What do you think?
Rate this book
Вовча зоря
Перша книга прозаїка. Роман у новелах.
Тарас Пастух: Роман “Вовча зоря” вийшов 1991 р. у серії “Перша книжка прозаїка” й явив автора, який уже сягнув високої майстерності та, найважливіше, цілком сформував власний розповідний стиль. Якщо у двох розглянутих романах Пашковський ще перебував у стильових пошуках, удосконалював свої художні засоби, то у “Вовчій зорі” він постає як зрілий майстер із широким арсеналом виражальних форм та відточеною авторською технікою. Цей роман є одним із вершинних здобутків поетичного письма в контексті і самої творчості Пашковського, і української великої прози ХХ ст.
Роман складається з двадцяти однієї новели, кожна з яких виявляє якийсь важливий фрагмент із життя героїв. Центральними персонажами твору виступають три приятелі Микола, Сергій та Павло, а також дівчина Галя. Письменник зображує життєві дороги, якими йдуть персонажі й ставить проблему людської долі на різних прикладах її втілення.
У “Вовчій зорі” автор сповна виявляє дві важливі ідеї: глибокий трагізм та висока поезія існування української людини у ХХ ст. Письменник тонко передає красу врівноваженого, сповненого внутрішньої гідності патріархального життя, демонструє рідкісне відчуття природи та щастя душевного злиття з нею. І водночас він показує, що народний організм зазнав великих уражень. Ці ураження зумовлюються двома суспільно-політичними катаклізмами: Голодомором 1933 р. та аварією на Чорнобильській атомній електростанції 1986 р. Образ лихих 1930-х доповнюють картини сибірського заслання. Письменник вдало використовує форми фіксації досвіду з перших уст, коли безпосередні учасники тих подій переповідають про бачене й пережите. У романі присутні два часові періоди: важке минуле 1930-х та здеградоване сучасне 1970—1980-х. Мить як відчуття прекрасного, як здійснення певного морального, духовного діяння розриває ці періоди й вихоплює людину у простір трансцендентного. У прагненні людини протистояти жахіттям свого часу постає її велич та краса (найбільше таких прикладів у часах 1930-х). У трагічних обставинах людина поривається утвердити себе, здійснити свою долю (в такій настанові цей роман Пашковського близький до прози Григора Тютюнника); а також прагне осягнути своє життя. Ці два моменти визначають промовисту екзистенційно-філософську скерованість роману.
Тарас Пастух: Роман “Вовча зоря” вийшов 1991 р. у серії “Перша книжка прозаїка” й явив автора, який уже сягнув високої майстерності та, найважливіше, цілком сформував власний розповідний стиль. Якщо у двох розглянутих романах Пашковський ще перебував у стильових пошуках, удосконалював свої художні засоби, то у “Вовчій зорі” він постає як зрілий майстер із широким арсеналом виражальних форм та відточеною авторською технікою. Цей роман є одним із вершинних здобутків поетичного письма в контексті і самої творчості Пашковського, і української великої прози ХХ ст.
Роман складається з двадцяти однієї новели, кожна з яких виявляє якийсь важливий фрагмент із життя героїв. Центральними персонажами твору виступають три приятелі Микола, Сергій та Павло, а також дівчина Галя. Письменник зображує життєві дороги, якими йдуть персонажі й ставить проблему людської долі на різних прикладах її втілення.
У “Вовчій зорі” автор сповна виявляє дві важливі ідеї: глибокий трагізм та висока поезія існування української людини у ХХ ст. Письменник тонко передає красу врівноваженого, сповненого внутрішньої гідності патріархального життя, демонструє рідкісне відчуття природи та щастя душевного злиття з нею. І водночас він показує, що народний організм зазнав великих уражень. Ці ураження зумовлюються двома суспільно-політичними катаклізмами: Голодомором 1933 р. та аварією на Чорнобильській атомній електростанції 1986 р. Образ лихих 1930-х доповнюють картини сибірського заслання. Письменник вдало використовує форми фіксації досвіду з перших уст, коли безпосередні учасники тих подій переповідають про бачене й пережите. У романі присутні два часові періоди: важке минуле 1930-х та здеградоване сучасне 1970—1980-х. Мить як відчуття прекрасного, як здійснення певного морального, духовного діяння розриває ці періоди й вихоплює людину у простір трансцендентного. У прагненні людини протистояти жахіттям свого часу постає її велич та краса (найбільше таких прикладів у часах 1930-х). У трагічних обставинах людина поривається утвердити себе, здійснити свою долю (в такій настанові цей роман Пашковського близький до прози Григора Тютюнника); а також прагне осягнути своє життя. Ці два моменти визначають промовисту екзистенційно-філософську скерованість роману.
213 pages, Paperback
Published January 1, 1991
29 people want to read
About the author
Євген Пашковський
6 books6 followersЄвге́н Володи́мирович Пашко́вський — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої «Житомирської літературної школи».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
December 5, 2022
Перший твір Пашковського. Про трьох хлопців і двох дівчат (Галя, Валя). Найдоступніший, якщо так взагалі можна про нього говорити. Відчутна його просто таки нав'язлива "зачарованість смертю", заледве не на кожній сторінці сидить Танатос. Художня есхатологія Пашковського просто вражає своєю зосередженістю на небутті, післячорнобильскою травмою. Навіть відсилки до Біблії - дуже промовисті - Лот, Содом, Вавилон, біснуваті свині в море, та й загалом - ми твої вершники, Господи (85)
Загальний настрій такий:
з мамою живу, вона набожна, кінець світу щодня пророкує (97)
переддень страшного суду (107)
кругом чутки про світопреставлення (147)
Пекельна моторош смерті (149) в передапокаліптичному інтер'єрі, де відчай і страх самогубства (бо найбільший гріх) нездоланні. Але Пашковський майстерно володіє мовою, особливо цікавими різноманітними дієсловами, а ще жінки у нього живі: слухала про рибку, піддакувала про кицю, віднікувалася від зайчика (144). А коли хтось помирає, то це просто естетика смерті, краще і не напишеш: хлопець прокльоном хотів відхрестити свою провину, тільки душа вже позбулася слів, забула стежки додому і в місячній ртуті, розлякуючи вороння на ялинах, перелетіла посадку й метнулась до дівчини з вільним ім’ям (135)
МАЙСТЕР
Загальний настрій такий:
з мамою живу, вона набожна, кінець світу щодня пророкує (97)
переддень страшного суду (107)
кругом чутки про світопреставлення (147)
Пекельна моторош смерті (149) в передапокаліптичному інтер'єрі, де відчай і страх самогубства (бо найбільший гріх) нездоланні. Але Пашковський майстерно володіє мовою, особливо цікавими різноманітними дієсловами, а ще жінки у нього живі: слухала про рибку, піддакувала про кицю, віднікувалася від зайчика (144). А коли хтось помирає, то це просто естетика смерті, краще і не напишеш: хлопець прокльоном хотів відхрестити свою провину, тільки душа вже позбулася слів, забула стежки додому і в місячній ртуті, розлякуючи вороння на ялинах, перелетіла посадку й метнулась до дівчини з вільним ім’ям (135)
МАЙСТЕР
Displaying 1 of 1 review