What do you think?
Rate this book
Штайнгоф
Вторгнення радянської армії 1956 року (придушення Угорського повстання) зробило біженцями майже 200 000 угорців. Героїня книги, молода вчителька, рятуючи школярок, переводить їх через гори в безпечну Австрію, де згодом сама намагається почати нове життя. Але пережите не відпускає так просто, новий дім і добробут не дають відчуття безпеки, тільки посилюють відчуженість і змушують знову втікати — від дійсності до спогадів, вигадок і марень, що заповнюють раптову порожнечу. Тільки любов, щирість і розуміння дають надію на повернення — до себе й додому.
200 pages, Hardcover
First published January 1, 1997
69 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
August 3, 2016
“Штайнгоф” − про те, що нам потрібно бути уважними до тих, хто нас оточує. Наш ввічливий нейтралітет, бездіяльність, намагання не вмішуватися в чужі справи і бажання бути почутими замість того, щоб чути самим, виявляється, можуть завдавати величезної моральної шкоди, про яку ми можемо навіть ніколи й не дізнатися.
Мій відеоогляд на YouTube
Мій відеоогляд на YouTube
April 18, 2017
Тужлива книжка про вигнання, втрату минулого, втрату домівки. Хоча книжка коротенька, я її читала довго, бо навіть фізично було важко пробиратися через непроговореність минулого головних героїв. Читала в чудовому українському перекладі, що великий плюс, бо тепер я можу радити цю книжку читати друзям.
September 27, 2017
Книжка про біженців і втрату батьківщини. Про те, як боляче, коли інші не розуміють твоїх душевних ран (але кажуть, що розуміють). Цікаво, що найбільша хвиля розпачу накриває головну героїню з головою вже аж тоді, коли вона більш-менш приживається на своїй новій землі, знаходить любов і притулок. Мене, наприклад, ця хвиля потопила б одразу.
March 2, 2025
Мені дуже цікаво було прочитати цю книгу, але всратопередмова для українського видання, написана 2016 року, вбила бажання в нуль "Роман, який я цитую, називається "За іменем моїм", у ньому я описую пошуку внука Льва Толстого Ільї - ризикованого і, за свідченнями його сучасників, харизматичного, елегантного, доброго й дуже самотнього чоловіка." До чого ця передмова? Що вона мала сказати чи пояснити до цієї книги? Що авторка написала книгу про гарного росіянина, в якій згадала цю книгу, тож купіть і ту??
Дякую - допобачення.
Дякую - допобачення.
May 17, 2024
«Штайнгоф» була моєю «тривожною» книгою, в тому сенсі, що вона жила в моєму рюкзаку і читалась тільки під час повітряних тривог. Може, тому в мене з нею не склалось - читалось дуже важко. В центрі історії - молода вчителька, яка була змушена втікати з Угорщини 1956 року до Австрії. Там вона одружилась з лікарем, давала уроки гри на фортепіано - намагалась жити звичайне життя, не надто розповідаючи про власне минуле, яке зрештою виявилось сильнішим за неї. Штайнгоф - психіатрична клініка, де вона опинилась, втративши зв‘язок з реальністю. Можливо, у мене були інші очікування - я хотіла дізнатись більше про Угорщину 1956 року. Але з іншого боку - як по іншому розказати
July 13, 2025
Якщо ви шукаєте роман про Угорську революцію 1956 року, проходьте повз цю книжку.
Революція тут лише фон.
Головна героїня - Маґда, молода жінка, яка працює вчителькою в закритій школі для дівчат
В країні починається хаос. Батьки забирають дітей, вулицями ширяться чутки про звірства радянських солдатів. Школа спорожніла. Але кілька дівчат залишаються чи то забуті, чи то загублені, чи то вже самотні. І ще двоє хлопчаків, що з’являються просто під дверима.
Рішення, яке вчителі приймають - йти геть. Через гори. До Австрії. Це, здавалося б, кульмінація. Але ні.
🙅♀️
Цей перехід лише кілька сторінок. Бо роман не про втечу. Він про втрату себе, про людину, яка потроху зникає.
