Наприкінці XX століття в США, в будинку для літніх людей, помирає дивний пацієнт з прізвищем, яке американцям важко вимовити – Леонтович. Хто ця людина? Він називав себе братом відомого українського композитора – справжнього автора різдвяної пісні, відомої в світі під назвою Carol of the Bells. Чому авторство цієї чудової мелодії приписують іншій людині?
Вперше твір, який називається “Щедрик”, написаний українським композитором Миколою Леонтовичем, був виконаний у 1916 році в Києві. Після російської революції 1917 року Україна заявила про свою незалежність, але зазнала поразки у війні з більшовицькою Росією, і в Україні надовго запанувала радянська влада. У 1921 році композитора Леонтовича вбили чекісти у будинку його батька за загадкових обставин.
Авторка роману “Прилетіла ластівочка” запрошує читача дізнатися правду про знамениту мелодію і висуває свою версію загадкового вбивства геніального українського композитора.
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати: – Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Там овечки покотились, А ягнички народились. В тебе товар весь хороший, Будеш мати мірку грошей. Хоч не гроші, то полова, В тебе жінка чорноброва. Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка.»
Українська журналістка, письменниця, поетеса. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія». Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Відомі твори: "Пастка для жар-птиці", "Ескорт у смерть", "Ґудзик", "Останній діамант міледі", "Все, що я хотіла сьогодні...", "Я знаю, що ти знаєш, що я знаю" та інші
Не моє чтиво. Єдине, що потішило це традиційні віршовані вставки, але авторка не має до них безпосередньо відношення.
Коли книга містить ім'я реального митця, хотілося б щоб там було менше вигадок. Мене особисто трішки дратувало фантастичні авторські вигадки, та й стиль з перескакуванням в часі, невдалий як на мене.
Мене дивує високий бал цієї книги на Goodreads. Таке враження, що це оцінка не книги, а творчості Леонтовича, адже його обробка "Щедрика" дійсно геніальна і щоразу під час прослуховування (або навіть від самої згадки) шкірою бігають мурахи і завмирає дихання від величі, на яку здатен людський голос і душа... Не менше за "Щедрика", вражає також сама ідея культурної дипломатії в часи, коли все тріщало по швах: "Ідею Голови Директорії Симона Петлюри називали геніальною: хор Кошиця завоював Європу без жодного пострілу... Він і його капела відкривали світові нову державу - а держави вже не було...". А от сама книга насправді вельми посередня.
З хорошого - авторка зробила вагомий внесок у популяризацію українського композитора і відновлення історичної справедливості щодо походження "Щедрика". Це справді важливо.
Також сподобалося, як авторка пише: - про вплив музики і мистецтва на людину: "попри всі військові, політичні, економічні негаразди, єдиним, що об'єднувало опонентів і супротивників, було мистецтво" (музика торкається найглибших струн душі і навіть самі ноти оживають - схожі на вишні); - про воєнний і революційний Київ: "Хто не місив власними руками час, мов глину, той проспав життя". "Всім тоді праглося змін. Землю, що була під нами, шарпало врізнобіч. Вона була, як листок, що пропливає між вирами; вона крутилася у нас під ногами, немов хисткий пліт і змушувала тримати рівновагу. Бодай в душі"; - про розгубленість населення в умовах більшовицького наступу: "Обиватель був ошелешений вибором між безкоштовним сиром і героїчною смертю заради високої ідеї"; - про Крути: "Лише молоді здатні йти, не обертаючись - і до кінця"; - про бездіяльність світу проти червоної чуми: "Обережна Європа, вітаючи і засипаючи квітами кожен їхній виступ, не спішила підтримати нову республіку, що задихалася в попелі і крові"; - про співучасть і відповідальність: "Вбивця не лише той, хто натискає на спусковий гачок - а й той, хто спостерігає і мовчить"; - про спосіб виживання мистецтва у найтемніші часи: "Рано чи пізно світ навчиться читати палімпсести". "Різдвяний гімн дзвіночків" - палімпсест". "Ви не зможете зрозуміти те, що написано між рядків. А потім над вами сміятиметься світ, адже навчиться розшифровувати палімпсести - те, на що ви не здатні, адже безграмотні й бездушні".
