What do you think?
Rate this book
Дороги камени
«Доро́ги каме́ни» — перша книжка в сучасній українській літературі, написана як українською літературною мовою, так і живою лемківською говіркою. Це життєпис у поезії та прозі кількох поколінь людей, котрі втратили власну батьківщину, але зберегли свою самобутність, родинну пам’ять та побутову культуру.
264 pages, Hardcover
First published September 1, 2018
8 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
August 10, 2019
Такого я ще не читала
⠀
Зізнаюсь, я обожнюю українські діалекти. Я люблю нашу мову і всі її варіації (невиправна патріотка, ага 😁) Тому я не можу прийти повз книг, написаних з елементами місцевих говірок.
⠀
"Дороги камени" - перша книга лемківською мовою, яка потрапила мені до рук (припускаю, що вона взагалі єдина в своєму роді). Мене цікавило не стільки ЩО там написано, скільки ЯК. Мені хотілось зрозуміти як виглядає лемківська говірка (#яжфілолог )
⠀
Книга складається з трьох частин:
⠀
- вірші лемківським говором та українською мовою. Чесно кажучи, вони мене не надто зачепили. Мабуть, єдиний вірш, який я просто полюбила - той, що на фото, в каруселі. Оце вічне намагання поділити українців за мовою - болюча тема
⠀
Але, з іншого боку, вірші цікавили мене не як поезія, а як зразок мови. До цього я слухала кілька лемківських пісень, а от читала такі тексти вперше. Я не все розуміла і довго не могла звикнути до наголосів не в тих місцях - але це був цікавий досвід 🙂
⠀
- передмова авторки про те, хто ж такі лемки.
⠀
- і короткі оповідання, написані і лемківською, і українською мовами.
⠀
От прозова частина книги мені більше припала до душі. Це історії про те, як варто пишатися своїм походженням і своєю мовою. Не забувати, хто ми є, і не соромитись цього.
⠀
Ще мене зачепила оця тема цькування, приниження через мову. Слова про те, що якась мова "чистіша" і "краща", а інша - "дикунська" боліли авторці і героям оповідань. І мені теж.
⠀
Дякувати Богу, я не маю такого досвіду. Ніхто мені не казав, що моя мова - якась не така (тільки спробуйте 😑)
⠀
Але мій дідусь розповідав мені як все було в союзі. Говориш українською - все, ти селюк, бидло, нижчий сорт. І ніхто не дивився на його вищу освіту і життєвий досвід.
⠀
Тому так, я відчула певну спорідненість з героями книги.
⠀
Я б радила сприймати книгу не зовсім як художку, а як нонфішн. Це книга про лемків, хто вони, як говорять, де живуть і яка їхня історія. Ми ж українці, маємо знати, які народи і етноси живуть в Україні. Хоча б для загального розвитку
⠀
Зізнаюсь, я обожнюю українські діалекти. Я люблю нашу мову і всі її варіації (невиправна патріотка, ага 😁) Тому я не можу прийти повз книг, написаних з елементами місцевих говірок.
⠀
"Дороги камени" - перша книга лемківською мовою, яка потрапила мені до рук (припускаю, що вона взагалі єдина в своєму роді). Мене цікавило не стільки ЩО там написано, скільки ЯК. Мені хотілось зрозуміти як виглядає лемківська говірка (#яжфілолог )
⠀
Книга складається з трьох частин:
⠀
- вірші лемківським говором та українською мовою. Чесно кажучи, вони мене не надто зачепили. Мабуть, єдиний вірш, який я просто полюбила - той, що на фото, в каруселі. Оце вічне намагання поділити українців за мовою - болюча тема
⠀
Але, з іншого боку, вірші цікавили мене не як поезія, а як зразок мови. До цього я слухала кілька лемківських пісень, а от читала такі тексти вперше. Я не все розуміла і довго не могла звикнути до наголосів не в тих місцях - але це був цікавий досвід 🙂
⠀
- передмова авторки про те, хто ж такі лемки.
⠀
- і короткі оповідання, написані і лемківською, і українською мовами.
⠀
От прозова частина книги мені більше припала до душі. Це історії про те, як варто пишатися своїм походженням і своєю мовою. Не забувати, хто ми є, і не соромитись цього.
⠀
Ще мене зачепила оця тема цькування, приниження через мову. Слова про те, що якась мова "чистіша" і "краща", а інша - "дикунська" боліли авторці і героям оповідань. І мені теж.
⠀
Дякувати Богу, я не маю такого досвіду. Ніхто мені не казав, що моя мова - якась не така (тільки спробуйте 😑)
⠀
Але мій дідусь розповідав мені як все було в союзі. Говориш українською - все, ти селюк, бидло, нижчий сорт. І ніхто не дивився на його вищу освіту і життєвий досвід.
⠀
Тому так, я відчула певну спорідненість з героями книги.
⠀
Я б радила сприймати книгу не зовсім як художку, а як нонфішн. Це книга про лемків, хто вони, як говорять, де живуть і яка їхня історія. Ми ж українці, маємо знати, які народи і етноси живуть в Україні. Хоча б для загального розвитку
Displaying 1 of 1 review