What do you think?
Rate this book
Старая крепость
В первой и второй книгах романа известного советского писателя, лауреата Государственной премии СССР и премии имени Т.Шевченко, рассказывается о жизни ребят маленького пограничного городка Западной Украины в годы гражданской войны. Юные герои становятся свидетелями, а порой и участниками революционных боев за Советскую власть.
432 pages, Hardcover
Published January 1, 1986
7 people want to read
About the author
Владимир Беляев
10 books6 followersВладимир Павлович Беляев (3 апреля 1909 Каменец-Подольский — 11 февраля 1990 Москва) — русский и украинский советский писатель и публицист. Лауреат Сталинской премии третьей степени (1952). Член ВКП(б) с 1931 года.
Родился 3 апреля 1909 года в г. Каменце-Подольском в семье служащего. По окончании школы-семилетки учился в ФЗУ при заводе «Мотор» и в вечернем Педагогическом институте. В 1924 году вступил в комсомол. С 1926 года работал литейщиком на Первомайском машиностроительном заводе им. П. П. Шмидта в Бердянске, в редакции газет «Червоний кордон», «Молодой рабочий». В 1929—1930 года служил в РККА. По окончании службы до 1934 года работал на Ленинградском заводе «Большевик» сварщиком, слесарем, а затем начальником отдела.
С 1934 года В. П. Беляев работал в редакции журнала «Литературный современник». С 1923 года публиковался в местной прессе. Первые художественные произведения — рассказы «Детство» и «Ровесники». В 1934 году рассказ «Ровесники» отмечен 2-й премией ВЦСПС на Всесоюзном конкурсе рабочих авторов. С 1936 года становится профессиональным литератором. В 1937 году написал повесть «Подростки», впоследствии ставшую первой частью крупнейшего произведения автора — трилогии «Старая крепость». В 1938 году принят в Союз писателей СССР.
В 1941 году в составе народного ополчения участвовал в обороне Ленинграда, продолжал журналистскую работу. В феврале 1942 года по состоянию здоровья эвакуирован в Архангельск, где по рекомендации Е. П. Катаева назначен военным корреспондентом Совинформбюро на Севере. Был сотрудником военной газеты «Патриот Родины». В августе 1944 года Беляева, как корреспондента Всесоюзного радио, направили в Западную Украину, включив в состав местной Чрезвычайной государственной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников. По материалом работы в комиссии опубликовал ряд очерков, посвящённых разоблачению преступлений нацистов и коллаборационистов на оккупированных территориях СССР. Составил список жертв резни львовских профессоров, организованной немецкими фашистами в июле 1941 года.
После войны продолжил занятие литературной работой, до 1960 года проживая во Львове, а позднее в Москве.
Умер в Москве 11 февраля 1990 года. Похоронен на Троекуровском кладбище (участок № 2).
Родился 3 апреля 1909 года в г. Каменце-Подольском в семье служащего. По окончании школы-семилетки учился в ФЗУ при заводе «Мотор» и в вечернем Педагогическом институте. В 1924 году вступил в комсомол. С 1926 года работал литейщиком на Первомайском машиностроительном заводе им. П. П. Шмидта в Бердянске, в редакции газет «Червоний кордон», «Молодой рабочий». В 1929—1930 года служил в РККА. По окончании службы до 1934 года работал на Ленинградском заводе «Большевик» сварщиком, слесарем, а затем начальником отдела.
С 1934 года В. П. Беляев работал в редакции журнала «Литературный современник». С 1923 года публиковался в местной прессе. Первые художественные произведения — рассказы «Детство» и «Ровесники». В 1934 году рассказ «Ровесники» отмечен 2-й премией ВЦСПС на Всесоюзном конкурсе рабочих авторов. С 1936 года становится профессиональным литератором. В 1937 году написал повесть «Подростки», впоследствии ставшую первой частью крупнейшего произведения автора — трилогии «Старая крепость». В 1938 году принят в Союз писателей СССР.
В 1941 году в составе народного ополчения участвовал в обороне Ленинграда, продолжал журналистскую работу. В феврале 1942 года по состоянию здоровья эвакуирован в Архангельск, где по рекомендации Е. П. Катаева назначен военным корреспондентом Совинформбюро на Севере. Был сотрудником военной газеты «Патриот Родины». В августе 1944 года Беляева, как корреспондента Всесоюзного радио, направили в Западную Украину, включив в состав местной Чрезвычайной государственной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников. По материалом работы в комиссии опубликовал ряд очерков, посвящённых разоблачению преступлений нацистов и коллаборационистов на оккупированных территориях СССР. Составил список жертв резни львовских профессоров, организованной немецкими фашистами в июле 1941 года.
