Мак червоний в росі

by Марина Гримич

Марина Гримич у своєму новому романі, як завжди, змінила письменницьке амплуа, написавши зовсім не подібне до того, що писала раніше, й геть не схоже на усе, що г в сучасній українській літературі. Роман з потужним містичним струменем, в якому химерно переплелися різні мотиви: шістдесятники та їхні діти, життя після життя, самогубство як форма протесту, українська богема у реальному та ірраціональному вимірах...

Уже до появи друком роман якимось дивним чином створив навколо себе містичну ауру, «перетасувавши карти» авторові, редакторові та видавцям. Він то загравав з ними, то відверто знущався. И диктував свої вимоги, однією з яких було залучення до художнього оформлення робіт геніального Георгія Якутовича, котрий колись, у шістдесяті, робив разом з Параджаиовим, Іллгнком та Миколайчуком «Тіні забутих предків».

170 pages, Hardcover

First published January 1, 2005

Reviews

[Yaroslav · Rating 4 out of 5]

4⭐

Коли в книзі є Київ — для мене це завжди окреме сердечко. А коли Київ описаний настільки атмосферно, як у Марини Гримич, — це вже майже автоматичні +1 до оцінки. У «Мак червоний в росі» місто буквально живе: дворики, вулиці, київський дух. Читаєш і постійно ловиш себе на думці, що це той Київ, який хочеться пам’ятати і берегти.

Дуже сподобалось, як авторка показує життя київської проукраїнської інтелігенції 1960–80-х років. Цей світ — кухні, розмови, напівприглушений опір, культурне середовище — прописаний настільки живо, що в якийсь момент починаєш відчувати себе всередині цієї спільноти. І це, мабуть, найсильніша частина роману.

Але магічна складова для мене виявилась трохи перевантаженою. Її дуже багато, і особливо — релігійних мотивів. Через це часом виникало відчуття, що магія починає витісняти ту реалістичну історію, яка якраз була найцікавішою.

Ще один момент — стилістика «потоку свідомості». Деякі абзаци написані так щільно і без чітких пауз, що читати їх було непросто. Я, здається, навіть думаю з розділовими знаками, тому такі фрагменти доводилось буквально продиратися.

Попри це, книга справила дуже сильне враження. За Київ, за атмосферу інтелігентського середовища і за цю пам’ять про культурний опір — майже 4,5.

Але поки що все ж 4.

[Bohdan · Rating 5 out of 5]

Прослухав, в начитці авторки, сподобалось, цікаво. Тобто сюжет мені не сподобався, діти шістдесятників через призму магічного реалізму, що може й не такий реалізм, мені не надто близький, хоч і пані Марина час від часу використовує.  Але сенси, які продукують діалоги персонажів чи навіть ситуації розповідають дуже незвичні ракурси на більш менш знайомі речі. Як на мене це набір оповідань, не по формі, а по змісту, коли демонструються різні, актуальні й зараз думки.

Тільки "життєствердна" частина про смерть якось не надто надихаюча)