Персонажі наведених у цій книжці творів Григора Тютюнника (1931—1980) — звичайні люди, на долю яких випало жити і шукати свій шлях до щастя у повоєнні роки ХХ століття. У буденних реаліях життя письменник зумів побачити їхню глибинну сутність, характерну ознаку часу, долю людини. Г. Тютюнник любить тих людей, про яких пише; написане ним — завжди вистраждане до глибини душі. Тому кожне його оповідання, новела чи повість сприймаються як сповідь. Читача зворушують у його творах правдивість і самобутній характер оповіді, добірна й точна мова персонажів, але найбільше — самовідданість і милосердя людської душі.
Український письменник-прозаїк. Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Щилівці на Полтавщині в селянській сім'ї. 1937 року батька майбутнього письменника заарештували й відправили на заслання, де він і загинув (пізніше був реабілітований). Малого Григора забрали до себе родичі на Донбас. Під чаї війни, рятуючись від голоду, хлопець повернувся до матері на Полтавщину. У повоєнні роки Тютюнник закінчив Зінківське ремісниче училище, працював у Харкові робітником на заводі. Захворівши, повернувся до рідної Іллівки. За «втечу»» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений і чотири місяці відбув у колонії. Звільнившись, виїхав на Донбас, працював на різних роботах. Звідти був призваний до війська, служив на флоті на Далекому Сході. Тоді ж почав писати літературні твори. Після демобілізації закінчив вечірню школу і 1957 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. 1961 року в журналі «Крестьянка» побачило світ перше оповідання Тютюнника, воно було написане російською мовою. Автор невдовзі переклав свій твір на українську й відтоді писав лише рідною мовою. Після завершення навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі. 1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської кіностудії їм. О. Довженка, у видавництвах «Радянській! письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». 1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника «Зав'язь»’. Пізніше побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978). За книжки «Климко» і «Вогник далеко в степу» Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки в галузі дитячої літератури. Помер Григір Тютюнник 6 березня 1980 року, покінчивши життя самогубством. За свою творчість письменник 1981 року був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Найкращий спосіб збагатити власний лексикон - читати класичну літературу. Ну самі подумайте - «закрутилися жорна» - забурмотів живіт. Або ж жевжик. Мій тато часто це слово використовує - вертлява, рухлива людина легковажної вдачі, що любить похизуватися; фат, ферт, фертик. Ну красиво ж! І ось після сцен України у повоєнні роки 20 століття - починаєш цінувати власний комфорт і цінність стосунків між людьми.
Відкрила для себе автора. Ця книга привабила мене дизайном. Відкрила - і все мені сподобалося: і шрифт, і поля, і інтервали між рядками. Тому вирішила почитати, хоча до несучасних українських авторів ставлюся обережно, важко йдуть. Тепер у мене новий любимий письменник. Кожне оповідання є значно більшим за свій розмір, його хочеться продовжити, додумати, допроживати. Шкода, що їх там небагато.
Рада, що знайшла у себе цю збірку перед купівлею естетичної від Пабулум, адже тут присутні твори, що найбільше примушували брати паузу перед прочитанням наступних: Дивак, Печена картопля, Кізонька, Вогник далеко в степу… Це дуже ніжно.