What do you think?
Rate this book
Max Weber: A Biography
Marianne Schnitger Weber (1870-1954), esposa de Max Weber y connotada feminista de su tiempo, perteneció a la primera generación de mujeres que lograron estudiar en la universidad. Fue también una consumada escritora por derecho propio; además de varios libros sobre problemas femeninos, publicó en 1948 una autobiografía. La 'Biografía de Max Weber' ("unas memorias biográficas conmovedoras y profundamente sentidas", amén de "fundamento de todas las futuras investigaciones acerca de Weber") constituye un gran panorama sobre la vida social, política, intelectual, académica y cultural de Alemania y Europa durante más de un siglo. Está repleta de detalles, incluso sobre los conflictos familiares y generacionales, y escrita con gran desenvoltura. El lenguaje de la autora es, a menudo, pintoresco, evocativo y profundo. La inclusión en el relato de numerosos pasajes de cartas ilustra las reacciones del propio Weber ante la vida cotidiana -y su efecto sobre ella-, así como ante los movimientos intelectuales y políticos de su época.
Sin duda, Max Weber ha resultado ser el único economista y sociólogo alemán que aún hoy es ampliamente leído, el único que llegó a tener 'influencia' mundial muchos años después de su muerte. Marianne Weber no sólo escribió como la amante esposa de un 'gran hombre', sino también como feminista comprometida con la emancipación de su sexo; y es justo decir que sin ella acaso la obra de su marido no habría cobrado su ulterior importancia en el curso de la ciencia social. El Fondo de Cultura Económica, una de las primeras editoriales en el mundo en publicar la obra weberiana, presenta ahora esta 'Biografía de Max Weber', imprescindible para comprender la génesis y el desarrollo de su pensamiento, así como para conocer de cerca a uno de los hombres más importantes de nuestro siglo.
Sin duda, Max Weber ha resultado ser el único economista y sociólogo alemán que aún hoy es ampliamente leído, el único que llegó a tener 'influencia' mundial muchos años después de su muerte. Marianne Weber no sólo escribió como la amante esposa de un 'gran hombre', sino también como feminista comprometida con la emancipación de su sexo; y es justo decir que sin ella acaso la obra de su marido no habría cobrado su ulterior importancia en el curso de la ciencia social. El Fondo de Cultura Económica, una de las primeras editoriales en el mundo en publicar la obra weberiana, presenta ahora esta 'Biografía de Max Weber', imprescindible para comprender la génesis y el desarrollo de su pensamiento, así como para conocer de cerca a uno de los hombres más importantes de nuestro siglo.
784 pages, Hardcover
First published December 12, 1975
7 people are currently reading
55 people want to read
About the author
Marianne Weber
31 books2 followersMarianne Weber (born Marianne Schnitger; 2 August 1870 – 12 March 1954) was a German sociologist, women's rights activist and the wife of Max Weber.
Source: Wikipedia
Source: Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
Read
January 17, 2013This book is created out of Marianne's admirable dedication and devotion to Max. Brilliantly weaving his story together, a life of a man with a brilliant mind is unraveled through the woman who poured her love for him all her life.
January 11, 2015
Книгу Маріанни Вебер (1870-1954) можна було б назвати канонічною біографією Макса Вебера. Вперше її було опубліковано в 1926 р. - шість років після смерті Макса Вебера. Мабуть, це перша біографія Макса Вебера. Проте для того, щоб бути повністю канонічною, їй бракує соціологічності. На перший погляд, це видається парадоксальним, але на всю книгу є всього два фрагменти, де обговорюються соціологічні погляди Макса Вебера: дискусія про методологію "наук про дух" та обговорення основних ідей розуміючої соціології. Натомість більше уваги приділено Максу Веберу як політику, професору та людині.
І саме через це цю біографію можна вважати взірцевою. Адже в ній Макс Вебер представлений у своїй цілісності, а не розділеним на фрагменти - "соціолог", "політик", "історик" тощо. Цікаво, що сучасні веберознавці наголошують на тому, що Вебера слід вивчати в цілісності його поглядів та переконань (див. Weber. Życie i dzieło). Отже, Маріанна Вебер дає максимально повну біографію Вебера - від дитинства до смерті. Поділ книги на розділи є більше хронологічним, хоча деколи розповідь розпадається на окремі лінії (переважно, це політична та науково-особиста). Крім того, Маріанна Вебер непомітно вводить читача в контекст епохи, в якій жив Вебер. На жаль, деяким епізодам бракує повноти. Наприклад, Маріанна Вебер не пояснює, чому Макс Вебер так застерігав проти міграції слов’ян в східні регіони Райху, хоча причина була дуже поважною: Ostflucht, тобто масова міграція німецького населення зі сходу на захід Німеччини. Втім, в решті випадків біографія дозволяє зрозуміти Макса Вебера на тлі епохи. Окремо хочу відзначити важливість концепції ідеальних типів Макса Вебера. Для сучасного науковця це поняття само собою зрозуміле. Виявляється, для німців ситуація була складніша: німецька класична філософія та ідеалізм привчили їх до того, що явища мають об’єктивний вищий сенс. А от Макс Вебер робить революцію, коли наполягає, що смисл всіх явищ є суб’єктивним і історичним. Та й пропоновані ним визначення - сухі. Наприклад, держава - політичний інститут, що володіє монополією на насильство. Якщо врахувати, що за Геґелем історія - це втіленння Духу в державних утвореннях (і Пруссія є найвищим втіленням), то веберівське визначення було дуже сухим. Але Макс Вебер робить це свідомо: щоб виключити будь-які оціночні судження з наукового дослідження.
