В этой книге собраны истории, так или иначе связанные с нарушениями закона: иногда человек может просто ошибиться, а иногда - посчитать закон несправедливым. Заглавная повесть сборника "Странствия по поводу смерти" - детектив с элементами триллера, редкий для автора жанр. Еще один триллер - "Конфеты с ликером" - история молодой женщины, жены серийного убийцы, пытающейся спасти своих детей. Также в книге есть рассказы с трогательными сюжетами о любви, но в каждом из них так или иначе заложена опасность – и история ее преодоления. В сущности, эта книга повествует о победах над судьбой.
Ludmilla Stefanovna Petrushevskaya (Russian: Людмила Петрушевская) is a Russian writer, novelist and playwright.
Her works include the novels The Time Night (1992) and The Number One, both short-listed for the Russian Booker Prize, and Immortal Love, a collection of short stories and monologues. Since the late 1980s her plays, stories and novels have been published in more than 30 languages. In 2003 she was awarded the Pushkin Prize in Russian literature by the Alfred Toepfer Foundation in Germany. She was awarded the Russian State Prize for arts (2004), the Stanislavsky Award (2005), and the Triumph Prize (2006).
жили-були люди, так їм і треба. в анотації до «мандрів з приводу смерті» написано, що це історії, пов'язані з порушеннями закону, але значно наскрізніша в них тема – квартирне питання, від якого нічого хорошого, тільки тривке враження, що люди здебільшого мудаки. утім, петрушевська розповідає казки, тому ці сюжети з суцільних дев'яностих, попри всю жорстокість свою і похмурість, завершуються щасливо, приблизно так, як щасливо закінчується казка про ганзеля і гретель: вони звісно, долають відьму й повертаються додому, але ж батьки, які завели їх до лісу, ніде не зникають і навряд чи внутрішньо перероджуються, побачивши своїх дивом урятованих діточок.
В этот раз, кажется, Петрушевская хочет, чтобы ее героини прошли через чернушный ад (за которым слишком эмпатично узнается реальная основа, если регулярно смотреть/читать новостные сводки рубежа тысячелетий) и вышли счастливыми, хотя бы тут. В этом смысле похоже на попытку исцелительного-через-фикшн акта, как делал Тарантино в «Однажды в Голливуде». При всей симпатичности жеста, это делает рассказы несколько однообразными, а первый и вовсе больно уж затянут.