Львів. Наш час. Повсякденне життя містян порушується незрозумілими та жахливими подіями. То тут, то там знаходять вбитими, а точніше, з’їденими, людей. Чоловіків і жінок. Єдине, що їх поєднує – їхні домівки, скупчені поряд із старим кладовищем. Це помічає працівник санвідділу, а потім знаходить на місці подій істот, які нагадують слимаків-велетнів: здоровенні чорні потвори, що залишають на місці «злочину» свій слизовий слід…
Ну, метрам також хочеться періодично «побалуватись» у легку літературу. Ярина Джурик – псевдо Юрія Винничука 🙂 Це я дізналася згодом, вже опісля прочитання. В цілому мені сподобалося. Не фонтан, звісно, але певна напруга зберігається. Мінус – з самого початку автор не налаштовує на жахачки, бо описує як слимачок відгризає шмат м’ясця, а потім його щічки починають рухатися. Ну, це вже смішно 🙂 Хоча я таки потім почитала, що таки так, у слимаків є зуби і вони можуть ласувати навіть хробаками!