What do you think?
Rate this book
Свобода і далі. Шлях української жінки до нового життя в Америці
Книжка спогадів Галини Воскобійник - це історія української жінки, якій вдалося вижити в часи репресій на рідній землі та в лихоліття Другої світової війни, вижити, щоб розпочати нове життя в Канаді, а згодом - у США. Ці зворушливі спогади дають змогу читачеві відчути багатогранність підприємливого досвіду вкраїнської родини на шляху до свободи та успіху.
284 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
3 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
August 2, 2022
Автобіографічна історія жінки про втечу із СРСР і намагання (цілком успішне!) побудувати нормальне життя у Америці.
Перша приблизно половина книги – найцікавіша. Й найболючіша. Деталі життя у союзі в часи колективізації, голодомору та другої світової війни описані дуже детально.
Родина Галини, через колективізацію й голодомор, змушена тікати з села Зоря до Дніпродзержинська (так, так, із 2016 офіційно це місто називається Кам’янське, та в книзі виданій у 2018 це досі Дніпродзержинськ). Згодом, під час німецької окупації, родина повертається у Зорю. Та щойно надходять звістки, що лінія фронту просувається зі сходу на захід – родина знову вирішує втікати, адже вони дуже боялися, що комуністична влада оголосить їх зрадниками режиму.
Під час втечі у Європу колона односельчан в певний момент опиняється прямо на полі бою між двома військами. Не зважаючи на людей, радянська армія давить танками коней, людей та стріляє в притул.. (Привіт 2022-ий, мда)
Згодом епізод із життя в американському післявоєнному таборі: в певний момент у табір приходять комуністи й кажуть, що усі можуть повертатися додому в союз, адже вони так цього хочуть. Дуже щире нерозуміння американцями у таборі небажання українців повертатися на батьківщину – найймовірніше вони були б страченими одразу по поверненню. Дехто в таборі, настільки перелякавшись перспективи повернення до союзу, вирішує покінчити життя самогубством, заодно вбивши й свою родину.
Далі – одруження, переїзд до Канади, й, згодом, – до США. Галина охоче береться до кожної нової роботи, не зважаючи на недовірливе ставлення до неї, як до емігрантки, та щоразу робить цю нову роботу на відмінно. Згодом Галина вирішує допомагати своєму чоловіку у будівельному бізнесі.
Після цього, як на мене, книга стає доволі одноманітною і нудною. Стислий переказ моїми словами: «Народилася дитина, ми вирішили переїхати. Потім ми почали працювати _десь_далеко_ і тому було зручніше знову переїхати. З часом з дітьми в будинку було тісно, тому ми переїхали знову. Згодом ми побудували будинок _десь_ і вирішили переїхати в нього» і так далі.
При чому, це не применшує вмінь і завзяття української родини Воскобів будувати собі життя у США не зважаючи ні на що, й, при тому, брати активну участь у розбудові української діяспори.
Перша приблизно половина книги – найцікавіша. Й найболючіша. Деталі життя у союзі в часи колективізації, голодомору та другої світової війни описані дуже детально.
Родина Галини, через колективізацію й голодомор, змушена тікати з села Зоря до Дніпродзержинська (так, так, із 2016 офіційно це місто називається Кам’янське, та в книзі виданій у 2018 це досі Дніпродзержинськ). Згодом, під час німецької окупації, родина повертається у Зорю. Та щойно надходять звістки, що лінія фронту просувається зі сходу на захід – родина знову вирішує втікати, адже вони дуже боялися, що комуністична влада оголосить їх зрадниками режиму.
Під час втечі у Європу колона односельчан в певний момент опиняється прямо на полі бою між двома військами. Не зважаючи на людей, радянська армія давить танками коней, людей та стріляє в притул.. (Привіт 2022-ий, мда)
Згодом епізод із життя в американському післявоєнному таборі: в певний момент у табір приходять комуністи й кажуть, що усі можуть повертатися додому в союз, адже вони так цього хочуть. Дуже щире нерозуміння американцями у таборі небажання українців повертатися на батьківщину – найймовірніше вони були б страченими одразу по поверненню. Дехто в таборі, настільки перелякавшись перспективи повернення до союзу, вирішує покінчити життя самогубством, заодно вбивши й свою родину.
Далі – одруження, переїзд до Канади, й, згодом, – до США. Галина охоче береться до кожної нової роботи, не зважаючи на недовірливе ставлення до неї, як до емігрантки, та щоразу робить цю нову роботу на відмінно. Згодом Галина вирішує допомагати своєму чоловіку у будівельному бізнесі.
Після цього, як на мене, книга стає доволі одноманітною і нудною. Стислий переказ моїми словами: «Народилася дитина, ми вирішили переїхати. Потім ми почали працювати _десь_далеко_ і тому було зручніше знову переїхати. З часом з дітьми в будинку було тісно, тому ми переїхали знову. Згодом ми побудували будинок _десь_ і вирішили переїхати в нього» і так далі.
При чому, це не применшує вмінь і завзяття української родини Воскобів будувати собі життя у США не зважаючи ні на що, й, при тому, брати активну участь у розбудові української діяспори.
January 9, 2025
It was the most impressive story I have read for a long time. A woman who inspires to live and shows that there are no obstacles that a person cannot overcome.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews