What do you think?
Rate this book
Сни
Ця книга — десять історій, пронесених контрабандою через кордон між сновидіннями і реальністю. Шанс змінити світ, що випадає раз на сімсот років. Історія дружби чемпіона-лучника й кишенькового злодія. Загадкова кімната в самому центрі планети. І багато іншого — кожному на свій смак.
Автор книжки — молодий прозаїк зі Львова — прагне в своїх незвичних за сюжетами творах, що увійшли в його дебютну книжку, по-своєму показати одвічну боротьбу за утвердження Добра та Справедливості. Реалістичне і досить часто сюрреалістичне відображення людського життя веде прозаїка то в фантастичні виміри, то у звичайне земне мирське життя. Однак завжди він, по-філософськи осмислюючи зміст відтворюваних подій, бачить у центрі їх людський розум.
Автор книжки — молодий прозаїк зі Львова — прагне в своїх незвичних за сюжетами творах, що увійшли в його дебютну книжку, по-своєму показати одвічну боротьбу за утвердження Добра та Справедливості. Реалістичне і досить часто сюрреалістичне відображення людського життя веде прозаїка то в фантастичні виміри, то у звичайне земне мирське життя. Однак завжди він, по-філософськи осмислюючи зміст відтворюваних подій, бачить у центрі їх людський розум.
394 pages, Paperback
First published July 1, 2015
11 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
August 11, 2015
Якби мені таке "снилось", як автору...
"Перехрестя часів" -- фентезійний серіал у прозі, факт: кожна серія закінчується на найцікавішому місці :)
Вельми вдячна за окремі потішні фрази: "вдало кинута сокира", "крокодили, щоб їм" і особливо за "Джеронімо!"
Приємно було подумати, що ось нарешті автор, який напевно, як і я, не розуміє, на холєру в пригодницьких творах потрібні усі оті довжеленні описи дерев і трав, відчуттів-почуттів, думок при заході сонця і візерунку на плащах. Події! У цій клятій багатосерійній повісті суцільні події. Немає ніяких описів, супер! І тут я зрозуміла, для чого вони таки потрібні :) Щоб відпочивати, ось для чого. Поки очі читають розповідь про ступінь дрімучості лісу при дорозі, види рослин, візерунок жилок на листках і теде, розум переварює заворушку, з якої персонажі щойно вирвались, обдумує варіанти подальшого розвитку подій, складає оцінку персонажам -- щоб потім цілком щиро здивуватися, що перша оцінка не вельми правильна, а дорогу вибрали все ж не прогнозовану, тому подальший сюжет у виконанні автора цікавіший, ніж надуманий читачем. Немає відпочинкового опису -- і всього цього теж нема. Сидиш собі ото, забуваючи про дихання, і плавишся під напором імен, рухів, вчинків, подій, рішень, перемикання сцен і рукояток транслюндера -- загалом, до такого читацького навантаження тра було підготуватись певними тренуваннями. Ну або я зовсім слабачка, чого теж як варіанту не відкидаю.
Подій стільки, що якщо у них запхати середньовсесвітньолітературностатистичну кількість описів, то історія Середзем’я цій повісті могла би рівноправно тиснути руку. Не скажу, що це саме те, чого б мені хотілось. Взагалі, ця річ залишає неоднозначну постемоцію.
До речі, я могла б попридиратись, наприклад, до імен (а чому такі, а не інакші?) або ще чогось (кгм, так ешхартська -- це взагалі яка?), але віддавання належного моїм нападкам від якості/розміру/складу книжки не залежить :) Повний залік.
Друга повість -- "Кімната з шістьма стелями". Прекрасний перехід від оповіді-що-радує-в-мені-дитину до НФ. Трохи нагадує Aoi Tamago (або, певно, будь-що інше про спуск людини в надра планетоподібного чогось). Зрозуміло, що не всі наукові деталі пояснено до кінця (це ж художня книжка, чи як?), зрозуміло, що дещо віддане на прерогативу чогось непояснюваного. Оце саме, знаєте, коли чогось недопояснюють з такою собі посмішечкою не-варто-витрачати-час-і-розказувати-загальновідоме-яке-кожна-дитина-розуміє-правда-ж-? Я навіть не надто маю щось проти.
Знов-таки сюжет, з якого можна витиснути щось більше. (Гм, починаю думати, що взагалі з будь-якого сюжету можна витиснути більше, і не вдається згадати такий, з якого було б не можна. [Перцепція? Яке страшне слово.])
Злегка означені характери персонажів. Злегка виписаний фінал. І взагалі якесь воно отак "злегка". Добре.
Йдемо далі.
"Два мечі" -- це чудова повість. Я не так багато знаю текстів з нальотом deus ex machina, і цей дуже славний. "Горицвіт, чи як там тебе".
Оповідання усі різношерсті. Як і повісті; і все це добро йде в пристойному порядку, перемикаючи з одного типу дійсності на інший, без примусу, але з присмаком. Не всі зрозуміла дотолку, але їх тлумачення можна лишити собі на потім: нехай це буде "Слід" і "Вулиця Слонів". "Наступник", "Вартівник моста", "Надвампіри" добряче порадували -- я таке люблю. Трохи схоже на оповідання Борхеса. Або не трохи. Або не схоже. "Адміністратор Всесвіту" змусив мене качатись від сміху, це прекрасна річ! І як все просто пояснено :) Здається, хтось не лише любить слово "моноліт", а й не вважає, що деміург -- то щось недосяжне. "Рейкнарьок" безбашенний, але не до кінця, і спершу дивує його божевільність, а потім її нецілісність, а потім дивуюсь сама з себе. Бігме, ідеальне оповідання для фіналу. Таке ...фінальне.
Так от це не книжка, а щось із чимось. Я сиджу і божевільно гигочу. У мене хороший настрій від прочитання, але я не маю більше чого сказати. Хочеться сказати "авторе, виспись", але це буде жорстко й не відповідатиме дійсності.
ЗІ. Супер.
ЗЗІ. Я знаю другу людину після дизайнера обкладинки, яка має отримати по шиї. І це автор анотації, брате XD
"Перехрестя часів" -- фентезійний серіал у прозі, факт: кожна серія закінчується на найцікавішому місці :)
Вельми вдячна за окремі потішні фрази: "вдало кинута сокира", "крокодили, щоб їм" і особливо за "Джеронімо!"
Приємно було подумати, що ось нарешті автор, який напевно, як і я, не розуміє, на холєру в пригодницьких творах потрібні усі оті довжеленні описи дерев і трав, відчуттів-почуттів, думок при заході сонця і візерунку на плащах. Події! У цій клятій багатосерійній повісті суцільні події. Немає ніяких описів, супер! І тут я зрозуміла, для чого вони таки потрібні :) Щоб відпочивати, ось для чого. Поки очі читають розповідь про ступінь дрімучості лісу при дорозі, види рослин, візерунок жилок на листках і теде, розум переварює заворушку, з якої персонажі щойно вирвались, обдумує варіанти подальшого розвитку подій, складає оцінку персонажам -- щоб потім цілком щиро здивуватися, що перша оцінка не вельми правильна, а дорогу вибрали все ж не прогнозовану, тому подальший сюжет у виконанні автора цікавіший, ніж надуманий читачем. Немає відпочинкового опису -- і всього цього теж нема. Сидиш собі ото, забуваючи про дихання, і плавишся під напором імен, рухів, вчинків, подій, рішень, перемикання сцен і рукояток транслюндера -- загалом, до такого читацького навантаження тра було підготуватись певними тренуваннями. Ну або я зовсім слабачка, чого теж як варіанту не відкидаю.
Подій стільки, що якщо у них запхати середньовсесвітньолітературностатистичну кількість описів, то історія Середзем’я цій повісті могла би рівноправно тиснути руку. Не скажу, що це саме те, чого б мені хотілось. Взагалі, ця річ залишає неоднозначну постемоцію.
До речі, я могла б попридиратись, наприклад, до імен (а чому такі, а не інакші?) або ще чогось (кгм, так ешхартська -- це взагалі яка?), але віддавання належного моїм нападкам від якості/розміру/складу книжки не залежить :) Повний залік.
Друга повість -- "Кімната з шістьма стелями". Прекрасний перехід від оповіді-що-радує-в-мені-дитину до НФ. Трохи нагадує Aoi Tamago (або, певно, будь-що інше про спуск людини в надра планетоподібного чогось). Зрозуміло, що не всі наукові деталі пояснено до кінця (це ж художня книжка, чи як?), зрозуміло, що дещо віддане на прерогативу чогось непояснюваного. Оце саме, знаєте, коли чогось недопояснюють з такою собі посмішечкою не-варто-витрачати-час-і-розказувати-загальновідоме-яке-кожна-дитина-розуміє-правда-ж-? Я навіть не надто маю щось проти.
Знов-таки сюжет, з якого можна витиснути щось більше. (Гм, починаю думати, що взагалі з будь-якого сюжету можна витиснути більше, і не вдається згадати такий, з якого було б не можна. [Перцепція? Яке страшне слово.])
Злегка означені характери персонажів. Злегка виписаний фінал. І взагалі якесь воно отак "злегка". Добре.
Йдемо далі.
"Два мечі" -- це чудова повість. Я не так багато знаю текстів з нальотом deus ex machina, і цей дуже славний. "Горицвіт, чи як там тебе".
Оповідання усі різношерсті. Як і повісті; і все це добро йде в пристойному порядку, перемикаючи з одного типу дійсності на інший, без примусу, але з присмаком. Не всі зрозуміла дотолку, але їх тлумачення можна лишити собі на потім: нехай це буде "Слід" і "Вулиця Слонів". "Наступник", "Вартівник моста", "Надвампіри" добряче порадували -- я таке люблю. Трохи схоже на оповідання Борхеса. Або не трохи. Або не схоже. "Адміністратор Всесвіту" змусив мене качатись від сміху, це прекрасна річ! І як все просто пояснено :) Здається, хтось не лише любить слово "моноліт", а й не вважає, що деміург -- то щось недосяжне. "Рейкнарьок" безбашенний, але не до кінця, і спершу дивує його божевільність, а потім її нецілісність, а потім дивуюсь сама з себе. Бігме, ідеальне оповідання для фіналу. Таке ...фінальне.
Так от це не книжка, а щось із чимось. Я сиджу і божевільно гигочу. У мене хороший настрій від прочитання, але я не маю більше чого сказати. Хочеться сказати "авторе, виспись", але це буде жорстко й не відповідатиме дійсності.
ЗІ. Супер.
ЗЗІ. Я знаю другу людину після дизайнера обкладинки, яка має отримати по шиї. І це автор анотації, брате XD
Displaying 1 of 1 review