What do you think?
Rate this book
Роза вітрів
Ви тримаєте у руках історію молодої богемної та популярної художниці Рози Вітрів. Вона шукала натхнення, а зустріла найгіршого і найпрекраснішого чоловіка. Її спроби нормального життя перетворюються на театр абсурду. І, незважаючи на втечі, всі злети і втрати, пошуки і відкриття, у цій шаленій, часом пристрасній, часом болісній коловерті, Розі вдається зберегти найважливіше — себе.
224 pages
Published January 1, 2015
1 person is currently reading
24 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
March 24, 2023
Прям ретро із студентських 2000 них 🥲
Правда я тоді більше любила про таких героїв пофігістичних читати, а не надломлених
Написано дуже ніжно
Кінцівка навіть така мені здалась зайвою
Правда я тоді більше любила про таких героїв пофігістичних читати, а не надломлених
Написано дуже ніжно
Кінцівка навіть така мені здалась зайвою
February 2, 2016
Є в мене одна читацька фантазія - щоб мені на очі рідше потрапляли книжки про митців і мисткинь і проблеми їхнього багатого внутрішнього світу. Звісно, можна було б і здогадатися, що в книжці під назвою "Роза Вітрів" йтиметься про щось нестримне, бурхливе і мінливе, як вітер, але я думала, що, може, там якісь пригоди. Але ж ні, знову пара "роза і тюльпан": творча жінка і харизматичний, проте нікчемний мужик. Від таких образів я ще не відпочила після роману Оксани Луцишиної, але змирилася.
Ознайомитися з повістю "Роза Вітрів" Ярослави Литвин мене спонукала перемога авторки на конкурсі видавництва "Смолоскип". Цей конкурс для мене є дуже авторитетним, хоч він більше відкриває поетів, аніж прозаїків. Вибір "Смолоскипа" у цьому разі мене дещо здивував, адже перемогу присуджують дебютантові, а Ярослава Литвин аж ніяк такою не є. До слова, Ярослава Литвин - одна з перших письменниць, яких я після школи побачила своїми очима: якось на першому курсі до нас в Інститут запросили її, Яну Дубинянську і Ларису Денисенко, і хоч це було давно, але в пані Ярослави вже тоді була книжка ("Ігри", здається). Ну але, мабуть, художній рівень творів її конкурентів на цьогорічному "Смолоскипі" не дотягував до книжки, і журі вирішило як вирішило. Що ж, якщо хороша книжка проситься на світ, то до біса умовності.
Я розумію, що сподобалося журі і що не може не сподобатися читачам: Ярослава Литвин пише дуже легко, жваво, дотепно і майстерно. Якби я не читала книжку в метро, а при столі, то б обов'язково підкреслила кілька таких живих, оригінальних речень і зацитувала їх тут. А так доведеться повірити мені на слово, що багато мовних відкриттів і дотепних жартів у книзі "Роза Вітрів" трапляються мало не на кожній сторінці. А це багато важить і не всім дається. Особисто я дуже ціную, коли оповідь несе тебе, мов на водній гірці, а не гальмує.
Щодо сюжету: головна героїня Роза Вітрів - мисткиня, закохана в харизматичного нікчему Єжи Вітрів, з яким навіть була одружена. Роза - епатажна, талановита художниця, непередбачувана і неординарна в поведінці пригодошукачка, яка потерпає від бідності і розбитого серця. Її коханий не менш неординарний, але, на відміну від Рози, бездарний. Зате красивий (нібито це його заслуга), і трохи знається на мистецтві. Бачачи творчі успіхи Рози, заздрить їй, а Роза цього не помічає, їй за радість писати портрети коханого Єжи і жити сьогоднішнім днем. Власне, на протистоянні Єжи і Рози збудовано сюжет, але він досить передбачуваний, тому що такі стосунки завжди передбачувані, і навіть відкритий фінал не дає мені віри в те, що їхнє щастя можливе. Дуже прикро і дуже життєво, коли "звичайна" жінка закохується в Митця, якого вона типу не варта. Але у сто крат прикріше, коли талановита жінка не уявляє свого життя від егоїстичного невдахи і почувається натхненною і цілісною тільки з таким. Ярослава Литвин пошкодувала для своєї героїні щастя і звела її саме з таким. Усе дуже банально і дуже страшно. Хоч Роза мені несимпатична, бо мене дратують "не-такі-як-всі" персонажі, все ж мені її дуже шкода, і не доведи Боже комусь так закохатися в якогось милого негідника, як Роза в Єжи.
Якщо головна сюжетна лінія не потребувала особливої фантазії, то додаткові Ярославі Литвин вдалися. Досі ніколи не читала про контору, що продюсує "артистів випрохувального жанру", тому цей хід я оцінила. Справді цікаво було читати про участь Рози у цьому підприємстві, я думаю, що цю лінію можна було розвинути повніше і трохи більше розповісти про людей, які вдаються до такого способу заробітку.
...Дописую відгук і ловлю себе на думці, що я так ревно осуджую Єжи і співчуваю Розі, ніби йдеться про живих людей. Мабуть. попри умовність деяких деталей їхньої історії, все ж таки в ній багато справжнього, раз це так мене зачепило. Отже, головне пані Ярославі вдалося, і якщо вона колись напише про більш приземлених, але не менш цікавих особистостей, то я почитаю її новий роман і навіть прийду на презентацію по печеньку з цитатою:)
Ознайомитися з повістю "Роза Вітрів" Ярослави Литвин мене спонукала перемога авторки на конкурсі видавництва "Смолоскип". Цей конкурс для мене є дуже авторитетним, хоч він більше відкриває поетів, аніж прозаїків. Вибір "Смолоскипа" у цьому разі мене дещо здивував, адже перемогу присуджують дебютантові, а Ярослава Литвин аж ніяк такою не є. До слова, Ярослава Литвин - одна з перших письменниць, яких я після школи побачила своїми очима: якось на першому курсі до нас в Інститут запросили її, Яну Дубинянську і Ларису Денисенко, і хоч це було давно, але в пані Ярослави вже тоді була книжка ("Ігри", здається). Ну але, мабуть, художній рівень творів її конкурентів на цьогорічному "Смолоскипі" не дотягував до книжки, і журі вирішило як вирішило. Що ж, якщо хороша книжка проситься на світ, то до біса умовності.
Я розумію, що сподобалося журі і що не може не сподобатися читачам: Ярослава Литвин пише дуже легко, жваво, дотепно і майстерно. Якби я не читала книжку в метро, а при столі, то б обов'язково підкреслила кілька таких живих, оригінальних речень і зацитувала їх тут. А так доведеться повірити мені на слово, що багато мовних відкриттів і дотепних жартів у книзі "Роза Вітрів" трапляються мало не на кожній сторінці. А це багато важить і не всім дається. Особисто я дуже ціную, коли оповідь несе тебе, мов на водній гірці, а не гальмує.
Щодо сюжету: головна героїня Роза Вітрів - мисткиня, закохана в харизматичного нікчему Єжи Вітрів, з яким навіть була одружена. Роза - епатажна, талановита художниця, непередбачувана і неординарна в поведінці пригодошукачка, яка потерпає від бідності і розбитого серця. Її коханий не менш неординарний, але, на відміну від Рози, бездарний. Зате красивий (нібито це його заслуга), і трохи знається на мистецтві. Бачачи творчі успіхи Рози, заздрить їй, а Роза цього не помічає, їй за радість писати портрети коханого Єжи і жити сьогоднішнім днем. Власне, на протистоянні Єжи і Рози збудовано сюжет, але він досить передбачуваний, тому що такі стосунки завжди передбачувані, і навіть відкритий фінал не дає мені віри в те, що їхнє щастя можливе. Дуже прикро і дуже життєво, коли "звичайна" жінка закохується в Митця, якого вона типу не варта. Але у сто крат прикріше, коли талановита жінка не уявляє свого життя від егоїстичного невдахи і почувається натхненною і цілісною тільки з таким. Ярослава Литвин пошкодувала для своєї героїні щастя і звела її саме з таким. Усе дуже банально і дуже страшно. Хоч Роза мені несимпатична, бо мене дратують "не-такі-як-всі" персонажі, все ж мені її дуже шкода, і не доведи Боже комусь так закохатися в якогось милого негідника, як Роза в Єжи.
Якщо головна сюжетна лінія не потребувала особливої фантазії, то додаткові Ярославі Литвин вдалися. Досі ніколи не читала про контору, що продюсує "артистів випрохувального жанру", тому цей хід я оцінила. Справді цікаво було читати про участь Рози у цьому підприємстві, я думаю, що цю лінію можна було розвинути повніше і трохи більше розповісти про людей, які вдаються до такого способу заробітку.
...Дописую відгук і ловлю себе на думці, що я так ревно осуджую Єжи і співчуваю Розі, ніби йдеться про живих людей. Мабуть. попри умовність деяких деталей їхньої історії, все ж таки в ній багато справжнього, раз це так мене зачепило. Отже, головне пані Ярославі вдалося, і якщо вона колись напише про більш приземлених, але не менш цікавих особистостей, то я почитаю її новий роман і навіть прийду на презентацію по печеньку з цитатою:)
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 16, 2016
Хороший роман. Якось навіть несподівано, тобто сподівано, бо я ж бачила позитивні відгуки, наприклад, Юлі Стахівської, але все одно якось не сподівалася. А закінчення - то взагалі. Ні, я знала про "несподіване закінчення" і в думках прокручувала, який же ж такий може бути кінець, а він таки виявився несподіваним, скільки я не крутила. І водночас, треба сказати, дуже логічним і навіть трохи банальним.
Взагалі-то, це любовний роман, і навіть секс тут є, єдине, що любов така не солодка, а надривна, можна сказати навіть нещасна. Но любов. І можна прикинути, що ймовірно навіть із щасливим кінцем.
А ще це роман про богєму, богєму художників, бо є ще богєма поетів, прозаїків, акторів, кіношників і всякої іншої творчої молоді. А втім, вся богєма однакова: сидять без грошей і бухають.
А ще головна героїня працює в канторі, "продюсерськиому центрі", якиц займається "продюсуванням" різних прохачів у метро. Фантастичний сюжетний хід, шкода, що авторка використала його не сповна.
Ну і врешті в книжці є якась така невротичність, якщо будете читати багато за раз, може передатися. Будьмо уважні ;)
Читати? Однозначно. Хороша сучасна українська проза, читається легко, пише про Київ, і про Львів, і про Карпати. Зі смолоскипівської молодої прози, видать, найкраще за останній час. А, і обкладинка прикольна :)
Взагалі-то, це любовний роман, і навіть секс тут є, єдине, що любов така не солодка, а надривна, можна сказати навіть нещасна. Но любов. І можна прикинути, що ймовірно навіть із щасливим кінцем.
А ще це роман про богєму, богєму художників, бо є ще богєма поетів, прозаїків, акторів, кіношників і всякої іншої творчої молоді. А втім, вся богєма однакова: сидять без грошей і бухають.
А ще головна героїня працює в канторі, "продюсерськиому центрі", якиц займається "продюсуванням" різних прохачів у метро. Фантастичний сюжетний хід, шкода, що авторка використала його не сповна.
Ну і врешті в книжці є якась така невротичність, якщо будете читати багато за раз, може передатися. Будьмо уважні ;)
Читати? Однозначно. Хороша сучасна українська проза, читається легко, пише про Київ, і про Львів, і про Карпати. Зі смолоскипівської молодої прози, видать, найкраще за останній час. А, і обкладинка прикольна :)
July 13, 2017
Я раніше дуже любила такий стиль літератури, де потрібно вишукувати поміж рядків, перекладати для себе алегорії, вчитуватись в абзаци, щоб розуміти правильно. Мені сподобались порівняння і стиль книги. Видно, що авторка пише (чи писала вірші).
А сама книга про хворе кохання. Кохання, яке калічить і випалює з середини. В головної героїні завжди бракувало мужності його відпустити. Кидання з одних крайнощів в інші, спроби подорослішати. Тут багато алкоголю, відчаю і пошуків себе. Мені Роза дуже нагадувала одну мою подругу, весь час думала, що якби вона писала книгу, було б щось схоже в сюжеті.
По свіжому ще не можу зрозуміти свої враження. Зачепила, так. Цікаво, який шлях обере Роза далі. Чи відпустить, чи подорослішає, чи прийме нові зміни.
Що буде далі ? Я за хеппі-енди, але в даному випадку чомусь в них не вірю. Ця героїня обере страждання, замість щастя.
А сама книга про хворе кохання. Кохання, яке калічить і випалює з середини. В головної героїні завжди бракувало мужності його відпустити. Кидання з одних крайнощів в інші, спроби подорослішати. Тут багато алкоголю, відчаю і пошуків себе. Мені Роза дуже нагадувала одну мою подругу, весь час думала, що якби вона писала книгу, було б щось схоже в сюжеті.
По свіжому ще не можу зрозуміти свої враження. Зачепила, так. Цікаво, який шлях обере Роза далі. Чи відпустить, чи подорослішає, чи прийме нові зміни.
Що буде далі ? Я за хеппі-енди, але в даному випадку чомусь в них не вірю. Ця героїня обере страждання, замість щастя.
October 4, 2016
Книжка в першу чергу про дитячий максималізм, там хочеться всіх струхнути і сказати: пора вирости, дітки! От якби вони хоч трошки кудись рухалися в бік дорослішання зі своїми терзаннями, то було б прекрасно і для них і для читачів. Я розумію, що в 16 усі знають, що вони особливі і усі інші це просто тлєн, але ж в 20 уже починаються якись порухи, які ведуть до цікавіших висновків. Коротше, шкода мені тих дітей.