Однак під час читання періодично виникало враження, що це не роман, а сценарій - забагато зайвого візуалу, дій, рухів та діалогів. Остання сторінка з подяками все прояснила - я так розумію, що вся ця притягнута за вуха лінія Степана Добровольського з його американськими "пригодами" потрібна була виключно для того, щоб виправдати співпрацю з "голівудськими майстрами кіно"... Але мені ця лінія видалася аж надто штучною і замовною. Саме тому, на відміну від першої половини книги, другу - я дочитувала через силу (без неї настрій книги був би значно кращим і моя оцінка була б вищою). І до речі, це точно не "версія загадкового вбивства", а дуже художня інтерпретація з багатьма домислами.
Загалом, це непогана різдвяна книга до настрою, а справжня українська історія таїть у собі ще так багато цікавого і недослідженого...
"Справедливість - вища за закон. А любов - вища за справедливість". "Ви програєте... У всьому, що ви робите, немає любові". "Маятник ніколи не зупиняється у найвищій точці. З такою ж силою він летить у зворотньому напрямку".
Давно планувала позичити цю книгу в бібліотеці і зробила-таки це навіть у Швеції, взявши з українськомовної полички.
Книжка навіть дещо перевершила мої сподівання щодо неї. Вона значно краща порівняно з «Гудзиком» від авторки, який теж доводилось читати і встигнути розчаруватись. Я думала, що «Прилетіла ластівочка» це теж якийсь любовний романчик, але була вражена тим, про що книжка насправді.
Це виявилась надзвичайна історія про талановитого українського композитора Леонтовича, автора «Щедрика», який став всесвітньовідомим і виконується багатьма мовами. Ця історія трагічна, бо вкотре вона про заохочення українських культурних діячів до співпраці з радянською владою і партією, та їх винищення у разі відмови. Мені дуже подобаються високі теми мистецтва, музики, культури, духовності та великої мудрості, які тут піднімаються і як возвеличено про них говориться. Пізнавально було прочитати тут, наприклад, і про походження музичних нот, значення їх назв.
Помітила я також неабияку майстерність володіння словом у письменниці, яке викликає бажання розкласти на цитати твір: - Опис співу хору «Голоси набирали обертів, розросталися, мов дерево в звивистому багатоголоссі і сходилися в одній точці, аби знову утворити в повітрі невидимий безкінечний спіральний візерунок». - Опис гри композитора на фортепіано «Леонтович, усе ще не відводячи погляду від Надії, пройшовся перстами по клавішах. Вони сколихнулися під ними, немов хвилі. І він пішов по гребенях звуків, як Христос по воді - в променистому сяєві її очей». - Влучно сказано про суперечливість і протиріччя «Прибічники і супротивники президента схрещувалися думками на шпальтах газет і на вулицях провінційних містечок».
Сподобались слова художника Малевича, який теж фігурував у творі - «Застиглої краси немає. Вона трансформує форми і щомиті створює з неіснуючого щось нове. І сучасне мистецтво має рухатись своїм шляхом. Створювати ці форми. Кожна нова форма - нова краса. Зупинити рух природи, плин часу, звук музики не вдасться навіть генію, але передати почуття формою - цілком реально».
Цікава фраза, сказана батьком Миколи Леонтовича - «Паскаль математично довів, що коли ви вірите в існування Бога, то програєте небагато, якщо його нема. А от коли не вірите, а Бог є - то втрачаєте все».
Дуже щемливо і хвилююче було читати. Про велич української культури та відданість її діячів Україні. Розгортається драматичний сюжет, де є і кохання, і патріотичність, і підступність, і самозванство.
Це та з книжок, які запам‘ятовуються і лишають по собі слід.
Мене завжди цікавила історія “Щедрика”, зокрема яким чином народна щедрівка перетворилася на американську різдвяну пісню з геть іншими словами. І от до моїх рук потрапила ця книга про автора мелодії, знаної на весь світ, геніального Миколу Леонтовича. Я - людина далека від класичної музики, проте імена Моцарта, Баха чи Вівальді все ж частіше траплялося мені зустрічати, аніж Леонтович. Це ще один український митець, перемелений радянськими жорнами минулого століття. Автор чудово передала настрій тогочасного Києва, де влада змінювалася частіше, ніж пори року, де панували то надія, то хаос, та аж ніяк не впевненість у завтрішньому дні. Коли я читаю про якісь історичні події, намагаюся уявити собі відчуття людини тієї епохи, що впливало на думки та рішення, яким був світ довкола неї. Світ композитора аж ніяк не був сприятливим для творчості, і виникає думка, що б він міг створити у більш сприятливих умовах, чи може, його витвір став таким, що торкає душу та найглибші почуття, саме завдяки складним обставинам навколо? Мистецтво супроти математики, голодна Україна супроти ситого Заходу, люди, що хочуть жити та творити - супроти тих, хто має зброю і шаленіє від влади над життями інших… Ця драма життя є гостро актуальною у сьогоденні, шкода що ми так мало знаємо про ще не геть далеку історію, вона має чого нас навчити. Адже той, хто не знає своєї історії - не має майбутнього. Історія оживає у таких романах, отримує барви та звуки, стає близькою (на противагу сухим фактам у шкільній освіті) та реальною. Тепер при звучанні “Щедрика” чи “Carol of the Bells” образ композитора оживатиме в моїй уяві наче далекого знайомого, з яким мала честь перетнутися.
Вирішила прочитати книжку за рекомендацією сестри, яка є фанаткою Роздобудько. Читалося цікаво.
У ній ми дізнаємося історію Миколи Леонтовича, автора всесвітньо відомої пісні Щедрик, або Carol of the bells. І це ще одна історія, одна з багатьох про те, як радянська влада нищила Україну, українську інтеліґенцію, наші таланти. Дуже талановитий композитор, який збирав по селах фольклор, написав багато музичних творів. Хор під керівництвом Олександра Кошиця, який співав за лібрето Леонтовича, гримів на весь світ. А Леонтовича убили чекісти.
Авторка намагається творчо переосмислити історію життя Леонтовича. Вона домальовує бекграунд, квартиру, кота Моцарта. Юну прихильницю-хористку, яка стала музою маестро. Чекіста, який теж на неї запав, але отримав рішучого відкоша. І хлопця-сироту, який був у захваті від музики Леонтовича, але його закрутив вир революції, і який і розповідає нам цю історію. Доля занесла його в Америку, він прожив довге і насичене життя, але все життя його переслідують події, які він пережив у ранній юності, події, де Леонтович був ще живим.
Історія, яка гарно написана, але залишає по собі гіркий присмак.
"Прилетіла ластівочка" - книжка, яка зацікавила назвою, виявилась чудовим завершенням циклу різдвяної тематики. Вчитуючись в кожну наступну сторінку хотілось дізнатись, що з історії вигадка, а що правда. Неодноразово відкривала Гугл, щоб пересвідчитись у фактах життя Миколи Леонтовича, героя книги, автора всім відомого "Щедрика". Життя в період коли радянська влада знищувала все українське, чітко перегукується з сьогоденням. І знову ж таки повертає нас в минуле, яке вчить хто є хто. Історія про любов... незвичайну... На жаль сімейні стосунки не найкращий приклад в житті композитора, а от любов до музики (мистецтво, яке Леонтович любив понад усе) заслуговує на повагу і приклад. На скільки треба любити музику, щоб відчувати її як ніхто, вміти почути основну суть і глибину,... Це великий дар відчувати серцем і душею те, до чого ти покликаний. В той же час, коли твій талант, твоя творчість не приносить тобі заробітку, а ще й примушує переховуватись і знати, що кожен день може бути останній через українську творчість, через любов до України, ... ти далі продовжуєш творити... А в той же час "Щедрик" лунає на весь світ уже понад 100 років.
Вражаюче невігластво авторки у темі колядок і щедрівок. Майже на початку книги з'являється термін "різдвяна колядка", з чого можна зробити висновок, що авторку вистачило, щоб ознайомитися з англомовними текстами, але не вистачило поцікавитися українською традицією. Втім не тільки її, а і її рецензентів, редактора та видавця. Далі по тексту можна прочитати, що "Стародавній язичницький текст, зовсім не пов'язаний з нинішньою зимою, незбагненим чином кожним словом говорив про ... народження Христа" Після цього речення виникає запитання чи авторка взагалі цю щедрівку чула. Але і це не все: "У дохристиянські часи і Україні Різдво святкували навесні" (sic!) Тобто, у дохристиянські часи язичники співали про Христа і святкували Різдво. Тут вимальовується проблема не лише з браком знань власної культури, але і з відсутністю елементарної логіки. Яке Різдво у дохристисянські часи???? Ставлю "трійку" тільки тому, що книжка зацікавила почитати більше про часи УНР. Без цього була б тверда "одиниця".
This entire review has been hidden because of spoilers.
Ще одна точка зору про вбивство Миколи Леонтовича. Назвати цю книгу дуже хорошою не можу - не дотягує. Висока оцінка від мене тільки з поваги до композитора, на описанні смерті якого, авторка вирішила заробити собі бабла.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Історія про талановитого композитора Миколу Леонтовича та його всесвітньо відомий "Щедрик", який "завоював Європу без жодного пострілу". У книзі також розповідається про становлення УНР та більшовицький "червоний терор" проти українців. Книга начебто про історичну особистість та певний період у історії України, але читати її дуже цікаво. Майстерно прописані емоції, роздуми, думки, страждання, сумніви кожного з героїв. Книга наповнена неймовірною українською літературною мовою та красивими словесними зворотами. Під час читання безперервно лунав "Щедрик" у голові, і вже кілька років книга згадувалася мною кожні новорічні та різдвяні свята. Не впевнена щодо історичної правдивості та відповідності подій у "Прилетіла ластівочка", адже інформація про вбивство Леонтовича досі засекречена. Проте вважаю, що такі книги повинні вивчатися в школах.
Книжка про українського композитора Миколу Леонтовича, автора музики "Щедрик, щедрик, щедрівочка". Є питання по сюжету, на мій погляд, інформація про помічника нквдиста, як той скористався документами композитора та виїхав на еміграцію під прізвищем Леонтович, не відповідає дійсності. Але це ж художня книжка, тому ок. Питання більше до стилю - він якийсь трохи занадто академічний, читається рівно, суховато. Це моє перше знайомство з творчістю Ірен Роздобудько. Потрібно ще щось прочитати із більш пізнього.
Історичний роман (за часів УНР і більшовицької окупації), який читається на одному диханні, - про геніального українського композитора Миколу Леонтовича, автора “Щедрика”, про людину, що своєю музикою розмовляла з Богом.
Роман подається як ще одна версія розслідування загадкового вбивства Леонтовича. Хоч це і художня видумка, все ж таки факти з життя Леонтовича є реальними. Авторка відтворює історичне минуле України першої половини XX століття, - створення УНР, прихід більшовиків і страшний «червоний терор», жертвою якого став і Микола Леонтович. Симон Петлюра (головнокомандувач армії УНР) в 1919-му відправив хорову капелу Кошиця з гастролями по всьому світі. Літургії Леонтовича у виконанні капели лунали в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Великій Британії, Німеччині, Мексиці. Цей музичний колектив «завоював Європу без жодного пострілу. Він і його капела відкривали світові нову державу – а держави вже не було»..