Дмитро Прокопчук, до якого приклеїлося прізвисько Олівець, може, і не пережив би стільки тривог, якби перед канікулами не натрапив на книжку про Шерлока Холмса. Прочитавши її, і сам захотів стати детективом, щоб розслідувати кримінальні історії, розшукувати і затримувати злочинців. Канікули виштовхнули Дмитра з дому, і він, як і кожного літа, їде в село Озерне до бабусі. Внукові вона зраділа, але несподівано для нього стривожилася. З’ясувалося, що в селі зникають діти, і бабуся переживає, щоб з Дмитром якої біди не сталося. Їй спокійніше було б, якби він повернувся додому. Дмитро, вмовивши бабусю, все-таки залишився в селі. Разом із друзяками — Андрієм, Павлом і навдивовижу сміливою Катрін — поринає в розслідування тих загадкових зникнень і наражається на круті небезпеки, які змушують гамувати страх і знаходити в собі сміливість. До останньої сторінки повісті невідомо, чому так сталося в Озерному і чим закінчаться відчайдушні кроки юних детективів. Випробування загострили й почуття, але хлопці довго не знають, хто з них подобається Катрін. Розвиток подій і це прояснив…
«Відчайдушні» - це команда детективів, які розслідують таємниче зникнення дітей. Озброївшись пістолетом і дедукцією, вони ідуть по сліду, який веде… А куди той слід тільки не веде – і до сільського дільничого, і до померлої відьми, і до Чорного озера, і на кладовище, і в старий льох! Але детективи не здаються, смикають за всі ниточки, наражаються на небезпеку і таки розплутують справу. …Тут, певно, варто уточнити, що пістолет у них один на чотирьох, ще й стріляє холостими, дедукція працює трохи не так вдало, як у Шерлока Холмса, а самі вони – просто підлітки, троє хлопців і дівчина, які поз’їжджалися у село до своїх дідусів-бабусь на канікули. Але все це насправді не знецінює їхньої перемоги, адже злочин виявився справжнім, злочинець – небезпечним, а їхня допомога - дуже доречною. Сергію Гридіну вдався по-справжньому захопливий, динамічний і цікавий детектив. Він читається на одному подиху, і аж шкода, що так швидко – бо задоволення хочеться розтягнути на довше. Хоч ця повість і вийшла у серії підліткової літератури, насправді у ній небагато увапро дорослішання, крім хіба кількох епізодів, коли один з героїв відчуває, що сприймає єдину дівчину у їхній компанії власне як привабливу дівчину, а не просто товаришку. Зате у цій книзі вдосталь яскравих епізодів, колоритних сцен і навіть смішних конфузів (на моменті із дідусем-залицяльником я сміялася вголос). Мені сподобалося, як автор вималював характери цих ще-дітей, які хочуть здаватися дорослими і серйозними. З одного боку – у них серйозні захоплення, з яких вимальовуються певні плани на майбутнє: Дмитро пише, Паша займається карате, а Андрій мріє про військову кар’єру, ну а поки що відточує навички виживання у скаутському таборі. З іншого – вони охоче вірять у дитячі забобони і страшилки (сни на п’ятницю – віщі, якщо погодуєш бродячого пса - помреш) і в те, що в реальному житті є місце для магії (відьма перетворюється на жабу, в озері купаються русалки). Втім, певні зауваження я таки маю: зобразивши хлопців доволі яскравими особистостями, єдиний дівчачий персонаж Сергій Гридін зробив якимось невиразним. Так, Катя-Катрін – не відстає від хлопців у намаганні докопатися до суті, не виявляє страху і йде на допомогу. Але у підсумку здається, що головна її функція – викликати замилування і прагнення захистити. Що, погодьтеся, не дуже сприяє гендерному балансу цього тексту.