What do you think?
Rate this book
Крижана Карусель
Жанр екзистенційно-соціальний роман/магічний реалізм
Її звуть Христиною, але насправді вона Хризантема — як пізня осіння квітка, котрій не страшні перші морози й сніги. Вона шукає свою Україну на Майдані у вирі революційних подій, а потрапляє у моторошне й водночас прекрасне місце, де подобою велетенської платівки крутиться крижана карусель.
І химерна карусель метафорично кружлятиме, аж доки не перетвориться на безжальну рулетку, яка вершить долі маленьких людей-хризантем. Хто й навіщо звів крижану пастку на річковому льоду та в душах людей? Яка невидима сила обертає цю карусель? І чи вдасться, зрештою, зупинити її на шалених обертах?
Її звуть Христиною, але насправді вона Хризантема — як пізня осіння квітка, котрій не страшні перші морози й сніги. Вона шукає свою Україну на Майдані у вирі революційних подій, а потрапляє у моторошне й водночас прекрасне місце, де подобою велетенської платівки крутиться крижана карусель.
І химерна карусель метафорично кружлятиме, аж доки не перетвориться на безжальну рулетку, яка вершить долі маленьких людей-хризантем. Хто й навіщо звів крижану пастку на річковому льоду та в душах людей? Яка невидима сила обертає цю карусель? І чи вдасться, зрештою, зупинити її на шалених обертах?
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
1 person is currently reading
21 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
February 4, 2022
— Ви пишете книги?
Він кивнув.
— Ніколи не чула про вас, — мимоволі зіскочило з язика.
От курка тупа, коли ж я розуму наберуся?
— Це й не дивно, допоки літературним балом керують маленькі злостиві дівчатка. У них когорта своїх улюбленців, зазвичай друзів чи знайомих. Те, що іноді це не дівчатка, й іноді не маленькі — нічого не змінює.
на цьому місці — де головна героїня роману, повна інтерналізованої мізогінії, знайомиться з носіємпеніса мудрості, а на словах про дівчаток стоїть авторський наголос — я зраділа, що вже допила каву, бо ж боляче, коли кава йде носом. ох, пане олеже, якщо вам так легше, то навіть сперечатися не буду: про вас ніхто не знає саме через злостивих дівчаток, а не через те, що автора, аби про нього знали, має бодай хотітися читати.
Він кивнув.
— Ніколи не чула про вас, — мимоволі зіскочило з язика.
От курка тупа, коли ж я розуму наберуся?
— Це й не дивно, допоки літературним балом керують маленькі злостиві дівчатка. У них когорта своїх улюбленців, зазвичай друзів чи знайомих. Те, що іноді це не дівчатка, й іноді не маленькі — нічого не змінює.
на цьому місці — де головна героїня роману, повна інтерналізованої мізогінії, знайомиться з носієм
February 3, 2021
Легенько відштовхнутися віями, як веслами, від берега реальності...
⠀
Ця цитата гарно ілюструє і стиль, і тему "Крижаної каруселі". Попри деяку хаотичність і нереальність подій, тут нема фантастики. Знаєте, коли думаєш про події книжки: "такого не може бути", але насправді може, чому ж ні - тут ані драконів, ані вампірів. Люди з дивинкою, але хіба не всюди так?
⠀
Історія зав'язується на Майдані, під час Революції Гідності. І вчинок головної героїні, Христини, гідним не назвеш. Щоб виправити ситуацію, дівчина їде за допомогою до батька. Бере з собою подругу і вирушає у Старі Маслюки - село, де зараз живе батько. І починаються пригоди, разом з крижаною каруселлю.
⠀
Христина знайомиться з жителями цього незвичного села, і щоразу дивується їхній поведінці. Це таке село з натяком на утопію, але трохи кітчу і абсурду змінюють сприйняття. Тут і уроки історії, на яких розбирають ганебні вчинки предків, і Рикша - чи то пророк, чи то бог. І казино посеред замерзлого озера, куди приїздять найбагатші люди країни. Так багато шаленства - і так багато схожого. Христина не знаходить собі місця у цьому світі, хоча подруга легко "вписалася".
⠀
У книжці багато про їжу - з нагадуванням про голод. Про революцію і тих, хто на ній наживається. Про історію, яка ходить колами. Про спробу вдосконалити цей світ - і ті самі старі методи і старі гріхи. Але, сподіваємося, наші онуки вже будуть геть іншими.
⠀
Ця цитата гарно ілюструє і стиль, і тему "Крижаної каруселі". Попри деяку хаотичність і нереальність подій, тут нема фантастики. Знаєте, коли думаєш про події книжки: "такого не може бути", але насправді може, чому ж ні - тут ані драконів, ані вампірів. Люди з дивинкою, але хіба не всюди так?
⠀
Історія зав'язується на Майдані, під час Революції Гідності. І вчинок головної героїні, Христини, гідним не назвеш. Щоб виправити ситуацію, дівчина їде за допомогою до батька. Бере з собою подругу і вирушає у Старі Маслюки - село, де зараз живе батько. І починаються пригоди, разом з крижаною каруселлю.
