Кніга паэта, філёзафа і вандроўніка Ігара Бабкова складаецца з паэтычных эсэяў, што друкаваліся ў такіх выданьнях, як віленская «Наша Ніва», часопісах «Крыніца», «Фрагмэнты», «Arche», «Дзеяслоў». Асноўная адметнасьць кнігі – інтанацыя, зь якой прамаўляецца слова «Беларусь».
Перша книга білоруською мовою, прочитана мною. На її 140-ка сторінках я стикався зі стількома знаменитими прізвищами, що недаремно у польському виданні навіть зробили іменний покажчик. І щоразу - це виправдано; автор не прикривається гучними іменами, а вписує свої думки в світовий контекст без тіні меншовартості чи, навпаки, впертої самовпевненості. Деякі есеї цієї збірки стали для мене неабияким випробуванням і, зізнаюся, я зрозумів не все. Не тому, що це білоруська, а тому, що категорії, якими мислить автор, для мене надто складні: чи не в кожному есеї зауважую філософську освіту автора. Тексти просто прекрасні! Наповнені глибокого змісту, переплетені з іронією, а також просякнуті щирою прив'язаністю автора до своєї землі. Не менше там і похмурості, проте вона обгрунтована. І більшість поглядів автора поділяю і я сам, що стало визначальним фактором мого захоплення. Не стану приховувати заздрощів, що Білорусь має такого інтелектуала, у той час як серед наших есеїстів я не можу підібрати йому рівного. Але ще гірше, що для нас Ігар Бабков є маловідомим, що Білорусь не цікавить нас так, як вона того заслуговує. Тим гірше для України.