Було цікаво знову поринути в світ Шуміла. Читається захопливо (друга половина трохи просідає в порівнянні з першою).
Але... Як справедливо вказують, у Шуміла виходять дракони, навіть коли він пише про котів. Сюжет, світ, характери -- все повторює попередні книги. В головній героїні чітко вгадується щось середнє між Лірою і Сандрою. Нового немає практично нічого. :( Мабуть навіть краще і логічніше перечитати старі книги, ніж цю "нову".
Новая книга Шумила - как новая порция наркотика. Может, где-то слабее старых, может что-то не удалось (сам автор признаёт, что "текст рыхлый" и что задумка с женским романом провалилась). Но всё равно - читается на одном дыхании, и так хорошо на душе становится, и хочется жить и работать, что за это можно простить всё.