What do you think?
Rate this book
Неболови. Навчи мене мріяти
Це живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей молодої талановитої української письменниці.
240 pages, Hardcover
Published January 1, 2016
3 people are currently reading
46 people want to read
About the author
Юлія Ілюха
24 books29 followersЮлія Ілюха – українська поетка, прозаїкиня, журналістка. Народилася в Харківській області, Україна. Вірші та проза перекладені англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською, французькою, литовською та іншими мовами. Ілюха отримала низку нагород, зокрема Міжнародну українсько-німецьку літературну премію імені Олеся Гончара, премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова 2018», International Chapbook Prize 2023 від журналу 128 LIT (США), Rotahorn-Literaturpreis 2024 (Австрія) та Книгу року BBC 2024.
Кураторка соціально-поетичного мультимедійного проекту «Там, де вдома», присвяченого реабілітації ветеранів війни в Україні через творчість, та упорядниця однойменної збірки віршів. Авторка серії інтерв'ю з письменниками для щоденної всеукраїнської газети «День».
Займалася волонтерством з початку війни в Україні в 2014 році, разом із подругою вона зібрала понад 500 індивідуальних тактичних аптечок для українських солдатів.
Кураторка соціально-поетичного мультимедійного проекту «Там, де вдома», присвяченого реабілітації ветеранів війни в Україні через творчість, та упорядниця однойменної збірки віршів. Авторка серії інтерв'ю з письменниками для щоденної всеукраїнської газети «День».
Займалася волонтерством з початку війни в Україні в 2014 році, разом із подругою вона зібрала понад 500 індивідуальних тактичних аптечок для українських солдатів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
May 18, 2017
Останнім часом до моїх рук все частіше потрапляють збірки оповідань, цебто література того жанру, якого, зізнаюся, підсвідомо (а то й свідомо) уникала. Причина банальна й дуже дитяча: занадто швидко там все закінчується. От тільки-тільки познайомилася з героями, "оселилась" у їхньому світі, перейнялася тривогами та радощами — й опача! — остання сторінка, починай усе спочатку.
Проте як певною мірою літературознавець (ага-ага, знову я про ту свою недописану дисертацію згадала))) я здатна оцінити ту майстерність, якою конче необхідно володіти, аби вмістити на кількох сторінках цілий світ і показати героя не з одного якогось боку, а цілісно. Тому перед справжніми майстрами цього короткого жанру мимохіть схиляю голову.
Після такого розлого вступу про збірку, яка на нього надихнула, хочеться сказати якомога коротше: хто любить оповідання — оцінить цю книгу, а хто ні — прочитавши "Неболовів", полюбить. Для цього є кілька причин. Перша: герої оповідань — справжні реальні люди, такі, як ми, наші родичі або сусіди чи випадкові попутники у транспорті, зі справжніми переживаннями, емоціями, почуттями, до того ж описаними дуже майстерно, часом аж надто — до сліз, до болю в серці. Бабця з "Сірого", Марина з "Велкам ту Каліфорнія", Неоніла Семенівна з "Сеньйори Неоніли", Віра з "Жінки на полюванні" — усіх їх невимовно шкода, аж часом злість бере на авторку: навіщо було з ними так чинити? Але разом із тим розумієш, що це просто життя, таким воно вже є. І щастя теж у ньому є — це друга причина для того, аби прочитати збірку. Бо ж фінали в оповіданнях дуже різні: поруч із трагічністю одних ще яскравішим стає щастя інших. Оті діти-сироти при живій мамі з "Неболовів" — то ж яка концентрована суміш доброти, довіри й людяності! А рішення, прийняте Іриною з "Гордячки", — чи ж не єдино правильний крок до свого життя, справжнього, а не нав'язаного соціумом? А Ніна з "По той бік", яка втратила все, абсолютно все, проте спромоглася жити далі? Ну, й окремо виділю третю причину, яка нині болить усім українцям: Юлія Ілюха розповідає про війну. І це у неї виходить не по-літературному штучно, не поетично-піднесено, а (от халепа — доведеться вкотре повторюватися) по-справжньому і життєво. Мабуть, тому що розповідає вона про наше жіноче: її героїні пішли на війну, тому що не могли інакше. Ані Лєра з "Маршу сепаратистки", ані Ліда з "Вона обирає життя". Не знаючи точно, що на них чекає там, а головне — не підозрюючи навіть, що очікує по тому...
