Літо 1919-го року. Україна залита кров’ю патріотів. Кам’янець-Подільський на короткий час стає столицею УНР. На тлі цих драматичних подій починається історія пристрасного кохання 22-річного агента Розвідочної управи Марка Шведа та витонченої красуні — актриси місцевого театру Олесі Біличенко. За день до приїзду до міста головнокомандувача, Симона Петлюри, агенти московської комуни викрадають кліше для друку 250-гривневої купюри, яке Маркові необхідно повернути за усяку ціну. Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі…
Народилася 13 липня 1976 року у селі Шустівці, Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області. Навчалася в Кам'янець-Подільській ЗОШ № 4, міському ліцеї № 18 Закінчила з відзнакою історичний факультет Кам'янець-Подільського Національного університету імені Івана Огієнка. Журналістка із 28 річним стажем. Створила власне видання про культуру, мистецтво та непересічних людей «PROMO LUX» та започаткувала проект «Літературний туризм», який успішно діє уже впродовж сім років на територіях Хмельниччини, Тернопільщини, Львівщини. Пізніше, у Волочиську, видавала повнокольорове регіональне видання «Вечірні Новини» та продовжила діяльність культурологічних, краєзнавчих та просвітницьких проєктів, зокрема «Петлюрівські читання» у Кам'янці на Поділлі, «Свято Срібної сурми» — родинне дитяче свято на честь народження УПА та Козацької Покрови, краєзнавчий проект «Тарноруда», «Під знаком Білої Троянди» та «Чорні Запорожці повертаються».
У 2017 році авторка започаткувала у серії «Український історичний вестерн» цикл романів саги «Шведіана» «Пригоди Марка Шведа». Наразі, у видавництві «КМ-Букс» вийшла перша частина під назвою «Червона Офелія» (2017) друга — «Печатка Святої Маргарити» (2018). третя — «Під чужим прапором» (2019) та четверта — «Полювання на чорного дика» (2020)
У травні 2017 року побачив світ її новий історично-авантюрний роман, що став лауреатом Міжнародного конкурсу «Коронація Слова-2017» — «Омбре. Над темрявою і світлом», який розповідає про діяльність ордену тамплієрів на Поділлі. Зараз авторка працює над продовженням роману «Омбре», який носитиме назву "Екліпс.Темінь наступає" та історичним романом з елементами фентезі «Хутір «Осіяння»», який, за словами Лори Підгірної, розповідатиме про діяльність УПА і стане такою собі «Сторожовою заставою для дорослих».
У 2023 році у видавництві "Абетка" https://www.abetka.in.ua/ вийшло продовження саги «Шведіана» «Пригоди Марка Шведа», п'ята книга "І велети падають".
У видавництві Фоліо (видавництво) виходить новий цикл історичних шпигунських ретро-романів «ORIENT». Сюжет даного циклу перенесе читачів у 20-30-ті рр. ХХ ст. занурить в атмосферу міжвоєнного Стамбулу та протистояння таємного легіону українських екзильних спецслужб із радянською розвідкою.
Також, у видавництві Фоліо (видавництво) виходить цикл пригодницький ретро-романів «Інесса Путс. Панянка-детектив з Проскурова».
Авторка працює над продовженням саги "Шведіана", продовжує роботу над історично-біографічним романом про генерал-полковника Армії УНР Олександра Удовиченка "Стій сонце над Гаваоном". За її ініціативи 4 грудня 2018 року перейменовано вулицю на честь Олександра Удовиченка.
Лора Підгірна є авторкою наукових досліджень та публікацій, що увійшли до наукових збірників Інституту Історії України [1] та КПНУ ім. Івана Огієнка а також має ряд публікацій на ресурсі "Історична правда" https://www.istpravda.com.ua/authors/...
Успіх літературних серій про Джеймса Бонда та Ераста Фандоріна уже давно тривожить сни української літературної спільноти. Не утримався від спокуси створення героїчного і розумного Клима Кошового Андрій Кокотюха, а зараз черга дійшла до письменниці Лори Підгірної. Кожну таку українську спробу сприймаю з величезним ентузіазмом. Саме тому я лишилася так сильно розчарованою книгою пані Лори.
Почну з переваг: ця книга не про Львів. Ніжно люблю це місто, але, бігме, коли кожна друга книга описує бруківку і площу Ринок, мене починає нудити. Дія відбувається у Кам'янці-Подільському, котрий саме стає столицею УНР. Це такий собі острівок спокійного життя, де діють театр і університет, а залишки знаті досі пакують свої еміграційні валізи. На жаль, більше нічого хорошого у цьому романі я не помітила.
Основних проблем у книзі кілька. Я почну з сюжету - він кривий і надуманий. Справа в тому, що все у романі обертається навколо викрадення кліше для друку грошей. Майже відразу у читача виникає питання навіщо це кліше потрібне хоч комусь, крім представників УНР, але насправді - спойлер! - воно не потрібне нікому. Утім, кліше викрадають, кудись везуть, ризикують життям агентів, ховають, але на біса це все робиться авторка нам не повідомляє. Нічого, в цій книжці для читача заготовані речі набагато гірші. Готуйтеся.
Друга проблема значно серйозніша і унеможливлює надію на якісну серію в цілому: головний герой - мудак. Так, на перший погляд це запальний героїчний патріот з синіми очима, але ні - насправді він мудак. Почнемо з того, що Марко Швед може здатися тямучим. Справді може, але лише на фоні інших. Це наче б у будинку для людей з розумовою відсталістю проводили конкурс "Найрозумніший" і він перемагав би. Наш Марк помічає найочевидніші речі, які інші з незбагненних для мене причин ігнорують. Йому двадцять два роки і він рафіновий інтелегент, офіцер царської армії з двума Георгіями, випускник Одеського училища прапорщиків, учасник битви за Крути, найвправніший з коханців і нарешті студент університету. Студентом його, власне, роблять виключно для того, аби Марко міг зустріти в університеті свого старого знайомого. Більше наш герой там не з'явиться і про навчання навіть не згадає. Найяскравіше Марк проявляє свою мудацьку натуру у стосунках з жінками: спочатку він зваблює служницю Маруньку про яку потім каже, що вона йому як сестра (не Ланністерами єдиними), а потім розпочинає стосунки з акторкою Олесею Біличенко, в яку, між іншим, закоханий його товариш. Марко про це знає, але без вагань стрибає в ліжко акторки в день знайомства з нею. Упродовж цих стосунків він поводиться з жінкою по-мудацьки, а потім дивується, чого вона ображається. Крім того наш Марко постійно каже щось сексистське, а, оскільки це ніяк не впливає на його дії, то навіщо тоді ця мізогінія? До того ж у Марка амнезія, бо, хоча при першій зустрічі він каже Олесі, що любить, коли жінки палять, надалі він їй палити забороняє.
Взагалі у романі проблеми з розумінням самої концепції детектива, бо в творі, що називається "Червона Офелія" головним злодієм просто не може виявитися єдиний розкритий жіночий образ, який грає в театрі Офелію. Як на мене, це неповага до читачів і детективого жанру в цілому.
Диявол, звісно, в деталях: тут вам і содоміти, і ксьондзи, які порушують таємницю сповіді, бо давно знають Марка, і персонажі, яких хочеться поворушити патичком, аби вони не здавалися такими пласкими, і пафосні промови, і вчинки, позбавлені всякого сенсу, як, наприклад, доведення до самогубства солдата-"содоміта", який потрапив в лікарню після викрадення печатки. Чому його не вбили зразу? Пишу цей відгук - і це безнадійно, я ніколи не зможу передати всю безглуздість і нелогічність твору.
На гудрідсі уже згадувалося, що пані Лора, яка з відзнакою закінчила історичний факультет, згадує у книзі камікадзе і Першу Світову війну, що цілком неможливе для тогочасних реалій. Це прекрасно!
Наприкінці книги я сподівалася, що головного героя вб'ють і вся ця вакханалія благополучно скінчиться, але ні, в роботі третя книга серії, а, значить, цей кошмар буде продовжуватися. Нікому не рекомендую, після цієї книги хочеться помити руки.
Із задоволенням прочитала Червону Офелію Лори Підгірної, по якій варто було б зняти пригодницький фільм. Єдине, що я читала про Кам'янець і цей період була Старая крєпость Бєляєва. Червона офелія - це простилежність Беляєву. Вона змальовує події часів української революції з українського боку. Любов і шпигуни - добре читається. Швиденько глянула на ю-тюб, - режисером фільму про Стару крєпость був - взагадайте хто - так-так - Володимир Сосюра, зустріч з яким так дотепно авторка обіграла в книжці. В книжці є і відверті ляпи - про камікадзе тоді ще ніхто не знав, і першу світову Першою Світовою тоді ніхто не називав, бо не знали що ще буле друга. До 1939 року, Перша Світова називалася Велика Війна.
книжка цікава,але мені здається на один раз.мені було в деяких моментах трішечки нудно,але якщо ви хочете почитати легенький історичний детектив з неочікуваною кінцівкою,то це для вас
Оскільки період УНР - мій улюблений період в історії України а Фандоріна давно вбили :) тож довго приймати рішення, купувати перший детектив з нової серії "бондіани вітчизняного виробництва" чи ні, не довелось . Викрадення кліше 250-грн купюри - над подія? Шекспір? Що ж.. Структура тексту не має частин і розділів, що ніби спонукає читати роман одним залпом, без перерв, та й видно, що сам сюжет авторка все ж старалася\намагалася зробити динамічним (одне вбивство, друге..навіть і третє було) Однак, далі як "старалася\намагалася", як на мене діло не зайшло. Наведу кілька тому причин: 1. Привів друга до дівчини і сів читати книжку, ніяк не реагуючи при цьому на залицяння до своєї дівчини, на те як твоя ж дівчина тебе критикує в присутності твого друга.. в першу ж ніч віддається головному герою.. Хто тут не запідозрить, що це знайомство було заздалегідь влаштоване?! 2. Візит в театр, лайка з другом, похід до подруги на квартиру, тусовка на квартирі, спіритичний сеанс… 58 сторінок і ніскільки не просунутись у слідстві … навіщо це все? 3. Через кілька днів генерал-хорунжий Снігірів, як би між іншим пропонує показати фото Костя і Крамовського черговим із лікарні! А що й досі не показали?! 4. Жіночий браунінг. Коли читач вгадує винного, то автор програв. В даному випадку авторка. Дуууже слабкий детектив. Хоча напевно і підпадає під категорію "детективчик в м'якій обкладинці"
Прочитав і отримав задоволення. Сюжет цікавий, динамічний і зовсім не нудно. Інтрига зберігалась весь час, місцями, навіть, добряче хвилювався за героїв. Гарно і чуттєво описані романтичні сцени. Прочитав чотири книги, хоча на початку був дещо скептично налаштований, і не шкодую. Цим романам нічого не бракує, хіба що - екранізації.