⠀
Христина знайомиться з жителями цього незвичного села, і щоразу дивується їхній поведінці. Це таке село з натяком на утопію, але трохи кітчу і абсурду змінюють сприйняття. Тут і уроки історії, на яких розбирають ганебні вчинки предків, і Рикша - чи то пророк, чи то бог. І казино посеред замерзлого озера, куди приїздять найбагатші люди країни. Так багато шаленства - і так багато схожого. Христина не знаходить собі місця у цьому світі, хоча подруга легко "вписалася".
⠀
У книжці багато про їжу - з нагадуванням про голод. Про революцію і тих, хто на ній наживається. Про історію, яка ходить колами. Про спробу вдосконалити цей світ - і ті самі старі методи і старі гріхи. Але, сподіваємося, наші онуки вже будуть геть іншими.
January 29, 2020
«Крижана карусель»: черговий вибух традиційного українського хепенінгу
Коли чоловік пише від імені жінки, то це завжди — хід конем. Тобто він знає, що жінка ходить конем (тобто виконує певнує певний набір типово жіночих дій), і цим його знання часто обмежуються. Таким чином, жіночі персонажі, зображені чоловіком, — це завжди в тій чи іншій мірі схема. Навіть легендарна джойсівська Моллі Блум виглядає не більш правдоподібною, ніж героїня соцреалістичного роману Олеся Гончара «Прапороносці» Шура Ясногорська. Але ж і вся література — це суцільна схема. Чи буде ця схема дуже простою, чи дуже складною, ближчою до реальності, чи дальшої від неї — не має значення, бо вона все одно лишиться схемою. Що ж тоді має значення? Довіра аудиторії, бо саме для неї і працює автор. І тут є дві стратегії. Більша частина аудиторії воліє знаходити в книжках підтвердження своїм стереотипам, таким чином автор має уникати несподіванок. Менша частина аудиторії воліє знаходити в книжках несподіванки, таким чином автор має бути нонконформістом. Конвенційна література часто є дуже обмеженою в засобах, бо змушена відтворювати суспільні стереотипи, але більшості читачів потрібна саме вона. Вони укладають з автором певну негласну домовленість, згідно з якою він має послідовно підтверджувати їхні уявлення про світ. Для цього він, звісно, спочатку має ретельно вивчити їх (знати життя). Але насправді ні про яке «знання життя» не йдеться, бо кожна людина має свій персональний досвід та своє знання про життя. А отже автор видає за знання добре вивчений набір загальноприйнятих стереотипів. Так мешканці УРСР кінця 1940-х років могли швидше повірити в те, що «Шура Ясногорська стоїть у кузові, тримаючись руками за кабіну, і сміється пробігаючим золотим лісам, сміється дорозі, що шумить їй назустріч», ніж у те, що Моллі Блум думає про свої груди: «…часом я й сама від них збуджуюсь добре мужчинам що вони мають безліч насолод від жіночого тіла бо ми ж бо такі білесенькі та круглесенькі». Таким чином успішний письменник приносить очікуване задоволення з меню, як офіціант в ресторані. Здебільшого це макарони, сосиски та пиво з гірчицею.
Написаний від імені жінки Христини роман Олега Полякова «Крижана карусель» на перший погляд саме й зроблений із таких макаронів, сосисок, пива та гірчиці. Він весь складається з епізодів-зразків, так добре відомих всім із повсякденного життя: ось мати-алкоголічка емігрує до США, одружившись «по Інтернету» із членом Асоціації Анонімних Алкоголіків, ось вона дзвонить вночі своїй дочці, бо в неї там день, щоб розповісти, яка несмачна в Америці гречка… Здається, такі сюжети можна складати безкінечно. Але реальність ця, звісно, як і будь-який літературний текст, несправжня. Вона схематична в такий спосіб, який описував Борис Віан у короткій авторській передмові до свого роману «Шумовиння днів»: «проекція реальності, однак зрушена в іншу площину, вибоїсту і викривлену, і в ній виникає запалена атмосфера перекошених життєвих обставин». Ось ще цитата: «саксофоніст непомітно підкрався до нас і вихлюпнув на стіл кілька зазивних провокаційних нот». Але це не Борис Віан, а Олег Поляков. Ця метафора являє собою буквально піаноктейль навпаки: винахід головного героя роману Віана Колена — інструмент, граючи на клавішах якого можна «вихлюпувати» різноманітні алкогольні напої, щоб приготувати з них коктейль. А ось ще одна, цілком віанівська метафора: «Таке враження, що її тіло зроблене з двох абсолютно різних заготовок. Розрізали в цирку навпіл двох дівчат, а під час з’єднання переплутали частини».
Читати далі тут https://kyivdaily.com.ua/krizhana-kar...
Коли чоловік пише від імені жінки, то це завжди — хід конем. Тобто він знає, що жінка ходить конем (тобто виконує певнує певний набір типово жіночих дій), і цим його знання часто обмежуються. Таким чином, жіночі персонажі, зображені чоловіком, — це завжди в тій чи іншій мірі схема. Навіть легендарна джойсівська Моллі Блум виглядає не більш правдоподібною, ніж героїня соцреалістичного роману Олеся Гончара «Прапороносці» Шура Ясногорська. Але ж і вся література — це суцільна схема. Чи буде ця схема дуже простою, чи дуже складною, ближчою до реальності, чи дальшої від неї — не має значення, бо вона все одно лишиться схемою. Що ж тоді має значення? Довіра аудиторії, бо саме для неї і працює автор. І тут є дві стратегії. Більша частина аудиторії воліє знаходити в книжках підтвердження своїм стереотипам, таким чином автор має уникати несподіванок. Менша частина аудиторії воліє знаходити в книжках несподіванки, таким чином автор має бути нонконформістом. Конвенційна література часто є дуже обмеженою в засобах, бо змушена відтворювати суспільні стереотипи, але більшості читачів потрібна саме вона. Вони укладають з автором певну негласну домовленість, згідно з якою він має послідовно підтверджувати їхні уявлення про світ. Для цього він, звісно, спочатку має ретельно вивчити їх (знати життя). Але насправді ні про яке «знання життя» не йдеться, бо кожна людина має свій персональний досвід та своє знання про життя. А отже автор видає за знання добре вивчений набір загальноприйнятих стереотипів. Так мешканці УРСР кінця 1940-х років могли швидше повірити в те, що «Шура Ясногорська стоїть у кузові, тримаючись руками за кабіну, і сміється пробігаючим золотим лісам, сміється дорозі, що шумить їй назустріч», ніж у те, що Моллі Блум думає про свої груди: «…часом я й сама від них збуджуюсь добре мужчинам що вони мають безліч насолод від жіночого тіла бо ми ж бо такі білесенькі та круглесенькі». Таким чином успішний письменник приносить очікуване задоволення з меню, як офіціант в ресторані. Здебільшого це макарони, сосиски та пиво з гірчицею.
Написаний від імені жінки Христини роман Олега Полякова «Крижана карусель» на перший погляд саме й зроблений із таких макаронів, сосисок, пива та гірчиці. Він весь складається з епізодів-зразків, так добре відомих всім із повсякденного життя: ось мати-алкоголічка емігрує до США, одружившись «по Інтернету» із членом Асоціації Анонімних Алкоголіків, ось вона дзвонить вночі своїй дочці, бо в неї там день, щоб розповісти, яка несмачна в Америці гречка… Здається, такі сюжети можна складати безкінечно. Але реальність ця, звісно, як і будь-який літературний текст, несправжня. Вона схематична в такий спосіб, який описував Борис Віан у короткій авторській передмові до свого роману «Шумовиння днів»: «проекція реальності, однак зрушена в іншу площину, вибоїсту і викривлену, і в ній виникає запалена атмосфера перекошених життєвих обставин». Ось ще цитата: «саксофоніст непомітно підкрався до нас і вихлюпнув на стіл кілька зазивних провокаційних нот». Але це не Борис Віан, а Олег Поляков. Ця метафора являє собою буквально піаноктейль навпаки: винахід головного героя роману Віана Колена — інструмент, граючи на клавішах якого можна «вихлюпувати» різноманітні алкогольні напої, щоб приготувати з них коктейль. А ось ще одна, цілком віанівська метафора: «Таке враження, що її тіло зроблене з двох абсолютно різних заготовок. Розрізали в цирку навпіл двох дівчат, а під час з’єднання переплутали частини».
Читати далі тут https://kyivdaily.com.ua/krizhana-kar...
July 11, 2022
Zaskakująco dobra książka (całkiem mi wyleciało z głowy, że już OP czytałem; potwierdziło się moje skojarzenie poprzedniej z "Atlasem Chmur" - No! dopiero tutaj mamy klimat z "Atlasu"!)
Świetnie się czyta - brawa dla tłumacza - okiełznać wyobraźnię autora na pewno nie było łatwo.
Majdan, Kijów... dzisiaj niemal czasy zamierzchłe i w jakimś stopniu mityczne.
Ale Ukraina tworzy dzisiaj już całkiem inną mitologię. Czy ją stworzy? Bo widać wyraźnie, że jedynym zamiarem wschodniego despoty jest wymazać po Ukrainie wszelki ślad.
W tym roku chyba każda ukraińska książka powinna dostać swojego 'Angelusa'...
Świetnie się czyta - brawa dla tłumacza - okiełznać wyobraźnię autora na pewno nie było łatwo.
Majdan, Kijów... dzisiaj niemal czasy zamierzchłe i w jakimś stopniu mityczne.
Ale Ukraina tworzy dzisiaj już całkiem inną mitologię. Czy ją stworzy? Bo widać wyraźnie, że jedynym zamiarem wschodniego despoty jest wymazać po Ukrainie wszelki ślad.
W tym roku chyba każda ukraińska książka powinna dostać swojego 'Angelusa'...
August 12, 2022
автор намагався написати абсурдистський роман з алюзіями до української історії/політики, по факту - всрата претензійна графоманія, а головне нудна.
April 7, 2021
Еммм......
Displaying 1 - 6 of 6 reviews