February 15, 2022
Майстерна мова і цілком пристойний сюжет. Але гарні книги - це ж не тільки оповідка. Наприклад, авторка, зокрема, оформила в слова думку, яка давно в мене самої клубилася в голові, але все ніяк не намацувалася. «… чомусь із часом люди, в яких мало вражень у сучасному, починають ностальгувати за недалеким минулим. Вони влаштовують зустрічі випускників, вітають з днями народження і лайкають аватарки.» Годно і правдиво. Хоча напевно не всі з цим погодяться, а хтось ще й образиться. Таких суджень, роздумів та висновків там ще є. Зокрема тому книга не всім припаде до душі, мені припала
December 9, 2022
«Кожна людина - новий космос. І відчуваєш до неї зовсім іншу галактику емоцій...»
«Коли ти пізнаєш людину до кінця, сповна, до найгіршого бруду, то лишається два виходи з тієї твані: люта ненависть або ніжна любов.»
Глибока і надривна історія жінки, яка малює, кохає і живе вільно, так як захочеться сьогодні. Атмосфера і світ художниці, запах фарб і опис полотен, палатковий табір в Криму, яскравий і витончений простір картинних галерей і виставок.
Таке сильне почуття до людини, яка в будь-який момент обертається і йде, зраджує, ображає, нехтує. Кохання до чоловіка, яке змушує знецінює себе, втікати від себе і своїх почуттів, які сильніші за все на світі. Кохати так, щоб мати сили пробачити, переступати через себе і повертатися до того рідного, спраглого, найкращого місця в його обіймах.
Ну і тема жебрацтва. Тих людей, яких ми щодня бачимо у переходах, транспорті, вулицях, вагонах метро чи зупинках. Бізнес, який процвітає, обманює, знецінює.
Дуже змішані відчуття після прочитання, бо багато питань ставиш перед собою. Тут відкритий фінал і кожен може додумати для себе своє продовження. Але якою б не була ваша кінцівка, історі Рози подарує багато емоцій, вони будуть різними, але вони будуть справжніми.
«Коли ти пізнаєш людину до кінця, сповна, до найгіршого бруду, то лишається два виходи з тієї твані: люта ненависть або ніжна любов.»
Глибока і надривна історія жінки, яка малює, кохає і живе вільно, так як захочеться сьогодні. Атмосфера і світ художниці, запах фарб і опис полотен, палатковий табір в Криму, яскравий і витончений простір картинних галерей і виставок.
Таке сильне почуття до людини, яка в будь-який момент обертається і йде, зраджує, ображає, нехтує. Кохання до чоловіка, яке змушує знецінює себе, втікати від себе і своїх почуттів, які сильніші за все на світі. Кохати так, щоб мати сили пробачити, переступати через себе і повертатися до того рідного, спраглого, найкращого місця в його обіймах.
Ну і тема жебрацтва. Тих людей, яких ми щодня бачимо у переходах, транспорті, вулицях, вагонах метро чи зупинках. Бізнес, який процвітає, обманює, знецінює.
Дуже змішані відчуття після прочитання, бо багато питань ставиш перед собою. Тут відкритий фінал і кожен може додумати для себе своє продовження. Але якою б не була ваша кінцівка, історі Рози подарує багато емоцій, вони будуть різними, але вони будуть справжніми.
March 27, 2023
Хороша, розхристана, емоційно-чуттєва, про навішані ярлики жіночності та токсичні стосунки, про внутрішню свободу і її межі у суспільстві, закоренілому та втупленому у своє «ліжко-робота-пожерти-туалет-поспати/переспати». Про мисткиню та її ношу і кохання - чи то до Єжи, чи то до виразу своєї творчості у його портретах. Дуже дико, свавільно. Розбурхує почуття.
August 5, 2016
Насичена яскрава історія про дівчину з відкритим серцем. Найвища міра сміливості - це відвертість, Роза Вітрів саме така. Болюча історія кохання, справжній іспит на те, щоб не втратити себе.
Читається на одному диханні.
І надихає.
Читається на одному диханні.
І надихає.
November 16, 2022
Чудово переданий внутрішній світ героїні. Сюжет місцями недоречно психоделічний
October 10, 2016
Книжка тяжка до розуміння, може тому, що вона для жінок, чи тому, що вона для хіпі, чи для людей схожих до тих, що описані в ній. На початку і в кінці мова книжки якась сленгово дражлива, тому на початку книжки не хотів продовжувати читати, а в кінці не хотів дочитувати. Рятує якась інтрига, чи шо? Насправді ніякі очікування чогось цікавого не мають жодних підстав. Забудь надію, хто сюди ступає. Писанина про приблуду і заторможеного.
Увага написане особиста думка, може таке комусь і сподобається.
Увага написане особиста думка, може таке комусь і сподобається.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews