What do you think?
Rate this book
Денний звук
Роман-переможець літературного конкурсу «Кальміюс». Історія про те, що минуле неможливо ігнорувати, а пам’ять — це дарований Богом талан, який людина примножує протягом всього свого життя. Іноді пам’ять збагачує людину, а іноді є тим тягарем, який не дає їй розвиватися.
Майор армії ВПС США Клод Ілері, який брав участь у бомбардуванні Хіросіми, живе у невеличкому містечку в Сполучених Штатах. Тоді він просто «виконав наказ». Зараз муки совісті за скоєне злодіяння не дають йому спокою, він звинувачує себе в загибелі тисяч людей і понад усе прагне змінити минуле. У цей час він волею обставин потрапляє в кримінальну історію… За тисячі кілометрів від майора Ілер&#
Майор армії ВПС США Клод Ілері, який брав участь у бомбардуванні Хіросіми, живе у невеличкому містечку в Сполучених Штатах. Тоді він просто «виконав наказ». Зараз муки совісті за скоєне злодіяння не дають йому спокою, він звинувачує себе в загибелі тисяч людей і понад усе прагне змінити минуле. У цей час він волею обставин потрапляє в кримінальну історію… За тисячі кілометрів від майора Ілер&#
176 pages, Kindle Edition
Published September 5, 2017
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 1 of 1 review
November 25, 2018
Вітаю нас. В нас з'явився свій письменник світового рівня.
Писати відгук на таку книгу — річ невдячна — все одно не зможу дорівнятися глибиною до тексту, про який пишу, а коли мені й вдастся своїми жалкими потугами таки потрапити в поле чиїхось інтересів, ризикую ввести вас в оману, бо ж передати чітко усе те безмежжя, що вмістив у книгу автор, а ще більше вмістить кожен читач, неможливо, і, напевно, побачила я в ній геть не те, що буде відкрито вам.
Що ви думаєте про смерть? А чим вона є для солдата? Його лякає смерть? Так, але не своя, далеко не лиш своя... Смерть, до якої він спричинився, перетворюється на земне пекло, стає частиною його життя, його самого, його другим я.
Якщо би вам потрапив цей роман до рук без вказання імені автора, ви би ніколи не здогадались, що написаний він українським письменником. І сталося би це через декілька причин.
З одного боку автор робить головним героєм пілота армії США, що скинув атомну бомбу на Хіросіму, представника конкретної культури, більше того, конкретної сфери життя, військовослужбовця з жорсткими правилами й обмеженнями, та поміщає дії в дві країни: Сполучені Штати і Японію, з двома яскраво вираженими антагоністичними культурами. З іншого боку письменник розкриває почуття провини однієї людини, яка стала співубивцею сотень тисяч людей, як явище універсальне і міжкультурне.
Місця подій, майстерність передавати сутність чужих культур, загальнолюдські проблеми, - це далеко не все, що автоматично переносить твір до скарбниці світової літератури. Книга має всі ознаки інтелектуального роману. Інтертекстуальний епізод, де менеджерка видавництва дає живий відгук на рукопис майора Ілері, підкуповує своєю щирістю й витонченим баченням автора і особисто в мене викликає замилування. Видається, ніби це самооцінка автора цього самого твору, який ми читаємо, критична і водночас сповнена любові до свого творіння.
Нелінійність сюжету з різкими стрибками від минулого до теперішнього, від теперішнього до ще давнішого минулого, де є й місце передбачуванням того, що для читача вже є звершеним фактом, відсутність моралізаторства, рефлексивність, неможливість чіткого встановлення жанру цього твору є характерними рисами модернізму світового зразка.
Все, що робить головний герой спрямовано на пошуки себе в минулому. Він намагається віднайти колишню любов Ерін. Здається, майор бажає згадати, як це бути людиною, що не має за плечима страшного тягара. Згадати і повернутися в той стан назавжди. Адже людина не здатна довго жити під пресом провини: вона або втікає від себе, або приймає себе теперішнього зі страшною правдою про себе і прощає.
Що робить майор Ілері? Він неуклінно падає і знаходить тимчасову утіху в падінні, мовляв, ти лиш на це і заслуговуєш? А може, саме ось це цькування себе і спроби дізнатися, ким же він тепер є після скоєного, говорять про душевну чистоту цієї людини?
Ниткою крізь увесь твір письменник проводить проблему ідентичності, проблему інакшості. Але інакшість в нього — не вада, а привілей. Кожен з героїв намагається віднайти чи зберегти свою ідентичність. Ілері відчуває себе людиною “не такою, як оточуючі” чи не тому, бо бажає бути таким? Адже той, хто бажає бути частиною чогось більшого, робитиме усе, аби не відчувати своєї окремішності. Він намагатиметься злитися в єдину масу з оточенням.
