What do you think?
Rate this book
Психи двух морей
Книга “Психи двух морей” це не хроніка і не історія в звичному розумінні. Це розповідь від першої особи. Це історія ізраїльської журналістки Елли Шпільман, яка приїхала в Україну за статтею про Майдан, а залишилася висвітлювати війну на сході країни. Її очима читач бачить деякі локальні епізоди протистояння, які не увійшли в офіційні хроніки. Неймовірні історії доблесті і боягузтва, чесності та зрадництва, де гумор є сусідом трагедії, а очевидні факти маскуються домислами. Це суб’єктивний погляд на події, спогади і роздуми.
«Психи двух морей» – данина поваги друзям і знайомим, тим хто в числі перших став на захист Батьківщини, живим і полеглим. Книга оповідає про події початкового періоду АТО – від її початку, до Іловайської битви.
Перша книга циклу, написана цілком і повністю в АТО, десь між нічними чергуваннями.
почитать можно тут https://www.facebook.com/skolobook/
заказать можно тут http://nt.org.ua/crazy2seas/
«Психи двух морей» – данина поваги друзям і знайомим, тим хто в числі перших став на захист Батьківщини, живим і полеглим. Книга оповідає про події початкового періоду АТО – від її початку, до Іловайської битви.
Перша книга циклу, написана цілком і повністю в АТО, десь між нічними чергуваннями.
почитать можно тут https://www.facebook.com/skolobook/
заказать можно тут http://nt.org.ua/crazy2seas/
308 pages, Hardcover
First published September 27, 2016
20 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
August 3, 2018
...Знову почався обстріл. Звук АК був таким чітким, що я мимохіть зіщулилася й озирнулася. Хух, можна видихнути — я не там, на Сході, а в швидкісному київському трамваї. Просто зачиталася. Але автоматна черга почулася знову, і знову... Довелося зосередитися, аби зрозуміти, що то — звук якоїсь хитрої машинерії, котрою робітники забивали щось у свіжовідремонтовану й сяючу рівненьким асфальтом дорожню розв’язку... Це я розповіла для того, аби ви зрозуміли ступінь занурення в текст цієї непересічної книги, написаної автором-початківцем, якого вже можна назвати майстром. Ні-ні, працювати ще є над чим, і багато та наполегливо (ага, Rudenko Yury просив мене про жорстку критику, от і отримуй)))), але головне — неабиякий талант — у нього є.
"Психи двух морей" — про російсько-українську війну. Не про АТО чи ООС, а про війну, яка вже п’ятий рік точиться на Сході. І я підписуюся під словами того, хто сказав, що про неї справжню поки що написано дві книги: оця-от і "Сектор V" Діани Макарової. Бо все інше, прочитане мною, було про щось таке дотичне до війни, а не про неї: "Аеропорт" Сергія Лойка — про супергероя і подружню зраду, і про кіборгів, але трошки, "Інтернат" Сергія Жадана — про обивателів і лінію фронту, "Повернення" Артема Чеха — про адаптацію бійців "тут" після "там". А от щоб про війну...
Ні-ні, в Руденка теж є про любов! Який же роман без любовного роману? Ах, яка у книзі любов: вибухова, пристрасна, жертовна... Власне, саме описи емоцій і переживань головної героїні книги Елли Шпільман та сцен їхнього з Максимом кохання стали ще одним підтвердженням заявленої мною авторської майстерності: жодної штучності, жодного зайвого руху, жодного вульгарного стогону чи непристойної оголеності — лише гармонія.
А от війна руйнує цю гармонію. Руйнує будинки й дороги, села та міста, руйнує людські тіла й життя тих, хто залишився живим, і тих, хто в тилу. І ти чітко це розумієш, читаючи книгу. Тут немає суцільного тексту — він зшитий із таких собі клаптиків-уривків із чиїхось життів, подій, втрат і перемог. Але всі вони — реальні, бо це було насправді. І всі вони об’єднані в одне ціле завдяки Еллі — ізраїльській журналістці, котра мимохідь стала частиною Майдану, а потім — і війни.
Події, описані в романі, охоплюють 2014 рік — від Майдану до Іловайського котла. Автор описує їх то як лікбез для сторонньої людини (Елли), то як констатацію фактів, включно зі збитим малайзійським пасажирським літаком (до речі, цей розділ — ще один плюс авторській мастерності), звільненням Слов’янська та Краматорська, буднями одного окремо взятого блокпоста й такими ж буднями однієї окремо взятої волонтерської команди. Читач опиняється то на Сході, то у Києві, то в редакції ізраїльської газети, то чорноморському узбережжі, ба навіть на брту МН17. У будь-якому разі отой згаданий мною на початку ефект пристуності дається взнаки — ти буквально проживаєш певні моменти. Є у тексті також й аналітика — не та, штучна, від диванних аналітиків (пробачте за тавтологію), а та, яка ґрунтується на особистому досвіді, а тому може називатися об’єктивною. Є як негатив (стан нашої армії на той час — суцільний негатив!), так і позитив, бо ж якби цих змін на ліпше в армії не було, то... Страшно й уявити... А головне — у книги є якась цілісність і неабияка історична цінність. Тому — дуже рекомендую.
Про ілюстрації: вони — як візуалізовані епіграфи до кожного розділу. Придивіться до них і побачите ще одну історію. Про мову: російська + українська, коли оповідь ведеться від імені дружини волонтера Юрія (він же — автор). Про якість: ото спотикалася я об ті зайві коми, які гуляли сторінками, як їм заманеться! Доки не занурилася у текст настільки, що правопис став до шмиги. Втім, як мені пояснили, над наступними тиражами попрацював коректор, то мені "пощастило" отримати першеньке видання — зате з автографом автора.
Автор, до речі, працює над наступною книгою Чекаю з нетерпінням.
"Психи двух морей" — про російсько-українську війну. Не про АТО чи ООС, а про війну, яка вже п’ятий рік точиться на Сході. І я підписуюся під словами того, хто сказав, що про неї справжню поки що написано дві книги: оця-от і "Сектор V" Діани Макарової. Бо все інше, прочитане мною, було про щось таке дотичне до війни, а не про неї: "Аеропорт" Сергія Лойка — про супергероя і подружню зраду, і про кіборгів, але трошки, "Інтернат" Сергія Жадана — про обивателів і лінію фронту, "Повернення" Артема Чеха — про адаптацію бійців "тут" після "там". А от щоб про війну...
Ні-ні, в Руденка теж є про любов! Який же роман без любовного роману? Ах, яка у книзі любов: вибухова, пристрасна, жертовна... Власне, саме описи емоцій і переживань головної героїні книги Елли Шпільман та сцен їхнього з Максимом кохання стали ще одним підтвердженням заявленої мною авторської майстерності: жодної штучності, жодного зайвого руху, жодного вульгарного стогону чи непристойної оголеності — лише гармонія.
А от війна руйнує цю гармонію. Руйнує будинки й дороги, села та міста, руйнує людські тіла й життя тих, хто залишився живим, і тих, хто в тилу. І ти чітко це розумієш, читаючи книгу. Тут немає суцільного тексту — він зшитий із таких собі клаптиків-уривків із чиїхось життів, подій, втрат і перемог. Але всі вони — реальні, бо це було насправді. І всі вони об’єднані в одне ціле завдяки Еллі — ізраїльській журналістці, котра мимохідь стала частиною Майдану, а потім — і війни.
Події, описані в романі, охоплюють 2014 рік — від Майдану до Іловайського котла. Автор описує їх то як лікбез для сторонньої людини (Елли), то як констатацію фактів, включно зі збитим малайзійським пасажирським літаком (до речі, цей розділ — ще один плюс авторській мастерності), звільненням Слов’янська та Краматорська, буднями одного окремо взятого блокпоста й такими ж буднями однієї окремо взятої волонтерської команди. Читач опиняється то на Сході, то у Києві, то в редакції ізраїльської газети, то чорноморському узбережжі, ба навіть на брту МН17. У будь-якому разі отой згаданий мною на початку ефект пристуності дається взнаки — ти буквально проживаєш певні моменти. Є у тексті також й аналітика — не та, штучна, від диванних аналітиків (пробачте за тавтологію), а та, яка ґрунтується на особистому досвіді, а тому може називатися об’єктивною. Є як негатив (стан нашої армії на той час — суцільний негатив!), так і позитив, бо ж якби цих змін на ліпше в армії не було, то... Страшно й уявити... А головне — у книги є якась цілісність і неабияка історична цінність. Тому — дуже рекомендую.
Про ілюстрації: вони — як візуалізовані епіграфи до кожного розділу. Придивіться до них і побачите ще одну історію. Про мову: російська + українська, коли оповідь ведеться від імені дружини волонтера Юрія (він же — автор). Про якість: ото спотикалася я об ті зайві коми, які гуляли сторінками, як їм заманеться! Доки не занурилася у текст настільки, що правопис став до шмиги. Втім, як мені пояснили, над наступними тиражами попрацював коректор, то мені "пощастило" отримати першеньке видання — зате з автографом автора.
Автор, до речі, працює над наступною книгою Чекаю з нетерпінням.
February 19, 2017
Это я придумал, написал и издал, вроде получилось неплохо :)
Большая часть книги это реальная история, т.е. то, что действительно было.
Рекомендую? Конечно рекомендую, где купить? У меня :)
Большая часть книги это реальная история, т.е. то, что действительно было.
Рекомендую? Конечно рекомендую, где купить? У меня :)
January 8, 2018
Сложно говорить о книге «перелистнулась последняя страница», если читал ее на телефоне. Пролистнулся последний экран? Как ни старался смахнуть экран влево, он оставался неподвижным? Индикатор прочитанного достиг 100%?
Как бы то ни было, «Психи двух морей» Руденко Юрий закончились, оставляя после себя ощущение снова неромана с одной стороны и немного стыдного чувства с другой. Будто заглянул в будуар к даме как раз в тот момент, когда она укладывает грудь в кружевной бюст и мелькнула незагорелая кожа, которую тебе видеть пока что рановато, пока шампанское еще не охлаждено. Ведь в тексте так часто встречаются никуда не ведущие сцены, ничем не привязанные к сюжету герои и непонятно откуда взявшиеся кусочки, что кажется, будто тебе по ошибке продали не окончательную версию книги, а черновой вариант, версии примерно 3.56, которую потом еще допиливали до окончательной, 5-ой, через стадии 3.89, 4.1, 4.6, 4.78 и внезапно 4.98-Vista. И вот когда ты получишь, наконец, в руки настоящий, полноценный вариант, который обещает быть раз эдак в пять толще, вот тогда-то ты и поймешь, что еще, кроме войны, объединяет всех этих людей, которые калейдоскопом только что прошлись у тебя перед глазами. И зачем происходило то, что происходило. А пока что довольствуйтесь публицистическими и справочными вставками между отрывками художественного текста. В нескольких местах я буквально забывала, что читаю книгу, и думала о том, что как-то уж сильно автор затянул вот эту последнюю необязательную часть новости, начинающуюся со слов «Напомним, что…», в которой короткими штрихами описывались события предыдущих вечерних выпусков событий дня.
Любовный сюжет, военная романтика, банальность военного подвига, люди, кусочки судеб, частые эскизы быстрой рукой – кадры порванной кинопленки. Все это смешано, но не взболтано под одной черно-красной обложкой, и щедро сдобрено легким, образным двуязычием.
Но с другой стороны, зачем что-то еще, если их всех объединяет война? Достаточно ли ее для крепкого сюжета? Сможет ли этот странный клей служить надежной связью между двумя героями? А тремя? А если их тысячи? Как показывает опыт, не достаточно.
Сложно говорить о книге, что это «роман», когда все его главы разворачивались у тебя перед глазами сообщениями с экрана ноутбука, телефона и из разговоров друзей. Еще сложнее считать его художественным, когда из придуманного там разве что имя главной героини. Несоизмеримо сложно читателю, который хотел романа, а получил сборник публицистических статей, который лишь изредка прерывается на роман зачем-то о любви.
Сложно ли читать «Психов»? Не сложнее, чем мониторить новости. Было тяжело три года назад, сейчас уже привык. Нужны ли такие романы-сборники сейчас? Безусловно. Обязательно. Непременно. Хоть вы и не узнаете ничего нового
Как бы то ни было, «Психи двух морей» Руденко Юрий закончились, оставляя после себя ощущение снова неромана с одной стороны и немного стыдного чувства с другой. Будто заглянул в будуар к даме как раз в тот момент, когда она укладывает грудь в кружевной бюст и мелькнула незагорелая кожа, которую тебе видеть пока что рановато, пока шампанское еще не охлаждено. Ведь в тексте так часто встречаются никуда не ведущие сцены, ничем не привязанные к сюжету герои и непонятно откуда взявшиеся кусочки, что кажется, будто тебе по ошибке продали не окончательную версию книги, а черновой вариант, версии примерно 3.56, которую потом еще допиливали до окончательной, 5-ой, через стадии 3.89, 4.1, 4.6, 4.78 и внезапно 4.98-Vista. И вот когда ты получишь, наконец, в руки настоящий, полноценный вариант, который обещает быть раз эдак в пять толще, вот тогда-то ты и поймешь, что еще, кроме войны, объединяет всех этих людей, которые калейдоскопом только что прошлись у тебя перед глазами. И зачем происходило то, что происходило. А пока что довольствуйтесь публицистическими и справочными вставками между отрывками художественного текста. В нескольких местах я буквально забывала, что читаю книгу, и думала о том, что как-то уж сильно автор затянул вот эту последнюю необязательную часть новости, начинающуюся со слов «Напомним, что…», в которой короткими штрихами описывались события предыдущих вечерних выпусков событий дня.
Любовный сюжет, военная романтика, банальность военного подвига, люди, кусочки судеб, частые эскизы быстрой рукой – кадры порванной кинопленки. Все это смешано, но не взболтано под одной черно-красной обложкой, и щедро сдобрено легким, образным двуязычием.
Но с другой стороны, зачем что-то еще, если их всех объединяет война? Достаточно ли ее для крепкого сюжета? Сможет ли этот странный клей служить надежной связью между двумя героями? А тремя? А если их тысячи? Как показывает опыт, не достаточно.
Сложно говорить о книге, что это «роман», когда все его главы разворачивались у тебя перед глазами сообщениями с экрана ноутбука, телефона и из разговоров друзей. Еще сложнее считать его художественным, когда из придуманного там разве что имя главной героини. Несоизмеримо сложно читателю, который хотел романа, а получил сборник публицистических статей, который лишь изредка прерывается на роман зачем-то о любви.
Сложно ли читать «Психов»? Не сложнее, чем мониторить новости. Было тяжело три года назад, сейчас уже привык. Нужны ли такие романы-сборники сейчас? Безусловно. Обязательно. Непременно. Хоть вы и не узнаете ничего нового
April 1, 2023
Книга про війну і кохання. Книга про те, як ми були не готові до війни (хоча не можливо бути готовим до такого), але в 14 році все трималось на волонтерах і добровольцях. Читаючи книгу, весь час гуглила імені які згадувались. Яка біль за людей які положили своє тіло, щоб захистити свою країну. Книга вражає. Книга важка, особливо читаючи додатково інформацію про когжного захисника.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews