"Залізниці, потяги, вокзали" - це друга збірка оповідань сучасних авторів із серії "Дорожні історії" (перша збірка "Аеропорт і..."). Сюжети всіх оповідок об'єднані темою, що стала назвою книжки. Адже немає сьогодні людини, яка б хоч раз не їздила у своєму житті потягом, не дивилась на мерехтіння за вагонним вікном або не чекала чи не проводжала когось на вокзалі, розмірковуючи про небуденні речі. А скільки одкровень прозвучало у нічних потягах! Скільки сліз, сумних чи радісних, бачили вокзали, де перетинаються рейки і долі. Про все це, кожен по-своєму, написали сімнадцять талановитих українських авторів у цій книжці.
Цю збірку оповідань я прочитала у поїзді. Адже це справжня дорожня проза, та ще й об'єднана темою залізниць-поїздів-вокзалів. А оскільки я часто їжджу саме потягами, тому мені було цікаво прочитати цю збірку саме у тому визначному місці, яке й поєднало усіх авторів. Не всі оповідання мене вразили, в принципі, так буває у всіх збірках - щось знаходиш своє, а щось геть не сприймаєш... На те й збірки. Найбільше сподобалися оповідання "Тарпан" Юлії Джугастрянської, "Особлива дівчинка" Галини Ів, а також оповідання Олі Деркачової про станцію вузлову і Юрія Симонова про потяга-привида. Взагалі усі оповідання доволі схожі, адже про що ще писати, як не про людські долі, пов'язані з залізницею. Але якщо чесно, чогось такого раніше дуже не вистачало у поїздці - саме дорожньої прози, з якою не занудьгуєш у дорозі і яка допоможе захоплююче прожити кілька годин поїздки:)