Я не даремно позаписувала тут назви оповідань, що роблю вкрай рідко, ділячись переважно загальними враженнями від книги. Просто не хочу, аби забулося-згубилося те, що навчило мене не тільки мріяти, а й дечому іншому: наприклад, не забувати про те, що моє життя — тільки моє і тільки одне, тож прожити його треба достойно.
January 13, 2017
Книгу прочитав на одному диханні! Щемкі й емоційні оповідання ніби й непов'язані одне з одним, насправді складають цілісну картину від якої не так вже й легко відірватись
July 15, 2021
Дуже хороша збірка новел про реальних людей та події, які з ними сталися. Кожна історія зачіпає щось в душі. Прочитала на одному диханні
May 19, 2025
Мене попереджали, я була майже готова, але все одно - це сильно концентрована суміш із журби, печалі, страждань, болю, несправедливості, токсичності, страху … перелік негативних емоцій можна перераховувати далі. Кожне оповідання це потужний каталізатор тригерів.
Короткі оповідання, як уламки того, що колись могло стати хорошим життям, але іронію та жарти долі ніхто не скасовував.
Будьте обережні, забагато реалістичних гостро - соціальних моментів. Краще більше одного оповідання на добу - дві не читати, щоб вас не накрила злива гнітючої невідворотності повної відсутності надії. Розумію, що про щастя так не напишуть, як спонукає до творчості біль. Але після таких текстів світ видається сірим чистилищем, без віри в краще.
Звісно ж, я знайома з подібними людьми з оповідань авторки, знаю, наскільки життя буває жорстким та безжальним, навіть до дітей. На жаль, не за чужими переказами чи новин ТГ. Але чому жодної оповідки про найменшу перемогу світла? Трохи від такого хочеться вити. Ми маємо величезний доробок класики з океаном зажури та печалі, а тепер формується новий прошарок сучасної літератури з тим самим вайбом.
Моя помилка, прочитати цю збірку одним махом. Не робіть так. Щоб не накрило таке ж сильне читацьке похмілля, як мене.
Короткі оповідання, як уламки того, що колись могло стати хорошим життям, але іронію та жарти долі ніхто не скасовував.
Будьте обережні, забагато реалістичних гостро - соціальних моментів. Краще більше одного оповідання на добу - дві не читати, щоб вас не накрила злива гнітючої невідворотності повної відсутності надії. Розумію, що про щастя так не напишуть, як спонукає до творчості біль. Але після таких текстів світ видається сірим чистилищем, без віри в краще.
Звісно ж, я знайома з подібними людьми з оповідань авторки, знаю, наскільки життя буває жорстким та безжальним, навіть до дітей. На жаль, не за чужими переказами чи новин ТГ. Але чому жодної оповідки про найменшу перемогу світла? Трохи від такого хочеться вити. Ми маємо величезний доробок класики з океаном зажури та печалі, а тепер формується новий прошарок сучасної літератури з тим самим вайбом.
Моя помилка, прочитати цю збірку одним махом. Не робіть так. Щоб не накрило таке ж сильне читацьке похмілля, як мене.
May 26, 2021
Рідка книга, під час читання якої можна заплакати. Дійсно життєві історії, які моментами або були у твоєму житті, або у житті рідних, знайомих. Після першої ж розповіді залишається «присмак» ностальгії, хочеться, як гарне вино, розтягувати читання. Я не здивуюся, якщо в основі книги реальні історії, бо так цікаво і проникливо... Мені сподобалося.
July 1, 2019
Прості і людяні історії, що не залишають ані шансу на байдужість. Прочитала за два вечори, відірватись вельми важко.
September 28, 2020
Збірка оповідань Юлії Ілюхи (Юлія Ілюха) "Неболови" вийшла друком у 2016 році і відразу ж отримала низку позитивних відгуків. Враження від книги таких відомих людей, як Дара Корній та Галина Вдовиченко, Соломія Вітвіцька, Ольга Герасим'юк та інших, ми можемо прочитати відразу на початку книги. Опісля цього бачимо передмову письменниці, радіоведучої, правозахисниці Лариси Денисенко, і вже за цим текстом нарешті знаходимо зміст. У ньому, окрім вищезгаданої передмови, читаємо ще 11 назв творів, серед яких бачимо й ту, яка дала назву книзі. І хоч на обкладинці красується назва "Неболови. Навчи мене мріяти", розгорнувши книгу ми читаємо тільки "Неболови". У бібліографічному описі бачимо запис "Неболови: збірка оповідань…", а в анотації, яка складається з одного речення, читаємо, що тут "... живі, болючі, чесні новели про дуже реальних людей". Отже, перед нами збірка з одинадцяти історій з милозвучною назвою "Неболови". Читаємо…
Передмова та відгуки налаштовують на зміст книги. Це ніби розігрів перед виступом знаменитості.
Перша історія розповідає нам про самотнє та важке життя бабусі Галини на хуторі. Єдиним її товаришем останні роки є кіт, але він захворів. Скільки ж болю та надії живе в серці жінки.
Наступна оповідка про стосунки другокурсниці Іванки з однокласниками та батьками, про її одинокість та необдумане знайомство, сповнене пригод з музикантом-аматором Сашком. Саме тут з уст дівчини лунають вже відомі з титулки слова "Навчи мене мріяти". Чи вдалося йому це зробити і чи є він сам врешті щасливим?
"Велкам ту Каліфорнія" розпочинається із неймовірної радості успішного студента Романа та материнських гордощів за сина в перемішку з образою. Вона сільська жінка-трудівниця, яка самотужки виростила сина, і тепер він на півроку поїде за кордон. От тільки чи поїде, а чи залишиться назавжди не з власної волі, тим самим зробивши матері дуже боляче? А жінка, сповнена горя, здатна якщо не на все, то на дуже багато.
Оповідання "Проспект Леннона" цікаво було б, мабуть, читати людям, які хоч трохи схожі на Раїсу Захарівну, котра обурюється ініціативі перейменувати проспект Леніна. Ідея виникла в активістів опісля Євромайдану. І за іронією долі одним із них є її осиротілий улюблений онук, котрий трагічно загинув у січні 2015-го. Але вона про це уже не дізналася.
Наступна історія про сповнене трагізму життя брата і сестри по матері. Жінка постійно пиячить із різними товаришами по склянці, від неї забирають дітей і позбавляють батьківських прав. Згодом Толя та Анька ��отрапили до нової сім'ї, але чи добре їм там? Головне, що вони разом.
Оповідання "Гордячка" показує нам життя Ірини, в якої складні стосунки з батьками, незрозумілі відносини з чоловіком. Жінка втомилась від міської метушні та неулюбленої роботи і вирішила відпочити кілька днів у бабусі в селі. Гордячкою ж шанобливо прозвали Маланку, про важку долю якої онуці розповідає бабця. Чи не ця розповідь допомогла дівчині переосмислити своє життя і зробити рішучі висновки?
В історії, яку читаємо далі, авторка описує роздуми-тривоги Неоніли Семенівна, яка проживає разом з малим онуком. Читаємо ми про її життя, сповнене перипетій та особистої трагедії. Донька влаштовує своє життя. Усі гроші вкрали. "Хто тепер поведе Миколку до школи і де взяти гроші на власний похорон?" Трагічно і сумно…
А як же боляче матері, котра розуміє, що не змогла виростити сина таким, як мріяла. Він став "рослиною-паразитом, яка буйно розквітла егоїзмом" та ще й потрапив у капкан жінки, яка вміло його використовує. Невістка всіляко знущалась над свекрухою, відчувши її слабкість характеру. Спроби поговорити з сином були марними, з роботи попросили піти… Який вихід із ситуації? Самогубство… Яке стане початком нового життя. Але потрібно знайти сили при зустрічі з минулим. Таким непростим був сюжет наступного оповідання.
"Марш сепаратистки" - оповідь, яку було читати непросто. Вона показує сьогоднішні реалії: життя дівчини після перебування в зоні АТО, її внутрішню війну, перебування на мирній території і там, де лунають постріли. Як же важко повернутися до звичного побуту і втриматись від спокуси повернутися на поле бою.
Новела про тридцятисемирічну героїню, яка живе разом з матір'ю, отримала назву "Жінка на полюванні". Вона прокинулася серед ночі з думкою про те, що хоче малюка, і дременула невдовзі у відпустку до моря в пошуках батька-донора для майбутньої дитини. Тут Віра познайомилась із Віктором, учителем трудового навчання з Вінниці, котрий спочатку їй дуже не сподобався, але все ж із ним вона вирішила реалізувати свій задум. От тільки чи виправдались її надії, чи досягне Віра мети?
Остання оповідка має багатозначну назву "Вона обирає життя". Ліда телефонує матері з фронту, але рідні навіть не здогадуються про те, що у телефоні чутно вибухи, а не грозу чи тим паче музику. Авторка майстерно описує життя героїні, її стосунки із Максимом, який побував у зоні АТО і тепер дає мудрі поради тій, котра все ще його любить. Чи не його слова спонукали жінку піти від чоловіка, піти на війну?
Ця книга неначе ковток свіжого прохолодного повітря високо у горах після тривалого перебування у місті. Вона не схожа на інші, нова. Описує не вчорашні події, а сьогоднішні реалії. Не прикрашені, завуальовані чи вигадані, а справжні, у всій своїй… некрасі. Чи може так тільки здається?
Книга написана українською мовою, але з використанням суржика, російськомовних слів, подекуди пробивається жаргон. Юлія пише так, як говорять люди у селах і містах, вона їх не ідеалізує, що робить сюжет історій ще реалістичнішим. Подобалося мені читати мальовничі описи та влучні, дотепні порівняння. От, наприклад, одне тільки це чого вартує: "... борсається в паперовій бюрократії, як комар у павутинні…". Правда поетично?
Тут часто згадується валер'янка, старий холодильник "Донбас", Харків, тролейбуси, вагони, небо... Новели-оповідання просякнуті сумом, болем, трагізмом, самотністю. Ця збірка є депресивною, невеселою, змушує задуматись, відчути себе майже нікому непотрібною, але в той же час надзвичайно важливою у житті інших.
І хоч ця книга не має нічого спільного із романом Сари Джіо "Ранкове сяйво", який я читала перед цим, все ж є тут речення, яке їх пов'язує: "Від себе ж не втечеш". Про це потрібно пам'ятати завжди.
Передмова та відгуки налаштовують на зміст книги. Це ніби розігрів перед виступом знаменитості.
Перша історія розповідає нам про самотнє та важке життя бабусі Галини на хуторі. Єдиним її товаришем останні роки є кіт, але він захворів. Скільки ж болю та надії живе в серці жінки.
Наступна оповідка про стосунки другокурсниці Іванки з однокласниками та батьками, про її одинокість та необдумане знайомство, сповнене пригод з музикантом-аматором Сашком. Саме тут з уст дівчини лунають вже відомі з титулки слова "Навчи мене мріяти". Чи вдалося йому це зробити і чи є він сам врешті щасливим?
"Велкам ту Каліфорнія" розпочинається із неймовірної радості успішного студента Романа та материнських гордощів за сина в перемішку з образою. Вона сільська жінка-трудівниця, яка самотужки виростила сина, і тепер він на півроку поїде за кордон. От тільки чи поїде, а чи залишиться назавжди не з власної волі, тим самим зробивши матері дуже боляче? А жінка, сповнена горя, здатна якщо не на все, то на дуже багато.
Оповідання "Проспект Леннона" цікаво було б, мабуть, читати людям, які хоч трохи схожі на Раїсу Захарівну, котра обурюється ініціативі перейменувати проспект Леніна. Ідея виникла в активістів опісля Євромайдану. І за іронією долі одним із них є її осиротілий улюблений онук, котрий трагічно загинув у січні 2015-го. Але вона про це уже не дізналася.
Наступна історія про сповнене трагізму життя брата і сестри по матері. Жінка постійно пиячить із різними товаришами по склянці, від неї забирають дітей і позбавляють батьківських прав. Згодом Толя та Анька ��отрапили до нової сім'ї, але чи добре їм там? Головне, що вони разом.
Оповідання "Гордячка" показує нам життя Ірини, в якої складні стосунки з батьками, незрозумілі відносини з чоловіком. Жінка втомилась від міської метушні та неулюбленої роботи і вирішила відпочити кілька днів у бабусі в селі. Гордячкою ж шанобливо прозвали Маланку, про важку долю якої онуці розповідає бабця. Чи не ця розповідь допомогла дівчині переосмислити своє життя і зробити рішучі висновки?
В історії, яку читаємо далі, авторка описує роздуми-тривоги Неоніли Семенівна, яка проживає разом з малим онуком. Читаємо ми про її життя, сповнене перипетій та особистої трагедії. Донька влаштовує своє життя. Усі гроші вкрали. "Хто тепер поведе Миколку до школи і де взяти гроші на власний похорон?" Трагічно і сумно…
А як же боляче матері, котра розуміє, що не змогла виростити сина таким, як мріяла. Він став "рослиною-паразитом, яка буйно розквітла егоїзмом" та ще й потрапив у капкан жінки, яка вміло його використовує. Невістка всіляко знущалась над свекрухою, відчувши її слабкість характеру. Спроби поговорити з сином були марними, з роботи попросили піти… Який вихід із ситуації? Самогубство… Яке стане початком нового життя. Але потрібно знайти сили при зустрічі з минулим. Таким непростим був сюжет наступного оповідання.
"Марш сепаратистки" - оповідь, яку було читати непросто. Вона показує сьогоднішні реалії: життя дівчини після перебування в зоні АТО, її внутрішню війну, перебування на мирній території і там, де лунають постріли. Як же важко повернутися до звичного побуту і втриматись від спокуси повернутися на поле бою.
Новела про тридцятисемирічну героїню, яка живе разом з матір'ю, отримала назву "Жінка на полюванні". Вона прокинулася серед ночі з думкою про те, що хоче малюка, і дременула невдовзі у відпустку до моря в пошуках батька-донора для майбутньої дитини. Тут Віра познайомилась із Віктором, учителем трудового навчання з Вінниці, котрий спочатку їй дуже не сподобався, але все ж із ним вона вирішила реалізувати свій задум. От тільки чи виправдались її надії, чи досягне Віра мети?
Остання оповідка має багатозначну назву "Вона обирає життя". Ліда телефонує матері з фронту, але рідні навіть не здогадуються про те, що у телефоні чутно вибухи, а не грозу чи тим паче музику. Авторка майстерно описує життя героїні, її стосунки із Максимом, який побував у зоні АТО і тепер дає мудрі поради тій, котра все ще його любить. Чи не його слова спонукали жінку піти від чоловіка, піти на війну?
Ця книга неначе ковток свіжого прохолодного повітря високо у горах після тривалого перебування у місті. Вона не схожа на інші, нова. Описує не вчорашні події, а сьогоднішні реалії. Не прикрашені, завуальовані чи вигадані, а справжні, у всій своїй… некрасі. Чи може так тільки здається?
Книга написана українською мовою, але з використанням суржика, російськомовних слів, подекуди пробивається жаргон. Юлія пише так, як говорять люди у селах і містах, вона їх не ідеалізує, що робить сюжет історій ще реалістичнішим. Подобалося мені читати мальовничі описи та влучні, дотепні порівняння. От, наприклад, одне тільки це чого вартує: "... борсається в паперовій бюрократії, як комар у павутинні…". Правда поетично?
Тут часто згадується валер'янка, старий холодильник "Донбас", Харків, тролейбуси, вагони, небо... Новели-оповідання просякнуті сумом, болем, трагізмом, самотністю. Ця збірка є депресивною, невеселою, змушує задуматись, відчути себе майже нікому непотрібною, але в той же час надзвичайно важливою у житті інших.
І хоч ця книга не має нічого спільного із романом Сари Джіо "Ранкове сяйво", який я читала перед цим, все ж є тут речення, яке їх пов'язує: "Від себе ж не втечеш". Про це потрібно пам'ятати завжди.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
May 9, 2025Буде новий день, буде й життя.
January 15, 2024
«Людина так улаштована, що не може жити без мрії.
Відбери в неї мрію - і вона почне звіріти».
Відбери в неї мрію - і вона почне звіріти».
August 22, 2018
Чудові оповідання: живі, життєві, правдиві
May 7, 2019
Зачепила ця книга...Просто ДЯКУЮ Юлії за пережиті емоції протягом читання.
May 19, 2024
Якщо чесно, назва книги та оптимістична і дещо романтична обкладинка трохи сбивають з пантелику. Випадково натрапивши на цю книгу в книгарні, схопила її без вагань, адже дуже люблю вірші Юлії. Ця книга - перша прочитана мною її проза. Дебютна книга авторки.
"Неболови" - збірка оповідань. Так чи інакше, тут є Харків. Він проскакує назвами вулиць, спогадами персонажів та околицями, станціями метро.
Крім Міста, тут є люди. Зовсім звичайні, з сусідами алкоголіками, невдячними дітьми та "квартирними" питаннями. Вони борсаються в своєму житті, приймаючи рішення, або ні, стаючи кращими, або ні. Життєві історії, які зачіпають, змушують переживати або дратуватися, жаліти героїв чи радіти за них. Тут вже є війна і її герої. Тут є "ленінопад" та "бандерівці". Дивна суміш людей з абсолютно різними переконаннями чи й без них, але гарних, надихаючих - більше.
Я могла б охарактеризувати книгу одним словом - "сумна", та якщо двома, додам: "обнадійлива".
"Неболови" - збірка оповідань. Так чи інакше, тут є Харків. Він проскакує назвами вулиць, спогадами персонажів та околицями, станціями метро.
Крім Міста, тут є люди. Зовсім звичайні, з сусідами алкоголіками, невдячними дітьми та "квартирними" питаннями. Вони борсаються в своєму житті, приймаючи рішення, або ні, стаючи кращими, або ні. Життєві історії, які зачіпають, змушують переживати або дратуватися, жаліти героїв чи радіти за них. Тут вже є війна і її герої. Тут є "ленінопад" та "бандерівці". Дивна суміш людей з абсолютно різними переконаннями чи й без них, але гарних, надихаючих - більше.
Я могла б охарактеризувати книгу одним словом - "сумна", та якщо двома, додам: "обнадійлива".
December 15, 2024
З цією збіркою оповідань у мене склалося все. Хоча переважно «всі померли», проте життєво.
Кіт захворів і помирає, ставши старенькій єдиним другом; амбіційний син перебуває в Каліфорнії; випадкова закоханість навчила мріяти; тугу за СРСР так просто не викорінити; мама й син не потрібні жінці, проте легенду для односельців треба вигадати; ще багато іншого і, звісно ж, війна, хоча люди самі того нікого не могли уявити.
По оповіданнях (і то не всіх) у відгуку пробігся поверхово. Сподіваюся, когось зацікавив.
Видання саме дуже красиве, на мій погляд. Як палітуркою, так і білим папером; так і малюнками чорно-білими перед кожним оповіданням.
Кіт захворів і помирає, ставши старенькій єдиним другом; амбіційний син перебуває в Каліфорнії; випадкова закоханість навчила мріяти; тугу за СРСР так просто не викорінити; мама й син не потрібні жінці, проте легенду для односельців треба вигадати; ще багато іншого і, звісно ж, війна, хоча люди самі того нікого не могли уявити.
По оповіданнях (і то не всіх) у відгуку пробігся поверхово. Сподіваюся, когось зацікавив.
Видання саме дуже красиве, на мій погляд. Як палітуркою, так і білим папером; так і малюнками чорно-білими перед кожним оповіданням.
February 24, 2019
Очень понравились рассказы. У автора живая речь, умение погрузить в атмосферу, жизнь, переживания героев. Расстроило только то, как резко и поспешно обрываются истории. Только-только проникся, а тут хоп и внезапный конец. Поэтому между рассказами приходилось делать перерывы. Герои слишком живые, чтобы переходить к следующему рассказу, пока ты ещё видишь перед собой жизнь предыдущего.
Буду ждать новые книги для взрослых от этого автора.
Буду ждать новые книги для взрослых от этого автора.
July 13, 2022
Сподобалась мова, сподобалось небо, сподобалась обкладинка))) А от характери і сюжети... сируваті... Дуже цікаво буде спостерігати за письменницьким зростанням авторки)
August 11, 2019
Кільканадцять історій молодої письменниці, журналістки, волонтерки АТО, які захоплюють читача своєю щирістю, правдивістю, реальністю.
.
Спершу не мала великого бажання читати ці історії, бо очікувала, що вони не сподобаються, як і більшість попередніх прочитаних😞. Але прочитавши першу розповідь про кота Сірого я не могла не читати далі. Історії невеликі, кожна з своїм характером, у кожній свої радості та переживання. Атмосфера однієї історії переходить у іншу, та в ще іншу і так далі. Ця книга – життя людей, реальних людей, яких ми зустрічаємо повсюду. Ми бачимо повно людей, повно обличь, але не знаємо, що ховається за тими обличчями👥. Авторка цієї книги розкриває нам долі де��ількох людей, які пов'язані з війною, старістю, смертю. Кожну сторінку супроводжує певна емоція і вона щоразу різна. Ці зміни впадають в серце💔.
.
Інколи було важко читати, історії не прості. І взагалі, я не можу сказати, що вони мені дуже сподобались. Непогана книга, можу так сказати, але не для мене. Але хоть кілька історій з цієї книги має прочитати кожен.👆
.
Спершу не мала великого бажання читати ці історії, бо очікувала, що вони не сподобаються, як і більшість попередніх прочитаних😞. Але прочитавши першу розповідь про кота Сірого я не могла не читати далі. Історії невеликі, кожна з своїм характером, у кожній свої радості та переживання. Атмосфера однієї історії переходить у іншу, та в ще іншу і так далі. Ця книга – життя людей, реальних людей, яких ми зустрічаємо повсюду. Ми бачимо повно людей, повно обличь, але не знаємо, що ховається за тими обличчями👥. Авторка цієї книги розкриває нам долі де��ількох людей, які пов'язані з війною, старістю, смертю. Кожну сторінку супроводжує певна емоція і вона щоразу різна. Ці зміни впадають в серце💔.
.
Інколи було важко читати, історії не прості. І взагалі, я не можу сказати, що вони мені дуже сподобались. Непогана книга, можу так сказати, але не для мене. Але хоть кілька історій з цієї книги має прочитати кожен.👆
April 20, 2017
Я не бачу реальних людей в цих оповіданнях. Я за своє життя не зустрічала таких одноплощинних людей, як персонажі книжки. Реальні люди складні, глибокі, не такі очевидні. Що стосується самої техніки написання, хотілось би, щоб хоч щось лишилося поміж рядків, дало натхнення для роздумів. Я страшенно раділа цій книзі, а залишилася розчарованою.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews