Серце на тротуарі

by Aleksandrs Čaks, Александрс Чакс, Kārlis Padegs (Illustrations)

64 pages, Hardcover

First published January 1, 2004

About the author

Aleksandrs Čaks, born Aleksandrs Čadarainis, was a Latvian poet and writer. Čaks is arguably the first Latvian writer whose works are distinctly urban, compared to usual depictions of country life or small villages in earlier Latvian literature.

He was born in Riga to a tailor's family, and, continuing to live in Riga, he followed the city's life in his poetry. Čaks published his first poetry book, Seši (Six), in 1928, dedicated to Riga and its life. These poems included topics and characters previously not shown in Latvian poetry - the city night life, homeless people, prostitutes, poor suburbs, even the sewers in blockhouses. In his works, Čaks shows his deep love for Riga as it is, which is well seen in the title of a poem, "Heart on the Pavement". Riga is not the only subject of his poems, though - Čaks has also written romantic poetry and works dedicated to the Latvian riflemen. Čaks also wrote some short stories, although they are generally not as well-known as his poems.

In 1949, with Latvia being a part of the Soviet Union, Čaks was accused of straying from Marxist values and writing politically incorrect works. The accusations weakened Čaks's health, and he died of heart disease on February 8, 1950. Currently, one of the central streets of Riga is named for him. There's also a memorial museum in that street and a statue in nearby Ziedoņdarzs park.

Reviews

[Hymerka · Rating 4 out of 5]

Чудові дні, щоб трохи почитати на свіжому повітрі під спів пташок. Сьогодні розповім вам про поетичну добірку, яка об'єднує роботи двох латвійських франтів у капелюхах — поета-урбаніста Александрса Чакса, який постійно пише про свою улюблену Ригу у всій її красі і потворності, з усім тим брудом і повіями, та графіка і живописця Карліса Падеґса, дивацькими й без сумніву на той час новаторськими творіннями якого проілюстрована ця збірка (погляньте хоча б на обкладинку: як вам оця "Мадонна з кулеметом"?). Обом їм доля відміряла не надто багато часу на цьому світі, при чому, схоже, пік творчості обох припав на міжвоєнні роки. Як тут не згадати про наше Розстріляне відродження, цілком можливо, що у Латвії митці в цей час так само активно працювали на місцеву культуру, тим паче, що їм пощастило більше, ніж нам, бо в цей час вони собі мали незалежну державу. Цікаво, чи в них також є ностальгія за тим періодом, якою страждають так багато людей? Та повернімося до віршів "довгих і струнких, як шиї жирафів". Поезія урбаністична, але, на щастя, не всі вірші тут про те "як ми пили" чи про любофф, а є й прекрасні міські замальовки про улюблену Ригу:

Я мешкаю в стінах самого центру,
де сад —
один горщик з квітами на дзиґлику в кімнаті
та жмут минулорічного вересу у вазі.

Нема тут річок, більших за ринви,
озер, більших за калюжі,
де, гріючись на сонці,
брьохаються дітлахи з підвалів.

І теде і тепе...

Є навіть самоіронія, що не може не тішити, це додає плюсиків будь-якому автору, як от в останньому вірші збірочки:

Зле,
що я латвійський поет —
і що маю оспівувати?
Серце моє
пересохле і стоншене,
як витерта шкіра фотеля.

Якби-то я був
негритянським поетом,
складав би вірші
про вуста
темні та теплі,
як ночі у липні
без зірок і вітру,
складав би вірші
про тіло дівоче,
темне й тверде, як земля,
складав би вірші
про волю далеку,
мов хмара заобрійна, —
якби-то був негритянським поетом.

А так що?
Ну, що в нас тепер? —
Свобода ніяка,
дівки худорляві
губи розмальовують, мов ткання,
радіовежі,
гумові підошви,
що ними ступаємо,
як ті коти, нечутно,
і відчуваємо нечутно,
і думаємо нечутно,
і вмираємо нечутно.