Маґда персонаж, який викликає роздратування.
Вона інертна. Пливе за течією. Не чинить опору ні революції, ні обставинам, ні навіть найближчим людям. І в якийсь момент хочеться схопити її за плечі й вигукнути:
😤зроби хоч щось сама!😤
Але згодом я для себе вирішила, що ця жінка символ втрати ідентичності.
Вона вирвала власне коріння, навчилася нової мови, увійшла в нове суспільство, аби бути «своєю»…
🩷 Вона мовчала про минуле бо її Томас так радив.
Минуле, це тягар, каже він. Забудь. Перепиши себе. Вирви ці сторінки зі свого життя.
І ось вона зробила все правильно, все як радили. І все одно залишилась чужою.
У найкращому разі її жаліють. У гіршому просто не бачать
🖤
Це роман про тишу, що душить.
Про мовчання, яке кричить.
Про пам’ять, яка не зникає, навіть якщо її заборонити.
🖤
Томас, її чоловік (чи то партнер, хлопець, наречений, я трохи не зрозуміла хто він), проходить теж свій шлях від намагання «врятувати» Маґду через стирання її минулого до визнання, що це минуле невіддільне від неї.
Його навчання сприймати «іншого» ще одна лінія в книжці.
🎭Це не політична книжка. Це більше психологічна драма.
Це не про біженців, а про те, що стається з людиною, коли вона намагається вирізати частину себе, аби стати прийнятною.
Про зраду себе.
І як вона вбиває повільно і мовчки.
Тг канал - Руда стерлядь про книжки
Революція тут лише фон.
Головна героїня - Маґда, молода жінка, яка працює вчителькою в закритій школі для дівчат
В країні починається хаос. Батьки забирають дітей, вулицями ширяться чутки про звірства радянських солдатів. Школа спорожніла. Але кілька дівчат залишаються чи то забуті, чи то загублені, чи то вже самотні. І ще двоє хлопчаків, що з’являються просто під дверима.
Рішення, яке вчителі приймають - йти геть. Через гори. До Австрії. Це, здавалося б, кульмінація. Але ні.
🙅♀️
Цей перехід лише кілька сторінок. Бо роман не про втечу. Він про втрату себе, про людину, яка потроху зникає.
Маґда персонаж, який викликає роздратування.
Вона інертна. Пливе за течією. Не чинить опору ні революції, ні обставинам, ні навіть найближчим людям. І в якийсь момент хочеться схопити її за плечі й вигукнути:
😤зроби хоч щось сама!😤
Але згодом я для себе вирішила, що ця жінка символ втрати ідентичності.
Вона вирвала власне коріння, навчилася нової мови, увійшла в нове суспільство, аби бути «своєю»…
🩷 Вона мовчала про минуле бо її Томас так радив.
Минуле, це тягар, каже він. Забудь. Перепиши себе. Вирви ці сторінки зі свого життя.
І ось вона зробила все правильно, все як радили. І все одно залишилась чужою.
У найкращому разі її жаліють. У гіршому просто не бачать
🖤
Це роман про тишу, що душить.
Про мовчання, яке кричить.
Про пам’ять, яка не зникає, навіть якщо її заборонити.
🖤
Томас, її чоловік (чи то партнер, хлопець, наречений, я трохи не зрозуміла хто він), проходить теж свій шлях від намагання «врятувати» Маґду через стирання її минулого до визнання, що це минуле невіддільне від неї.
Його навчання сприймати «іншого» ще одна лінія в книжці.
🎭Це не політична книжка. Це більше психологічна драма.
Це не про біженців, а про те, що стається з людиною, коли вона намагається вирізати частину себе, аби стати прийнятною.
Про зраду себе.
І як вона вбиває повільно і мовчки.
Тг канал - Руда стерлядь про книжки
November 21, 2023
1956 рік, угорське повстання придушене, совєти заходять у країну й починають поводитися так, як зазвичай поводяться совєти. головній героїні, молодій учительці, навіть у певному сенсі щастить: вона встигає перейти через альпи разом зі своїми ученицями, не дуже довго живе в австрійському таборі для біженців, знаходить роботу, виходить заміж, потихеньку збирає докупи життя. і старається не згадувати минулого й не тужити за втраченим, тим більше, що й соціальні працівники в таборі, і новознайдена родина запевняють, що так буде краще. але назва книжки — це ще й назва найбільшої австрійської психіатричної клініки, то нам одразу ніжно натякають, що краще — не буде.
це роман про неуникненність пам’яті та провальність спроб просто не думати про погане, навіть коли тебе сильно-сильно просять. мовчання обмотує героїню теплим важким коконом, і в ньому якийсь час справді спокійніше. але зрештою стає неможливо дихати, і хочеться вибратися назовні, проте стіни вже занадто товсті, їх просто так не розсунеш, і доводиться рватися й битися — або заснути, спати; може, й снити. і треба дуже багато підтримки, щоб зрештою вибратися з того чи того стану.
це роман про неуникненність пам’яті та провальність спроб просто не думати про погане, навіть коли тебе сильно-сильно просять. мовчання обмотує героїню теплим важким коконом, і в ньому якийсь час справді спокійніше. але зрештою стає неможливо дихати, і хочеться вибратися назовні, проте стіни вже занадто товсті, їх просто так не розсунеш, і доводиться рватися й битися — або заснути, спати; може, й снити. і треба дуже багато підтримки, щоб зрештою вибратися з того чи того стану.
November 25, 2021
Перше, що я почула про цю книгу була фраза: «Якщо Оксана Забужко рекомендує якусь книгу, я купую її не задумуючись.» Ось і я купила. Якихось 200 с, а скільки думок... Можливо, біль однієї людини – ніщо, у порівнянні з болем усієї нації. Але ж саме на прикладі окремих особистостей історичні події сприймаються глибше, гостріше, зрозуміліше.
Книга підіймає питання біженців з Угорщини, євреїв часів Другої світової і, найцікавіше як на мене, об’єктивності тлумачення дійсності. Правда у кожного своя. Спроба її замовчувати і забути – провальна. Єдине, що лишається – говорити про неї. Говорити щиро і відверто, незважаючи на страх і несміливість. Проговорювати колективний біль.
Особливої уваги заслуговує чудовий переклад українською.
Книга підіймає питання біженців з Угорщини, євреїв часів Другої світової і, найцікавіше як на мене, об’єктивності тлумачення дійсності. Правда у кожного своя. Спроба її замовчувати і забути – провальна. Єдине, що лишається – говорити про неї. Говорити щиро і відверто, незважаючи на страх і несміливість. Проговорювати колективний біль.
Особливої уваги заслуговує чудовий переклад українською.
February 13, 2023
З острахом брала книгу в руки близько до річниці повномасштабного вторгнення, але хотілося зрозуміти, що ж переживають ті, хто змушений тікати. Але книга виявилася монотонною, сірою, одноманітною і дуже заплутаною. Задум книги шикарний: навчити бути уважними до ближніх, прийомами їх з минулим і теперішнім, навіть якщо це важко зрозуміти. Разом з тим стиль написання і сюжет не для мене, хо�� і всього 200 сторінок, але ледве осилила і більше точно не перечитуватиму.
December 25, 2022
Книга, яка після 24.02.22 читається зовсім інакше. Якось читаючи її, наче відгорювала події року. Сумна, але має життєствердний кінець.
Багато паралелей із сучасністю.
Оці питання Томаса дуже влучно стріляють просто в наше майбутнє, де, певна, теж багато хто з держави-терориста казатиме як був проти фюрера та війни.
Дійсно терапевтична і цікава книга. Коротенька.
Багато паралелей із сучасністю.
Оці питання Томаса дуже влучно стріляють просто в наше майбутнє, де, певна, теж багато хто з держави-терориста казатиме як був проти фюрера та війни.
Дійсно терапевтична і цікава книга. Коротенька.
