Роман "Я, зомбі", з'явившись у журналі "Сучасність", викликав скандальну цікавість читачів, і в результаті був відзначений премією "Благовіст" як кращий роман року. Завдяки йому автор, Леонід Кононович, зажив слави майстра українського детективу. До книги увійшов також роман "Довга ніч над Сунжею", шо продовжує серію пригод детектива Оскара з агентства "Тартар".
Прочитала тільки «Я, зомбі» і не скажу що мені сподобалося, багато чого дратувало, особливо російська мова, я очікувала що це тільки українською буде, але ні, так був персонаж який нею розмовляв, навіть здається декілька.
прослухав лише "Я, зомбі". повістина посередня, але слухав заради мови - а вона у Кононовича завше шикарна. відчутно, що зміст завузький для автора - йому хочеться щось більшого, антикомуняцького та поганського, що він потім втілить у "Темі для медитації".
Прочитав "Довгу ніч над Сунжею" і дуже шкодую про дарма витрачений час. І хотів би сказати щось добре про повість, а в голову приходить лиш те, що у 2000 році писати про росіян, як про ворогів, вбивць і садистів ще не було так на часі, як зараз. Але вже як про це написано, то вже інша історія... Оці всі "драби", "лути", "зарізяки" викликають лише щире зачудування щодо намагань автора писати про сьогодення лексикою давно минулих днів. Та коли б тільки лексика. А сюжет? Якась каша нашвидкоруч зварена з суперменів, зрадниць штибу "фем фаталь" та бідкань щодо важкої долі простого народу. Щойно я прочитав, як Оскар, напружившись, рве брезентові ремені, якими він прив'язаний до тапчана, як стало ясно, що війну в Чечні було програно тільки тому, що наш герой був змушений повернутись до Києва. Картонні персонажі, недолугі діалоги, нездатність створити хоч мінімальну індивідуальність для персонажа, дубовий сюжет - все це Леонід Конович примудрився втиснути в достатньо коротеньку повість.