What do you think?
Rate this book
Азійський кінематограф: від класики до «нової хвилі» 1950 – 1990
Повоєнні десятиліття — період справжнього вибуху для азійського кіно.
У Японії з’явилися фільми, які назавжди увійшли в історію світового кінематографу: «Сім самураїв» Куросави Акіри й «Токійська історія» Одзу Ясуджіро. Ці роботи відкрили Японію світу й дали відчуття, що кіно може бути не тільки розвагою, а й глибокою філософською розмовою.
У Кореї цей час позначений «золотим віком» 1950–60-х, коли Кім Кійон зняв «Служницю» — фільм, який і сьогодні називають одним із найсильніших у корейському кінематографі. Тоді ж працювали Шін Санок та Ю Хьонмок, що під цензурою творили драми про соціальні травми й втрати.
У Китаї з кінця 1940-х років кінематограф піддається жорсткій цензурі з боку комуністичної партії. На зламі 1980-х з’являється «п’яте покоління» режисерів — Джан Їмов («Червоний ґаолян») і Чень Кайґе («Прощавай, моя наложнице»), які вперше представили китайське кіно на фестивалях Європи й зробили його частиною глобальної культурної розмови. Саме це покоління йде на ризик — створює авторське кіно, яке схвалюється світом, проте часто критикується самим Китаєм.
У цей час Гонконг переживав власний «золотий вік»: Брюс Лі, Джекі Чан, а згодом Джон Ву заклали підвалини жанрового кіно, яке вплинуло навіть на Голлівуд. Водночас з’явилися перші картини Вона Карвая, що додали в гонконзьке кіно поетичності й нової чуттєвості.
Тож 1950–1990-ті роки стали часом, коли азійський кінематограф уперше заявив про себе як рівний партнер Заходу, подарував світу класичні шедеври й заклав основу для наступних поколінь.
У Японії з’явилися фільми, які назавжди увійшли в історію світового кінематографу: «Сім самураїв» Куросави Акіри й «Токійська історія» Одзу Ясуджіро. Ці роботи відкрили Японію світу й дали відчуття, що кіно може бути не тільки розвагою, а й глибокою філософською розмовою.
У Кореї цей час позначений «золотим віком» 1950–60-х, коли Кім Кійон зняв «Служницю» — фільм, який і сьогодні називають одним із найсильніших у корейському кінематографі. Тоді ж працювали Шін Санок та Ю Хьонмок, що під цензурою творили драми про соціальні травми й втрати.
У Китаї з кінця 1940-х років кінематограф піддається жорсткій цензурі з боку комуністичної партії. На зламі 1980-х з’являється «п’яте покоління» режисерів — Джан Їмов («Червоний ґаолян») і Чень Кайґе («Прощавай, моя наложнице»), які вперше представили китайське кіно на фестивалях Європи й зробили його частиною глобальної культурної розмови. Саме це покоління йде на ризик — створює авторське кіно, яке схвалюється світом, проте часто критикується самим Китаєм.
У цей час Гонконг переживав власний «золотий вік»: Брюс Лі, Джекі Чан, а згодом Джон Ву заклали підвалини жанрового кіно, яке вплинуло навіть на Голлівуд. Водночас з’явилися перші картини Вона Карвая, що додали в гонконзьке кіно поетичності й нової чуттєвості.
Тож 1950–1990-ті роки стали часом, коли азійський кінематограф уперше заявив про себе як рівний партнер Заходу, подарував світу класичні шедеври й заклав основу для наступних поколінь.
576 pages, Paperback
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
June 26, 2026
Для мене це 3.5.
Доволі цікаво було дізнатись, як розвивались індустрії в країнах на іншому краю землі, які часто бували натхненням для відомих американських режисерів. Була здивована, що в Китая і Кореї такі проблеми зі збереження кіноспадщини, виявляється, нам ще дуже пощастило, хоч в окупації ми були довше.
Не дуже сподобалось, що автор робить самоповтори в епітетах і метафорах, які застосовує до фільмів, інколи це просто перефразування або синоніми до вже сказаного.
Але книжка читається доволі легко і швидко. І любов автора до кінематографу та описи спонукають до перегляду деяких стрічок.
Чекатиму на другу частину про сучасне кіно.
Автору удачі!
Доволі цікаво було дізнатись, як розвивались індустрії в країнах на іншому краю землі, які часто бували натхненням для відомих американських режисерів. Була здивована, що в Китая і Кореї такі проблеми зі збереження кіноспадщини, виявляється, нам ще дуже пощастило, хоч в окупації ми були довше.
Не дуже сподобалось, що автор робить самоповтори в епітетах і метафорах, які застосовує до фільмів, інколи це просто перефразування або синоніми до вже сказаного.
Але книжка читається доволі легко і швидко. І любов автора до кінематографу та описи спонукають до перегляду деяких стрічок.
Чекатиму на другу частину про сучасне кіно.
Автору удачі!
Displaying 1 of 1 review