“Щастя бути не такою, як усі, в Японії річ більш ніж суто особиста. Це таємниця”, - говорить Акіко. Саме тому вона позірно зрікається своєї інакшості, обравши шлюб за батьківською домовленістю, а не втечу з “інакшим” коханим чоловіком і зберігає свою ідентичність у контраверсійний спосіб, заховавши її від стороннього ока.
[Все вищенаписане не містить спойлерів, оскільки ситуація героїні розкрита автором одночасно з введенням цього персонажа]
Натомість Ілері скидає з себе лушпиння колишнього добробуту, приналежності до цілого (яка там вже інакшість в армії?), поступово доводить свою окремішність до межі, звільняється від потреби вдягати маски, отримуючи, як винагороду, свободу бути тим, ким є.
Писати відгук на таку книгу — річ невдячна — все одно не зможу дорівнятися глибиною до тексту, про який пишу, а коли мені й вдастся своїми жалкими потугами таки потрапити в поле чиїхось інтересів, ризикую ввести вас в оману, бо ж передати чітко усе те безмежжя, що вмістив у книгу автор, а ще більше вмістить кожен читач, неможливо, і, напевно, побачила я в ній геть не те, що буде відкрито вам.
Що ви думаєте про смерть? А чим вона є для солдата? Його лякає смерть? Так, але не своя, далеко не лиш своя... Смерть, до якої він спричинився, перетворюється на земне пекло, стає частиною його життя, його самого, його другим я.
Якщо би вам потрапив цей роман до рук без вказання імені автора, ви би ніколи не здогадались, що написаний він українським письменником. І сталося би це через декілька причин.
З одного боку автор робить головним героєм пілота армії США, що скинув атомну бомбу на Хіросіму, представника конкретної культури, більше того, конкретної сфери життя, військовослужбовця з жорсткими правилами й обмеженнями, та поміщає дії в дві країни: Сполучені Штати і Японію, з двома яскраво вираженими антагоністичними культурами. З іншого боку письменник розкриває почуття провини однієї людини, яка стала співубивцею сотень тисяч людей, як явище універсальне і міжкультурне.
Місця подій, майстерність передавати сутність чужих культур, загальнолюдські проблеми, - це далеко не все, що автоматично переносить твір до скарбниці світової літератури. Книга має всі ознаки інтелектуального роману. Інтертекстуальний епізод, де менеджерка видавництва дає живий відгук на рукопис майора Ілері, підкуповує своєю щирістю й витонченим баченням автора і особисто в мене викликає замилування. Видається, ніби це самооцінка автора цього самого твору, який ми читаємо, критична і водночас сповнена любові до свого творіння.
Нелінійність сюжету з різкими стрибками від минулого до теперішнього, від теперішнього до ще давнішого минулого, де є й місце передбачуванням того, що для читача вже є звершеним фактом, відсутність моралізаторства, рефлексивність, неможливість чіткого встановлення жанру цього твору є характерними рисами модернізму світового зразка.
Все, що робить головний герой спрямовано на пошуки себе в минулому. Він намагається віднайти колишню любов Ерін. Здається, майор бажає згадати, як це бути людиною, що не має за плечима страшного тягара. Згадати і повернутися в той стан назавжди. Адже людина не здатна довго жити під пресом провини: вона або втікає від себе, або приймає себе теперішнього зі страшною правдою про себе і прощає.
Що робить майор Ілері? Він неуклінно падає і знаходить тимчасову утіху в падінні, мовляв, ти лиш на це і заслуговуєш? А може, саме ось це цькування себе і спроби дізнатися, ким же він тепер є після скоєного, говорять про душевну чистоту цієї людини?
Ниткою крізь увесь твір письменник проводить проблему ідентичності, проблему інакшості. Але інакшість в нього — не вада, а привілей. Кожен з героїв намагається віднайти чи зберегти свою ідентичність. Ілері відчуває себе людиною “не такою, як оточуючі” чи не тому, бо бажає бути таким? Адже той, хто бажає бути частиною чогось більшого, робитиме усе, аби не відчувати своєї окремішності. Він намагатиметься злитися в єдину масу з оточенням.
“Щастя бути не такою, як усі, в Японії річ більш ніж суто особиста. Це таємниця”, - говорить Акіко. Саме тому вона позірно зрікається своєї інакшості, обравши шлюб за батьківською домовленістю, а не втечу з “інакшим” коханим чоловіком і зберігає свою ідентичність у контраверсійний спосіб, заховавши її від стороннього ока.
[Все вищенаписане не містить спойлерів, оскільки ситуація героїні розкрита автором одночасно з введенням цього персонажа]
Натомість Ілері скидає з себе лушпиння колишнього добробуту, приналежності до цілого (яка там вже інакшість в армії?), поступово доводить свою окремішність до межі, звільняється від потреби вдягати маски, отримуючи, як винагороду, свободу бути тим, ким є.
Displaying 1 - 1 of 1 review