Лис Микита. Пісня друга

Лис Микита #2

by Іван Франко, Люда Самусь (Illustrator), Богдан Кордоба (Ідея)

«Гей хто в лїсї не буває, той не бачив, той не знає, як Микита Лис жиє», ― так починається Друга Пісня Франкової оповіді про невгамовного Лиса. А що ж ми про нього знаємо? Він хитрий, кмітливий і впертий. Він господар, сім’янин і кар’єрист. Вміє плести інтриги та викручуватися із небезпек. Не антагоніст і не протагоніст ― радше той, хто бере свою долю у власні руки.

То яка натура Лиса? Дізнаємось із мальопису «Лис Микита. Пісня друга. Графічна адаптація за віршованою казкою Івана Франка».

56 pages, Paperback

Published November 1, 2025

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[Roman Zarichnyi · Rating 4 out of 5]

Читаючи «Лиса Микиту. Пісню другу», я вже мав певні очікування після першого випуску і, на щастя, вони не просто справдилися, а й отримали цікаве продовження. Ця частина відчувається більш напруженою й сюжетно щільнішою.

Сюжет зосереджується на конфлікті Микити з лісовою владою. Поява Ведмедя Бурмила, який приходить до Лиса від самого Царя, змінює тон оповіді: жарти й хитрощі поступово перетворюються на гру з високими ставками. Мені сподобалося, що Микита тут не виглядає ні абсолютним лиходієм, ні класичним героєм. Він радше стратег, який звик виживати розумом і не надто переймається моральними наслідками. Саме ця неоднозначність робить персонажа живим і цікавим.

Візуально мальопис знову тримає високу планку. Людмила Самусь майстерно передає емоції героїв, а сцени з Бурмилом мають відчутну вагу й загрозу. Колір працює на настрій: ліс здається то затишним, то небезпечним, залежно від ситуації.

У підсумку «Пісня друга» не просто розвиває знайому історію, а й додає їй глибини, змушуючи замислитися над владою, відповідальністю й ціною хитрості. Після фіналу хочеться лише одного — якнайшвидше відкрити наступну пісню.

Придбати мальопис можна тут

[Mykhailo Gasyuk · Rating 4 out of 5]

Друга частина цілком присвячена левовому посланцю медведю, з яким Микита вчинив у своєму стилі. Намальовано самобутньо. Літера “ї” у незвичних місцях вкурвлює, але це, я так розумію, авторський текст. Моя заангажована четвірка цій українській класиці.