Безодня. Свято

by Євген Пашковський

«Так, як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатисе в найближчих сто років. Це неможливо. Це буквально вулкан», — вважає Павло Загребельний і означує прозу Євгена Пашковського «потоком мислення». А літературні критики називають її стилістичним потоком чи потоком свідомості, про що яскраво свідчить один з найкращих романів письменника — «Безодня».

Уже перші його твори дали підставу говорити про феномен Пашковського в українській літературі. Це письменник, пам’ять якого, як пам’ять давніх людей, зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків… І хоча в його прозу нелегко вчитатися, але так само важко вийти із світу його образів.

Романи «Свято» і «Безодня», які ввійшли до книги, тематично поєднані, у них Євген Пашковський змальовує безпритульність людських душ у нашому світі.

268 pages, Paperback

First published January 1, 2005

About the author

Євге́н Володи́мирович Пашко́вський — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої «Житомирської літературної школи».

Reviews

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

Найскладніше, що я поки читав українською. Довгі речення, величезні абзаци, де крапки з комами відділяють часи від просторів, а тіла від душ. Важко сказати про що це все, якісь житія мандрованих чоловіків і жінок, що народжують від невідь-кого дітей, про самотність удвох, про потворність світу та байдужість людей, про чужих в домі, про чужого батька, про зайвих cинів і доньок. А ще про есхатологію і сподівання на воскресіння. Бо ж оно в Лазаря вийшло, то чому б і простому смертному смерть не попрати?

Щодо "Свята": я так зрозумів, що назва така, бо "Сьогодні ж останній день свята, Києву півтори тисячі літ" (63). Головний герой - Андрій Михайлович Подорожній, наприкінці ескалаторний гул ковтнув його кроки.
а ще "тут зоріє спільна невидима совість" (73)
"Дитинство плаче, лякаючись невідомості, відтак надовго соромиться сліз, а старість печалиться зжитою радістю, оплакує колишній і теперішній сум: вся одміна між дитинством і схилом літ, уся відстань людського життя — декілька схлипів" (73).
"може, вік Анни — тисячолітня осінь, де чоловічі тіні млинкують змервленим листям над прірвою?" (101)
«душа, остючина на павутині любові, що тримало тебе над світом?» (120)


Щодо "Безодні": сюжет усе одно не перекажеш - тож виписав кілька промовистих цитат.
"подумки повертався до... засмиканого розлученнями, дітьми, пиятиками скульптора, який згадував Господа, тільки кленучи жінку" (251)
"смерть схожа на приймальницю макулатури в строкатій сукні, із шоколадним вогнем засосів під комірцем, коли нахиляється над паками газет, однаково зжовклих, як і вбога щоденність передплатників цього калейдоскопу засідань політбюро і негоди на півдні республіки, овочевої ярмарки в Західному мікрорайоні Ростова і реклами для любителів спортлото, прийому слухачів на курси скрипки при будинку офіцерів і відпочинку на водних лижах: смерть під хихоньки зваблених відвідувачів тюкує на балконах216 папір217"

4 рази згадується безодня - озеро, у якому втопили церкву:
"окрай лісу безодня з кришталевим дзвоном джерел, осріблені пісні водяних товщ вигойдують зачарованих сонних метеликів на татаринні" (146)
"і місто, що згодом пірне в безодню копалень" (198)
"зникла вбивча в неволі оскомина спогадів і зір сліпила безодня: за переказами вдома золотіла церква о трьох куполах і глибоченне озеро ковтнуло храм; перші свідки присягалися, що чули, як вода із сичанням виламувала рами й гасила свічки, зойкнув дзвін, срібні пруги торкнули берег потопленим світлом" (219)
"чула далекий подзвін від лісового озера-безодні з рубленим храмом на дні; глибинні потоки розгойдують язик дзвона: гуде від підземельного холоду мідь, туман нагадує тремтячу, змилену шкіру на лошаку білої масті, від судомного дзвону в’яне зозулинець і гаснуть сни" (259)

[Illia Rudiiko]

таки подужав за 69 днів і 7 перерв на детокс іншими книжками.

дилогія "Свято" і "Безодня" Пашковського — це як останні дві частини "Саду земних насолод" Босха, тільки в еквіваленті тексту й в антуражі пізнього совка: фарцовщики, рубероїд, Афган і Чорнобиль. отака-от чудесна картинка світової агонії. читати тяжко, бо Пашковський — людина-словник. хочете дізнатися, що ні чорта не знаєте української? тоді вам сюди. якщо все ж наважитесь почати книгу — що ж, щасти, але я вас попередив.

а, і так: Пашковський — геній.

4.5/5