Іншим вражаючим прикладом впливу контексту на розуміння творчості Макса Вебера була розповідь Маріанни Вебер про поїздку до США. Відомий з усіх розповідей про написання Протестантська етика і дух капіталізму епізод: саме перебування в США вплинуло на розуміння Вебером зв’язку між капіталізмом та протестантизмом. Втім, як саме відбувався цей вплив? Маріанна Вебер показує, що Америка була іншим світом для Макса Вебера: міста візуально виглядали іншими (хмарочоси та лінії електропередач повсюди, квартали бідняків поруч з житлами багатіїв тощо), професура поводилася в інший спосіб. А головне - сприйняття світу зовсім відмінне від німецького: капіталізм пронизував кожну сторону життя. Зрозуміло, що після цього Макс Вебер мусив задуматися, чим американське суспільство відрізняється від німецького.
Важливим тематичним блоком в книзі є проблема "Вебер та німецька нація". Маріанна Вебер не приховує, що Макс Вебер був імперіалістом: він вважав, що німецька нація має прагнути до величі в світі. Для цього є різні способи, і війна - не найгірший з них. Зокрема, в серпні 1914 р. Макс Вебер прагне записатися добровольцем в армію, але йому відмовляють через стан здоров’я. Для Вебера це було страшним ударом, а тому він починає підтримувати армію в тилу: добровільно зголошується організувати мережу військових госпіталів в Баварії. Рівно ж так само Вебер ставиться до воєнних злочинів Німеччини в ході війни. Так, він вважає їх злочинами, але не через етичну сторону, а практичну: необмежена підводна війна призведе не до перемоги Німеччини, а до озлоблення тих країн, які раніше були нейтральними. Тобто в політиці Вебер є цинічним. І саме тому він вимагає розділення науки і політики. Перша не може слугувати обґрунтуванням тих чи інших політичних дій, бо цим обмежує "свободу маневру" політиків, а от політика занурює науку в поточні дискусії і перешкоджає пошуку позачасових істин. Проте Макс Вебер не є типовим націоналістом: він не ототожнює націю і мову (знаючи про населення Ельзас-Лотарингії, яке говорило німецькою, але хотіло повернутися до Франції), не є антисемітом і навіть анти-поляком (був і такий рух). Макс Вебер не проти, щоб поляки мали свою державу, але не коштом Німеччини.
Також Маріанна Вебер гарно описує ситуацію 1918-1920 рр. в Німеччині: старий порядок розвалено, країна поволі занурюється в хаос. В цій ситуації взагалі дивно, як Вебер міг займатися наукою. Взагалі, атмосфера нагадує ту, в яку занурюєшся, коли опрацьовуєш матеріали по історії української соціології 1919-1924 рр., але дещо інша: все ж, німці втрачали статус великої держави. Саме цей контекст дозволяє зрозуміти, чому Вебер виголошує дві найвідоміші промови: "Наука як покликання і професія" та "Політика як покликання і професія".
Проте це не просто біографія соціолога, але розповідь про людину. Маріанна Вебер всіляко намагається зберегти об’єктивність (і навіть пише про себе в третій особі), але останній розділ неможливо читати спокійно. Макс Вебер помер від запалення легенів в розквіті своїх сил. На жаль, лікар вчасно не діагностував запалення, а хибно припустив, що йдеться всього лише про бронхіт. Правильний діагноз було поставлено надто пізно. Я просто процитую останні речення біографії (в російському перекладі).
Сердце не выдерживает больше жар. В понедельник 14 июня мир за пределом дома совершенно затих, только дрозд непрерывно поет свою тоскливую песнь. Время остановилось. К вечеру он испускает дух. Во время его кончины начинается гроза, молнии сверкают над бледнеющим лицом. Он становится образом усопшего рыцаря, а затем величественно покоится в недоступной тайне. На его лице мягкость и высокая покорность. Он ушел в недоступную даль. Мир стал иным.
