Добро перемагає зло і усі щасливі. Класно, коли так усе закінчується. Але чи тільки заради цього ми читаємо книжки? Хочеться насолоди від інтриги, розкриття характерів... Усього цього я не знайшла у Несамовитому. Герої дуже пласкі, під кінець я відчула, як автор намагається якнайшвидше дописати історію. Сюжет просто переказувався автором, ніби вона кудись сильно поспішала. Текст у книзі виглядає наче цитати з підліткових сайтів типу "кожен справжній чоловік має...". З фемінизмом теж вийшло якось незграбно. Жінки у книзі ніби живуть у 20му сторіччі. Вони бояться брати долю в свої руки, тільки чекають, коли якесь чудо вкладе їм щастя у руки. Але ж книга назівається "Несамовитий", то може головний герой буде яскравим? Чоловік - герой, боронив нашу країну. Ідеально. Але не тут. Чому б було не показати, як він реально працює зі своїм розладом, як перемагає. Неясно, як він так живе, тримаючи у постійній небеспеці рідних. Взагалі, показати якийсь шлях героя... Ні. Тож книгу не рекомендую.
Нащо я це читала? Сказати, що це детектив - ну не зовсім, нам відразу показують, хто поганець і що вчинив. Сказати, що це роман про любов - ну теж не зовсім, хоч тут і справді багато любовних ліній Сказати, що це соціальний роман? Точно ні, поверхнево розкриті проблеми домашнього насильства і посттравматичного стресового розладу.
Кінцівка мене взагалі обурила, саме через неї 2, а не 3 оцінка цій книзі, бо: - так і не пояснили, як впіймали і чи впіймали поганця, хоча все до того йшло і це мало бути однозначно! Я двічі переглянула, але ні - ніц! - ні з того ні сього - взагалі приплелась любов до себе, бо ти у себе одна, хоча всю книжку йшлось про любов до іншого чоловіка - закінчення лінії головних героїв я теж не зрозуміла. Ну допустимо відкритий фінал, але все одно дивно.
Ще мені не сподобалось, що в обох героїв імена на І, я їх плутала і часто мусила дивитись, хто є хто
Страшенно бісили вставки французькою/латиною - були недоречні
Як наслідок, наплели багато чого, але толком нічого не розкрили. Все інше - дуже банальне і очевидне
Книжка написана жінкою для жінок. В поганому сенсі. Нє, ну можливо комусь подобаються такі історії. Проте написано ненатурально, хоч і мова йде від третьої особи, та все одно показуються думки чоловіків, а вони так не думають 😂 Так смішно інколи будо читати, як такий брутальний військовий описує сукню кольору марсала 🍷 Легке чтиво, книжка читається за день-два спокійно. Чудово впишеться в інтрерьер перукарні, чи стоматологічного кабінету, швиденько читнути, поки чекаєш
Трошки ванільної любові, аб'юзу, недоречних пафосних висловлювань, очевидна розв'язка та кончені чоловіки. Проте мова авторки подекуди аж надто смачна. Це і притягувало читати.
Давайте спочатку все-таки про хороше в книзі. Та думка, що після тоді ще АТО і складного поранення важко пристосуватися до мирного життя - це думка важлива і про це треба писати. Те, що жінці не слід зациклюватися тільки на коханні, а все інше кидати збоку - теж гарна думка, і про це теж треба писати. Домашнє насильство фізичне і емоційне - це зло, і про це треба писати. Але коли дві перші думки одночасно декларуються, а потім "нє, всьо норм", поїхали обгортати їх у романтичні прохвати про те, що кохання майже все зцілить, то щось вже несила. Справедливості заради скажу, що по третьому пункту все дуже пристойно. Але. Роман заявлений як детектив, але детектива там немає взагалі. Герої втикають одне на одного, зносячись у небеса драматичними думками, і лише нелюдською силою іноді згадують, що в них тут як мінімум зникнення людини, а так взагалі можливе вбивство (він - слідчий-атошник, вона - юристка і колишнє кохання, є про що повтикати). Гадаю, якби книжку позиціонували як любовний роман, то було б теж в основному wtf, але хоча б очікування мала б інші. Тому в підсумку сюжетна ідея класна, а от виконання - ні.