July 27, 2023
Книга про пам’ять, про те як люди переживають важкі події з плином часу. Більше сподобалась перша половина книги, занадто сильно розумієш головну героїню, а ось з героєм мені було важче. Але загалом приємні враження від твору, є над чим поразмислити
January 7, 2017
"Штайнгоф" найперше про внутрішні бар'єри і особисті трагедії, які кожному з нас,хоч-не-хоч доводиться нести ,тягнути за собою все життя.
Книжка доволі монотонна,розтягнута, заплутана, як нездоровий сон,що наче й закінчився вже,але не дає тобі спокою. Ти прокидаєшся з надією забутися,а він ходить слідом і наздоганяє.
Правда,тут не сон,а спогади. Болючі і важкі для героїні. Зате всі навколо вважають,що їй просто пощастило. Їй вдалося вибратися з окупованої рідної Угорщини, пощастило перевести через кордон більше десятка своїх учениць,яких потім розкидало у прийомні сімї по добросердній Європі.
Дівчині навіть доля підкинула подарунок у вигляді порядного австрійського чоловіка, та його родини, які приймають її, опікуються нею і просять лиш одного- забути ту свою Угорщину і своє минуле,наче й не було його ніколи.
І Магда чесно старається забути. Вона багато гуляє, вдає з себе справну господиню, дає уроки гри на фортепіано самотній,як і вона, дівчинці. Але спогади,а ще більше неможливість поділитися з кимось своїм болем і почуттями затягують жінку у глибоку депресію,а пізніше й до спеціалізованої клініки.
Бути непочутим, незрозумілим, не мати змоги розділяти сумніви, переживання ,спогади і метання- ось що найстрашніше для людини. Неможливо струсонути з себе стару шкіру,як змія,і оновленою без багажу минулого ступати у щасливе майбутнє.Часом нам потрібна лише увага і розуміння,а ми чуємо-забудь,переступи,йди далі.
У випадку Магди,її таки врятувала любов і турбота. Хай трохи пізно,але прийшло розуміння,що вислів "я тебе розумію" часом краще залишити за дверима,і постаратися просто вислухати і прийняти. А іноді через розуміння когось приходить і розуміння себе.
Насправді,основним мотивом книжки мені видалося прохання- люди,будьте уважніші і чутливіші одне до одного,до рідних і близьких,а часто й до незнайомців.
Тема біженців взагалі болюча,враховуючи теперішню ситуацію у світі,за кожною такою людиною криється розбита на кавалки доля,яка ніколи вже не стане цілісною посудиною без шрамів та зазубрин...
Книжка доволі монотонна,розтягнута, заплутана, як нездоровий сон,що наче й закінчився вже,але не дає тобі спокою. Ти прокидаєшся з надією забутися,а він ходить слідом і наздоганяє.
Правда,тут не сон,а спогади. Болючі і важкі для героїні. Зате всі навколо вважають,що їй просто пощастило. Їй вдалося вибратися з окупованої рідної Угорщини, пощастило перевести через кордон більше десятка своїх учениць,яких потім розкидало у прийомні сімї по добросердній Європі.
Дівчині навіть доля підкинула подарунок у вигляді порядного австрійського чоловіка, та його родини, які приймають її, опікуються нею і просять лиш одного- забути ту свою Угорщину і своє минуле,наче й не було його ніколи.
І Магда чесно старається забути. Вона багато гуляє, вдає з себе справну господиню, дає уроки гри на фортепіано самотній,як і вона, дівчинці. Але спогади,а ще більше неможливість поділитися з кимось своїм болем і почуттями затягують жінку у глибоку депресію,а пізніше й до спеціалізованої клініки.
Бути непочутим, незрозумілим, не мати змоги розділяти сумніви, переживання ,спогади і метання- ось що найстрашніше для людини. Неможливо струсонути з себе стару шкіру,як змія,і оновленою без багажу минулого ступати у щасливе майбутнє.Часом нам потрібна лише увага і розуміння,а ми чуємо-забудь,переступи,йди далі.
У випадку Магди,її таки врятувала любов і турбота. Хай трохи пізно,але прийшло розуміння,що вислів "я тебе розумію" часом краще залишити за дверима,і постаратися просто вислухати і прийняти. А іноді через розуміння когось приходить і розуміння себе.
Насправді,основним мотивом книжки мені видалося прохання- люди,будьте уважніші і чутливіші одне до одного,до рідних і близьких,а часто й до незнайомців.
Тема біженців взагалі болюча,враховуючи теперішню ситуацію у світі,за кожною такою людиною криється розбита на кавалки доля,яка ніколи вже не стане цілісною посудиною без шрамів та зазубрин...
June 29, 2016
Останнім часом слухала он-лайн лекції з курсу Ярослава Грицака "Вибрані питання європейської історії", і в одній з них згадувалась теорія Ґершенкрона, і його "frog leap" зокрема (жабячий стрибок - "відсталі країни не можуть просто "врости" у розвинутість, шляхом поступових й акумулятивних змін - вони мають у цей стан "застрибнути".") І от читаючи цю книгу, я думала, чи можливий такий "стрибок" у переживанні історичної і власної психологічної травми?! Бо, з одного боку, розумієш, що не тільки ми, а навіть досить заможні і, на перший погляд, благополучні країни, таких травм-скелетів у шафі мають безліч, і тут "ти не один", а з другого - згадується наш Винниченко "з бромом", і лячно якось з тим об'ємом нашого непроговоренного, і масштабів тих "стрибків"...
Головна героїня роману восени 1956 року перетинає кордон Угорщини з Австрією, втікаючи від совєтських танків, і з собою забирає дітей зі своєї школи. Вона більше не повернеться в Угорщину, втратить зв язок з родиною, дітей заберуть в прийомні родини, і лишиться тільки порада - залишити минуле в минулому, забути, не згадувати, почати життя з чистого аркушу...
Це книга про біль, про минуле, що не закривається на власне (чи чуже!) бажання, про важливість співчуття, розмови і переживання, а також про можливість своїм болем допомогти витягти скелети з шафи близької тобі людини...
І мені здається, що у випадку наших історичних травм писати до Йожефа таки доведеться, і "стрибок" тут не допоможе, бо людська душа складніша і крихкіша за будь-яку економічну систему, а надія є в тому - що більш живуча, ніж усі теорії світу...
Це книга рефлексія, тому буде до вподоби тим, хто не боїться проговорювати, занурюватись у емоції і спогади, співпереживати і співчувати.
Може не сподобатись прихільникам динамічного і сюжету, закритих "гештальтів", чіткої структури і фіналу. Дуже потрібна книга саме нам, і саме тепер. Рекомендую!
Головна героїня роману восени 1956 року перетинає кордон Угорщини з Австрією, втікаючи від совєтських танків, і з собою забирає дітей зі своєї школи. Вона більше не повернеться в Угорщину, втратить зв язок з родиною, дітей заберуть в прийомні родини, і лишиться тільки порада - залишити минуле в минулому, забути, не згадувати, почати життя з чистого аркушу...
Це книга про біль, про минуле, що не закривається на власне (чи чуже!) бажання, про важливість співчуття, розмови і переживання, а також про можливість своїм болем допомогти витягти скелети з шафи близької тобі людини...
І мені здається, що у випадку наших історичних травм писати до Йожефа таки доведеться, і "стрибок" тут не допоможе, бо людська душа складніша і крихкіша за будь-яку економічну систему, а надія є в тому - що більш живуча, ніж усі теорії світу...
Це книга рефлексія, тому буде до вподоби тим, хто не боїться проговорювати, занурюватись у емоції і спогади, співпереживати і співчувати.
Може не сподобатись прихільникам динамічного і сюжету, закритих "гештальтів", чіткої структури і фіналу. Дуже потрібна книга саме нам, і саме тепер. Рекомендую!
April 1, 2014
Mooi geschreven ...
Displaying 1 - 14 of 14 reviews