І саме через це цю біографію можна вважати взірцевою. Адже в ній Макс Вебер представлений у своїй цілісності, а не розділеним на фрагменти - "соціолог", "політик", "історик" тощо. Цікаво, що сучасні веберознавці наголошують на тому, що Вебера слід вивчати в цілісності його поглядів та переконань (див. Weber. Życie i dzieło). Отже, Маріанна Вебер дає максимально повну біографію Вебера - від дитинства до смерті. Поділ книги на розділи є більше хронологічним, хоча деколи розповідь розпадається на окремі лінії (переважно, це політична та науково-особиста). Крім того, Маріанна Вебер непомітно вводить читача в контекст епохи, в якій жив Вебер. На жаль, деяким епізодам бракує повноти. Наприклад, Маріанна Вебер не пояснює, чому Макс Вебер так застерігав проти міграції слов’ян в східні регіони Райху, хоча причина була дуже поважною: Ostflucht, тобто масова міграція німецького населення зі сходу на захід Німеччини. Втім, в решті випадків біографія дозволяє зрозуміти Макса Вебера на тлі епохи. Окремо хочу відзначити важливість концепції ідеальних типів Макса Вебера. Для сучасного науковця це поняття само собою зрозуміле. Виявляється, для німців ситуація була складніша: німецька класична філософія та ідеалізм привчили їх до того, що явища мають об’єктивний вищий сенс. А от Макс Вебер робить революцію, коли наполягає, що смисл всіх явищ є суб’єктивним і історичним. Та й пропоновані ним визначення - сухі. Наприклад, держава - політичний інститут, що володіє монополією на насильство. Якщо врахувати, що за Геґелем історія - це втіленння Духу в державних утвореннях (і Пруссія є найвищим втіленням), то веберівське визначення було дуже сухим. Але Макс Вебер робить це свідомо: щоб виключити будь-які оціночні судження з наукового дослідження.
Іншим вражаючим прикладом впливу контексту на розуміння творчості Макса Вебера була розповідь Маріанни Вебер про поїздку до США. Відомий з усіх розповідей про написання Протестантська етика і дух капіталізму епізод: саме перебування в США вплинуло на розуміння Вебером зв’язку між капіталізмом та протестантизмом. Втім, як саме відбувався цей вплив? Маріанна Вебер показує, що Америка була іншим світом для Макса Вебера: міста візуально виглядали іншими (хмарочоси та лінії електропередач повсюди, квартали бідняків поруч з житлами багатіїв тощо), професура поводилася в інший спосіб. А головне - сприйняття світу зовсім відмінне від німецького: капіталізм пронизував кожну сторону життя. Зрозуміло, що після цього Макс Вебер мусив задуматися, чим американське суспільство відрізняється від німецького.
Важливим тематичним блоком в книзі є проблема "Вебер та німецька нація". Маріанна Вебер не приховує, що Макс Вебер був імперіалістом: він вважав, що німецька нація має прагнути до величі в світі. Для цього є різні способи, і війна - не найгірший з них. Зокрема, в серпні 1914 р. Макс Вебер прагне записатися добровольцем в армію, але йому відмовляють через стан здоров’я. Для Вебера це було страшним ударом, а тому він починає підтримувати армію в тилу: добровільно зголошується організувати мережу військових госпіталів в Баварії. Рівно ж так само Вебер ставиться до воєнних злочинів Німеччини в ході війни. Так, він вважає їх злочинами, але не через етичну сторону, а практичну: необмежена підводна війна призведе не до перемоги Німеччини, а до озлоблення тих країн, які раніше були нейтральними. Тобто в політиці Вебер є цинічним. І саме тому він вимагає розділення науки і політики. Перша не може слугувати обґрунтуванням тих чи інших політичних дій, бо цим обмежує "свободу маневру" політиків, а от політика занурює науку в поточні дискусії і перешкоджає пошуку позачасових істин. Проте Макс Вебер не є типовим націоналістом: він не ототожнює націю і мову (знаючи про населення Ельзас-Лотарингії, яке говорило німецькою, але хотіло повернутися до Франції), не є антисемітом і навіть анти-поляком (був і такий рух). Макс Вебер не проти, щоб поляки мали свою державу, але не коштом Німеччини.
Також Маріанна Вебер гарно описує ситуацію 1918-1920 рр. в Німеччині: старий порядок розвалено, країна поволі занурюється в хаос. В цій ситуації взагалі дивно, як Вебер міг займатися наукою. Взагалі, атмосфера нагадує ту, в яку занурюєшся, коли опрацьовуєш матеріали по історії української соціології 1919-1924 рр., але дещо інша: все ж, німці втрачали статус великої держави. Саме цей контекст дозволяє зрозуміти, чому Вебер виголошує дві найвідоміші промови: "Наука як покликання і професія" та "Політика як покликання і професія".
Проте це не просто біографія соціолога, але розповідь про людину. Маріанна Вебер всіляко намагається зберегти об’єктивність (і навіть пише про себе в третій особі), але останній розділ неможливо читати спокійно. Макс Вебер помер від запалення легенів в розквіті своїх сил. На жаль, лікар вчасно не діагностував запалення, а хибно припустив, що йдеться всього лише про бронхіт. Правильний діагноз було поставлено надто пізно. Я просто процитую останні речення біографії (в російському перекладі).
Сердце не выдерживает больше жар. В понедельник 14 июня мир за пределом дома совершенно затих, только дрозд непрерывно поет свою тоскливую песнь. Время остановилось. К вечеру он испускает дух. Во время его кончины начинается гроза, молнии сверкают над бледнеющим лицом. Он становится образом усопшего рыцаря, а затем величественно покоится в недоступной тайне. На его лице мягкость и высокая покорность. Он ушел в недоступную даль. Мир стал иным.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews