Нова збірка прози Христі Венгринюк була написала під вимушеним впливом речовин і про досвід, пов’язаний з ними, пошуки істини, любові та Батька. Сюрреалізм та психоделічність є не лише фантазією авторки, а відображенням пережитих відчуттів, емоцій, страхів та навернень. Сім років Христя тримала в собі цей текст, допоки він перестав пекти її і став лише течією болю, що переріс у Диво нового бачення сенсу та прожиття.
Проза читається легко, рівно і навіть спокійно. Кожен окремий текст і є обсесією, котра все програє і програє у голові, наче єдиноможлива пісня ліричного героя та авторки. Книга ще довго тупотить в голові після прочитання, а потім минає, наче й не було, залишаючи за собою лише гіркуватий смак «Кломіпраміну».
Більше про книжку https://starylev.com.ua/narodzhuvatys....
Хри́стя Венгриню́к, повне ім'я Христина Юріївна Венгринюк (10 вересня 1987, Чернівці) — українська письменниця (прозаїк, поетеса, драматург), літературознавець, рецензент, художниця. Кандидат філологічних наук. Захистила кандидатську дисертацію з життя та творчості української письменниці Наталени Королеви. Разом зі Святославом Померанцевим та Василем Дроняком співзасновник дитячого арт-видавництва "Чорні вівці". Засновник та викладач живопису в студії "МонмАРТр". Організатор літературних заходів фестивалю «Meridian Czernowitz».
В анотації написано про вплив «речовин», про сюрреалізм і психоделічність. Чесно кажучи, за вийнятком, можливо, першого оповідання, язик не повертається назвати це психоделією. Тут нема ні яскравих переживань, ні живої текучості світу, ні несподіваних відкриттів, які приносять із собою змінені стани свідомості. Світ збірки сірий, депресивний, замішаний на психічних розладах, хворобливій сексуальності та релігійності, що плавно перетікають у треш. Часом можна впізнати якісь знайомі нотки, щось із Маркеса, Кортасара, Бротіґана, Емми Андієвської, але це лише фрагменти, і жоден сюжет не отримує повноцінного розвитку та завершеності. Загалом цю прозу можна назвати східноєвропейським магічним реалізмом, і, повертаючись до «речовин» як джерела натхнення, я готовий повірити, що все це цілком могло примаритись авторці, скажімо, пізньої осені, скажімо, під барбітуратами десь у панельному мікрорайоні з золотоверхою капличкою у дворі.
Вночі не спалося, тому вирішила встати-почитати книжку, і правильно вибрала цю, вона невеличка, цілком нічна, якраз для передсонного стану. Деякі моменти сподобались, деякі ні.
Книжка странная. Хотя, название мне понравилось ) но, в анотации написано про влияние веществ, психоделичность и даже сюрреализм- ничего этого в книге, как по мне, нет. Рассказы больше депрессивные, но не лишены смысла, а некоторые даже заставляют переживать. Ещё вот это неуместное моментами соединение религии и сексуальных расстройств. В общем, книга точно найдет своего читателя, потому что там есть и дети, и секс и смерть...но мне не зашло)
Як на мене, не заслужено низький рейтинг. Мені книга дуже зайшла, попри те що певні новели трохи дивні через мікс пошуку бога і різносторонньої секслуальності. Особливо психоделу тут нема, можливо певні речі авторка відчула під час тріпів, щось очевидно її надихнуло на певні образи.
Можливо моя позитивна оцінка зубомовлена тим, що я слухала (класн начитали на Абук), а не читала, нудно мені не було. Одним словом сподобалося, особливо перша новела.
Ну окей, я зрозумів, є якісь теми, якими Венгринюк особливо цікавиться - фатум, наркотики, спірітуалізм, оце ось усе. Але ж чому все написано так занудьговано, так сіро та без того запалу, що у неї ж був у віршах? І усе зводиться до якихось банальних моралей чи їх відсутності, брр.