Мамуся

by Роксолана Сьома

Молода жінка розуміє, що з її малолітнім сином щось негаразд. Після численних обстежень виявляється, що в нього — розлад аутичного спектра. Синів діагноз перевертає життя жінки з ніг на голову. Вона вирішує займатися адаптацією і вихованням дитини самотужки, та життя підкидає все нові й нові випробування: стосунки з чоловіком руйнуються, а інші діти не приймають хлопчика в дитячому садку. На що здатне материнське серце, щоб уберегти сина від страждань і жорстокої реальності?

348 pages, Hardcover

First published January 1, 2025

About the author

Роксолана Сьома - українська письменниця, журналістка, редакторка. Народилася на Львівщині, хоча метрика стверджує, що на Прикарпатті. З дитинства писала вірші, оповідання та пісні. Її тексти друкували в регіональній періодиці. Була переможницею численних конкурсів як авторка-виконавиця.

З-під її клавіатури вийшли у світ романи "Вакації у Танґермюнде" (2012), "Голова" (2016), "Світи суміжні" (2018). Отримала відзнаку літературного конкурсу видавництва "Молоскип" (2010), премію "Дебют року" від книжкового порталу "Друг читача" (2012), Всеукраїнську літературну премію імені Олександри Кравченко (Девіль) (2013), а також увійшла до списку переможців Всеукраїнського літературного конкурсу "Дніпро-Бук-Фест" (2019 ) та отримала диплом фіналіста Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" (2020).

Reviews

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 5 out of 5]

Книга “Мамуся”
Роксолана Сьома
Видавництво Темпора, 2025
⠀
Ця книжка - у першу чергу про силу материнської любові.
⠀
І про силу материнської віри.
Бо коли навіть лікарі не прогнозують покращення, мамуся вірить у своє дитя.
⠀
“- Тобто Орчикові доведеться сидіти на ліках? - її пальці
нервово зминають спідницю.
- Так. Насамперед треба зняти симптоми: страх і самоагресію…
Леся затуляє обличчя. Бракне повітря. Голова обертом.
«Ні, ні, ні! Це не я, це не зі мною, не з моєю дитиною!» -
клубочиться вихор думок. Їй здається, що необхідність прийому ліків - то дорога в один кінець.”
⠀
Цей роман настільки правдивий, наскільки є фантазією авторки.
Він живий.
Він буденний.
Маленькі болі та перемоги, які формують життя батьків з “іншими” дітками.
⠀
Коли ви читаєте, ви відчуваєте біль та відчай матері.
⠀
Ви відчуваєте відразу до світу, який не приймає інакшість.
⠀
Ви бачите світ очима дитини, яка сприймає його інакше.
⠀
“Ім’я Лесиного сина з чужого рота звучить відразливо. Чи, може, то рот такий бридкий - не розуміє. Вона підводить змокрілі очі:
- А як же співчуття, людяність? Ви ж, дорослі, можете пояснити дітям, що Орчик просто трохи інакший, слабший…
Вони могли б ним опікуватися, підтримувати… - плутається
в аргументах.”
⠀
Але світ не сприймає інакшість.
⠀
Слабкість.
⠀
Головна героїня - Леся - рано втрачає матір за загадкових, трагічних обставин.
Залишається з батьком, який ліпить з неї юристку, але вона незаплановано вагітніє, одружується та полишає навчання.
⠀
Шлюб, життя зі свекрухою та безхребетним чоловіком. Потім - народження сина Орчика з новим для неї “діагнозом”. Вона намагається жити з новою реальністю, але потім - розлучення та смерть батька.
⠀
Леся залишається сам на сам із таємницями своєї родини та дитиною, якій потрібен постійний догляд. Вона повністю виснажена, але не втрачає надії.
⠀
Але все не так просто.
⠀
На що здатна матір, якщо загнати її в глухий кут?
⠀
Я мала очікування щодо закінчення роману, але авторка мене здивувала.
⠀
Біле стало сірим, а потім навіть чорним.
Жертва перетворилася на хижака.
Мене це дуже збурило - іноді так хочеться гепі енду.
⠀
Однозначно раджу!
⠀
Важливо і боляче.
Читати - щоб змінювати світ на краще!
⠀
#примхливачитака

[Nataliya Demchenko · Rating 4 out of 5]

Мені було дуже важко читати книгу і не тому що вона важко написано, а через контекст. Книга психологічно важка, проте вона відкриває нам дуже багато того, через що проходять мами дітей з аутизмом.
Головна героїня Леся вийшла заміж за першого ж свого хлопця вагітною. Чи кохала вона його, я впевнена, що ні, проте вона вважала, що саме так все має бути. Не дивлячись на те, що її батько був великою людиною в райцентрі, жила вона з чоловіком у місті, в квартирі свекрухи зі свекрухою. Чоловік, справжній мами синочок, свекруха, справжня свекруха. Леся мучилась, але терпіла все заради свого сина Ореста. Через деякий час вона почала розуміти, що з дитиною щось не так. Пройшовши лікарів, з’їздивши в Київ, вона отримує діагноз. Проходить всі стадії горя, проте не довіряє лікарям. Займається сином постійно,віддає в садочок, де отримує багато психологічного тиску з боку батьків і педагогів. Навіть на деякий час віддає до школи.
В деякий момент вона настільки фокусується на синові, його потребах, що забуває про свої власні бажання, кордон. А через деякий час, забуває, що її маленький Орест подорослішав.
Книга відкриває неприємну, вражаючу, страшну правду. Як на мене, доволі детально показує, як це жити з особливою дитиною, а особливо без належної допомоги і уваги. Чи потрібно на 100 відсотків жертвувати собою і до чого це зможе привести.
Додатково можу порадити серіал Мами пінгвінів, який теж показує, як мами боряться за повноцінне життя своїх не таких як інші дітей.

****
Леся відчуває непоясниму радість і наповненість. Ніби цей хлопчик прийшов у світ саме таким і саме до неї, щоб могла себе відшукати і надати сенсу власному життю.Бо що, коли її безумовні любов і опіка – єдині цілющі ліки для сина?

Біль від утрати кгось близького, певно не маліє ніколи. Прост обростає капсулою, яка лускається щоразу при згадці, вивільняючи ті самі первордні, не підвладні часу емоції.

Знати хто ти й чийого роду,- основоположна потреба людини, що наділяє її опірністю проти всіх буреломів, міцно тримаючи при землі.

Де справа торкається грошей, там співчуття і людяність маліють!

Вона не знає котра з двох бід легша:мати нездорову дитину чи мертву?

Та Лесю це геть не торкає. ЇЇ не обходить, що відчуває дитина, чиясь дитина.