После войны продолжил занятие литературной работой, до 1960 года проживая во Львове, а позднее в Москве.
Умер в Москве 11 февраля 1990 года. Похоронен на Троекуровском кладбище (участок № 2).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
December 9, 2019
Идеологическая книга, своего рода гимн коммунизму. При этом слог автора, мелкие детали быта, описания природы, дают возможность погрузиться с головой и начать сопереживать героям. Мальчики взрослеют на глазах, меняют свои мнения, влюбляются, учатся, работают. С ними действительно интересно пройти весь этот путь.
August 3, 2020
Ці книжки мені втрапили у око на останньому поверсі Бібліотеки у Мінську. Бібліотека з великої букви Б не просто так, але про це іншим разом. Я здивувалася, що тут робить український (хоч і радянський) автор.
Анотація обіцяла радянський бестселер:
❤ наклад просто нереальний для сучасного українського письменника: російською мовою понад 300 тис, українською мовою - 150 тис.
❤ Тричі екранізовано.
❤ Беляяєв отримав за трилогію Сталінську премію 1951 року та премію КДБ СРСР (ага, кгб).
Сам письменник народився у Кам'янець-Подільському у 1907 році, тому події 1918-1920 років, описані у книжках частково автобіографічні.
"Стара фортеця" - це відмінний зразок радянської пропагандистської літератури для підлітків. Тут є тільки "чорне" та "біле", "ми" і "вони", пафос, лозунги та комісари...
"Вони" - це "прокляті петлюрівці". Вони настільки погані, що змушують говорити на своїй "мові" та співати "Ще не вмерла Україна". (Ага, жах просто *сарказм*).
Початок історії ще нічого - досить цікаво почитати про навчальні будні в українській гімназії, але потім, коли починаються "пригоди" - то графоманство автора просто вбиває любов до літератури. Друга книжка вже за часів "радянщини" і це вже агітка за "робочі професії".
Найсмішніше, що я запідозрила автора у тролінгу. Позитивний герой глушить рибу бомбами, стидається друга, краде ложки у своєї тітки, бреше, б'є байдики і конкретно тупить. Негативний герой весь час на крок попереду, "учений" (типу бути розумним і прораховувати свої ходи - це недолік), який відрікається від своєї матері після того, як його батька-лікаря розстріляли червоні. Він влаштовується працювати на кузню, щоб отримати робочий стаж. Адже тільки так він зможе вступити у комсомол, і тільки після цього - можливість отримати вищу освіту. Його "підступний" план у кінці розкриває головний герой. До речі, ГГ замість вузу нагороджують (!!!) можливістю працювати на заводі металургом 🙈 Бо робоча професія значно крутіша за "інженера, лікаря, агронома". Еее... точно тролінг.
Анотація обіцяла радянський бестселер:
❤ наклад просто нереальний для сучасного українського письменника: російською мовою понад 300 тис, українською мовою - 150 тис.
❤ Тричі екранізовано.
❤ Беляяєв отримав за трилогію Сталінську премію 1951 року та премію КДБ СРСР (ага, кгб).
Сам письменник народився у Кам'янець-Подільському у 1907 році, тому події 1918-1920 років, описані у книжках частково автобіографічні.
"Стара фортеця" - це відмінний зразок радянської пропагандистської літератури для підлітків. Тут є тільки "чорне" та "біле", "ми" і "вони", пафос, лозунги та комісари...
"Вони" - це "прокляті петлюрівці". Вони настільки погані, що змушують говорити на своїй "мові" та співати "Ще не вмерла Україна". (Ага, жах просто *сарказм*).
Початок історії ще нічого - досить цікаво почитати про навчальні будні в українській гімназії, але потім, коли починаються "пригоди" - то графоманство автора просто вбиває любов до літератури. Друга книжка вже за часів "радянщини" і це вже агітка за "робочі професії".
Найсмішніше, що я запідозрила автора у тролінгу. Позитивний герой глушить рибу бомбами, стидається друга, краде ложки у своєї тітки, бреше, б'є байдики і конкретно тупить. Негативний герой весь час на крок попереду, "учений" (типу бути розумним і прораховувати свої ходи - це недолік), який відрікається від своєї матері після того, як його батька-лікаря розстріляли червоні. Він влаштовується працювати на кузню, щоб отримати робочий стаж. Адже тільки так він зможе вступити у комсомол, і тільки після цього - можливість отримати вищу освіту. Його "підступний" план у кінці розкриває головний герой. До речі, ГГ замість вузу нагороджують (!!!) можливістю працювати на заводі металургом 🙈 Бо робоча професія значно крутіша за "інженера, лікаря, агронома". Еее... точно тролінг.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews