Лахмітник

by Олексій Жупанський

«Лахмітник» – сентиментальна і водночас жорстока історія про людське суспільство і його аутсайдерів, історія ненависті, історія помсти і спокути, історія про жах і про відчай, а також історія про те, як важливо хоча б раз у житті зазирнути у вічі своєму страху і при цьому не відвести погляду. Це історія розплати, зневіри і каяття, врешті-решт, це історія крові, адже кінець-кінцем у подібних випадках все зводиться саме до неї.

344 pages, Hardcover

First published January 1, 2012

Reviews

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Загалом можу офіційно заявити, що улюблений письменник у мене вже є :) І це — Олексій Жупанський. Бо саме його сольні книги у мене тепер зібрані всі, і кожна прочитана — з щирим серцем оцінена на 5. Я не знаю, як так виходить, але пан Олексій пише так, наче прямо мені в душу зазирає — зі всією цією десятиліттями улюбленою мною естетикою построку, їбенів, іронічного, але дуже органічного урбан-горору.
«Лахмітник» я шукала майже рік на всіх можливих барахолках і кусала лікті, що не купила, коли вони ще були на OLX. Але ось він — у мене, ще й з автографом пана Олексія 😍
Режим fun-girl on.
Про що «Лахмітник»? Про життя підлітка в часи змін: совєцький союз розвалився, а вкотре молода країна ще не встигла оговтатися. І от у цьому далеко не найприємнішому вирі опинився підліток, у якого немає імені — він зветься, як персонаж легенди. І мріє втекти з цього світу, опинитися в зовсім іншому місці — спокійному й тихому. Я тебе розумію, бро…
Я не знаю, що саме закладалося в книгу, які сенси, але багато чого відгукнулося. Аутсайдерство в школі, спроби хоч якось справитися з емоціями й безсиллям, виплескуючи їх у жорстокі фантазії, ментальна втеча в тихе місце, уявні друзі.
«Лахмітника» можна читати буквально — як гарний урбан-горор, — а можна як метафоричний текст, де підліток раз по раз пірнає у власні фантазії, і читачу лише залишається здогадуватися: де правда, а де його марення.
А ще це розтин короткого, але доволі драматичного періоду нашої історії. Препарація на побутовому рівні — з точки зору дитини, що опинилася всередині процесу, майже не розуміючи, чому все відбувається саме так. Бо іншого життя вона просто не знає. Це — бандитська шпана, всюдисуща наркоманія, секти й смерть. Недобудовані пустки, базари з «Абібасами» і ларьки з паленою горілкою.
А ще — фінал. Дуже кінематографічний. Власне, вся книга надзвичайно кінематографічна, і мені особисто вайбить першим сезоном Supernatural. Тільки якщо там — історія про тиху одноповерхову Америку, то «Лахмітник» — це збурена історія про київські сірі багатоповерхівки 90-х.
Ну і куди ж без згадки криво намальованого чоловічка…)
5 сіро-жовтих поверхів із 5.
Fin.

[Наталія Волошина · Rating 5 out of 5]

Розгойдувалася на початку, бо не звикла до таких довгих речень і мінімуму діалогів. Далі пішло легше. Цікаво поринати у всесвіт хлопчини, котрого булили у школі, спостерігати за внутрішніми змінами, народженням чогось нового і страшного. Дев'яності, гопота, нові церкви зі своєю паствою і люди, які мали виживати та ще й якою ціною. Похмура атмосфера та відчуття чогось гнітючого. І цікава згадка казки про Лахмітника

[Наталия · Rating 5 out of 5]

Припало, ой, як припало до душі! Якщо в «Дім для Дома» спокійна течія оповіді м’яко спонукала до спогадів, тут - читаєш свої спогади та згадуєш інші моменти того періоду. Ті роки, протягом яких форсовано змінювалось життя та суспільство, коли змінювалось все, спонукали мене почати поважати свою та чужу інакшість. До сих пір для мене теж найбільша вада людини - це слабкість (не фізична). Чи близький для мене Лахмітник? Так - близький. Я його зрозуміла? Так. Дякую, пане Жупанський.