Нілу цілком захопила робота над романом. Це не був роман про кохання, швидше, про жінку, що опинилась на межі світів — між сном та реальністю. Та її вигадана для Ліни реальність почала оживати поряд: якогось ранку на тумбочці біля ліжка опинилась мармурова статуетка красуні Гекати — богині пристрасті та володарки нічних примар з вигаданої історії. Чи не вигаданої? Бо у снах до Ніли приходить дивна жінка в атласній темно-синій сукні — чиясь заблукала душа, яка чи то шукає допомоги, чи то сама прийшла врятувати Нілу. Бо з фінальною крапкою у її романі може скінчитися щось важливе…
Щоб подолати прокляття Гекати, Ніла мусить знайти старовинну сукню своєї прародички і стати перед трьома зачиненими дверима. Та коли ноги самі розпочнуть древній танок, а вишиті золотом на синьому чарівні птахи злетять у повітря, все нарешті стане так, як має бути…
Українська журналістка, письменниця. Народилася 21 листопада 1977 року в Рівненській області. Закінчила Рівненський державний гуманітарний університет, музично-педагогічний факультет. Довгий час працювала кадровиком, журналістом і редактором відомчої газети.
Алла Рогашко пише прозові твори, сценарії. Її роботи публікувалися в альманасі «Нова проза», мистецько-літературному альманасі «Захід-Схід».
Письменниця захоплюється літературою, музикою, театром. Дуже цінує справжній художній кінематограф — зокрема, є шанувальником творчості Дейвида Лінча, Федеріко Фелліні, Інґмара Берґмана, Вуді Алена.
Історія почалася захопливо, я не могла натішитися, бо було все, як я люблю: містика, загадки, незрозумілі ситуації. Але чим далі, тим ситуація погіршувалася і здавалося, що я читаю якусь нісенітницю.
Загальна ідея непогана, але невдало все поєднано, описано.
При чому тут грецька богиня? Можна було обрати когось із пантеону язичницьких божеств.
А ще шамани, магічна сукня, якій хто зна скільки років і яка мандрує по членах сім'ї століттями, міжсвіття, привиди, душі, екстрасенс, темна магія, мандрівки до минулого і підсвідомості.
А ще були згадані змішання національностей, голодомор та депортації до Сибіру.
Загалом персонажі не розкриті, сюжет рваний, фінал - недофінальний.
Вінегрет якийсь.
Єдине, що сподобалося у кінці, це заклик до цінування свого роду, його історії, про шанування і спілкування із предками, допоки вони ще живі і в них можна про щось поцікавитися.
Бо коли з'являється інтерес до своїх рідних, то їх, нажаль, уже немає поруч.
Тому не варто втрачати час і використовувати кожну можливість, щоб побути і поспілкуватися із старенькими, вони багато чого цікавого можуть розповісти.
Ну і головна любовна лінія, хоч і банальна, але мила.