді. Можна читати і посміюватися у вуса, бо впливи Іздрика. І трохи всумуватися, що деякі речі не змінились, дурні люди залишились дурними, злі реалії злі, абсурдність вона все ще тут. Деякі фрагменти взагалі чудово читаються, і навіть не сумні, а якісь лірично-мрійливі (проковтнута насінина яблука, що проростає з пупа? Помпони-квіти? Михед? Все ок?) Короче неочікувано приємно здивована. І дуже рада, що останній (дотепер) пазлик колекції у мене, прочитаний. Цікаво було подивитися, з чого все почалось.
Я вже не одноразово висловлювала в своєму блозі любов до творчості Олександра Михеда. Тож уявіть собі моє щастя коли одного дня, зовсім випадково мені на олх видалося придбати його дебютну книжку, наклад якої становить лише сто примірників (ще й з оригінальними листівками!). Тож хочу розказати трохи про цей скарб і вам.
"Амнезія - книга, що складається зі 106 розділів і має фрагментовану структуру, яка лише при повному прочитанні тексту утворює цілісну картину."
Книга стала підґрунтям для "Амнезія project: відкрита платформа". Літературно-мистецького мультимедійного проєкту. "«Амнезія project» представляє велику кількість інтерпретацій художнього тексту та, що найважливіше, концепту пам'яті. Це реалізується у кількох вимірах: музика, візуальне мистецтво, відеоарт. Основне завдання проєкту: започаткування відкритої платформи, що створить умови для креативного діалогу".
Щоб краще передати настрій і формат книжки, наведу кілька цитат про неї ж:
✒️"Це не щоденник. Щоденник не це. Не щоденник це. Просто уривки. Клапті. Записи. Діаграми. Графіки стукоту серця. Карта пам'яті. Мапа хворої свідомості. Фрагменти. Те, що могло згубитися. Те, що прикро втратити. Те, що було. Думки, що сподобались. Тут нема днів. Лише хвилини твоєї свідомості. Години. Голоси, що розривали свідомість. І те, що ти думав тоді. І знову повтори сам до себе. Відчуй цей ритм, крик: це не щоденник. Щоденник не це. Не щоденник твоєї свідомості, пам'яті. І твоїх днів."
✒️"Цю книгу можна уявити зібранням різноманітних клаптиків есемесок, відправлених та ненаписаних листів, недописаних романів, календариків минулих років, прогнозами погоди на позаминулий тиждень, кружечками обведені ТВ передачі у програм Моїми стомленими, короткозорими очима та обличчям, відзнятим, зазнимкованим у той чи інший день."
Автор тут дає собі максимальну свободу дії, граючись із текстом, формою, сенсами, символами, ритмом й спогадами. Тут можна зустріти короткі замальовки з життя, довільні цитати, ліричну прозу, віршовані форми, гімни, протести, вихоплені з глибин свідомості думки та купу всього іншого. Цей текст ніби клаптикова ковдра чи калейдоскоп, де кожен елемент хочеться розглядати й порівнювати. Це про пригадування, класифікування й протидію тотальному забуттю для маленьких порухів, символів епохи, настроїв та спадщини.
Подібні книжки для мене особисто - складна історія. Бо спочатку вони читаються досить легко, а чим далі, тим більше тебе затягує в цей потік свідомості, в якому можна навіть ненароком загубитися. Читаючи такі книжки легко можна впасти в такий собі транс. І, як би не було іронічно, згодом я мало що можу згадати з таких текстів окрім якогось відчуття круговерті, вихоплених образів, що утворилися в голові під час прочитання й застигли ніби на випадково зробленому фото.
Водночас процес читання книги в моменті - чиста насолода. Бо можна забути про весь навколишній реальний світ і зануритися в те минуле, яке описує автор і яке досі просвічує в сьогоденні. Тексти Михеда завше хочеться розбирати на цитати, зберігати їх кудись, щоб згодом наткнутися й гадати звідки це, нащо було збережено і чого так з біса гарно написано.
В "Амнезії" вже прослідковується стиль, настрої та теми, які потім зустрічатимуться в "Понтиїзмі" та "Транзишні", тож це ще один плюсик для мене - можливість побачити становлення та розвиток автора.
Загалом книжка лишає по собі досить приємне, хоч і дивне враження. Бо протягом тексту тебе то підносить, то знову прибиває до землі. Мабуть, була б я старшою, читалося б ще краще за рахунок ностальгії за далекими нульовими.