«Моя дорога птаха» - це книга, в якій пульсує суцільна емоція, живий нерв. Вона умовно розділена на три частини - своєрідний фотоальбом як обрамлення до маминої розповіді про Андрія Кузьменка, його казка «Тарасик, тролейбус і святий Миколай» і підбірка текстів його пісень. Але насправді це слова, які мама просто не могла не сказати про свого сина, про свою найдорожчу птаху, про те, яким він був і яким завжди буде для неї.
Коли про Кузьму - то болить. Все ще болить. От і читаєш, а тобі болить. Особливо, тому що це "мамина історія".
Краще робити книжки якісно, ніж швидко. Цю книгу видали швидко. Швидко та якісно. Але 43 стр, де багато ілюстрацій та половина змісту - пісні. Це не просто мало, це катастрофічно мало. Три зірочки з п*яти - за мою жадібність до Скрябіна, яку я цією книжкою не втамувала.
Книга почалась, як біографічна розповідь про Кузьму від його мами. Але десь на половині цей каркас зламався, більш-менше чітко можна скласти уявення лише про шкільні роки і початок навчання в інституті. Далі йде чудове оповідання, написане Кузьмою, кілька текстів його пісень, і багато материнського болю та віри в те, що її син унікальний і його смерть щось змінить в цьому світі. І багато фоток з особистого архіву, що класно. Не хочу звучати цинічно, але книзі справді бракує структури, певного роду "дозрілості" (і чікої мети).
На самом деле очень страшная книга... очень печальная и очень страшная, но читать её надо обязательно! Наверное это очень страшно написать такую книгу о своём ребёнке.