По той бік серця

by Юрій Смолич

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

328 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

Reviews

[Nazar · Rating 5 out of 5]

Дуже сильний, недооцінений і прогресивний (сучасний) для свого часу роман. Дикуватий експериментальний модернізм, який перестрибує у постмодернізм, і це у 1929 році. Навіть не знаю, з чим порівняти. Ґомбрович? Монті Пайтон? Шоу Довгоносиків? Найбільше він вражає своєю дурнуватістю - як і багато визначних українських текстів, це тупо прикол (де українці - там приколи). Страшна і кривава історія Перших визвольних змагань тут показана очима двох придурків: один хитросракий опортуніст, другий екзальтований ідіот. Звідси випливає іронічна дистанція до всіх історичних подій: Смолич, здається, однаково мав у рот і червоних, і білих, і жовтоблакитних. Власне, ця іронічна дистанція дуже бісить, особливо зараз, особливо знаючи ганебні деталі біографії самого Смолича. Але така вже несправедливість vita brevis: автор помирає, а мистецтво продовжує жити і розповідати щось дуже важливе. Навіть крізь товщу приколів тут сочиться справжній людський біль.

[Maria · Rating 4 out of 5]

Ура! Я досягла мети на гудрідзі і одночасно читаю не 10 книжок, а тільки 9. А це доволі складно для людини, яка спершу починає щось читати, а потім лишає книжку в іншому місці на пару днів. Чи місяців. І взагалі. Тішуся цьому невимовно.


А тепер до Смолича. Максимально неочікуваний для мене текст. Попередньо я читала «Господарство доктора Гальванеску» і це зовсім інша історія. Так, текст — продукт свого часу, але який же дотепний, часом навіть жорстко сатиричний.

Одне я знаю точно — треба буде якось ще раз прицільно перечитати. І обговорити з розумними людьми.

[Natalia Baidak · Rating 5 out of 5]

Текст 1928 року і це неймовірна іронія (саркастичніше, ніж "Бійня номер п'ять" Воннегута!) Ми є свідками подій з 1916 по 1928 рік: Перша світова, більшовики, денікінці, армія УНР, махновці, концтабори, еміграція, повернення до срср, індустріалізація та НЕП у Харкові... Як може десятиліття вмістити в собі стільки всього? Як на трагічні події можна дивитись очима героїв, які ділять одне ім'я, але "один з них дурень, інших сучий син"? Дуже сміливо, дуже смішно і дуже болісно. Книга настільки смілива, що декілька разів перевіряєш, що це 1928 рік, точно? Як так може бути?

Юрій Смолич (Георгій Корнелійович Смолич) у 1920-х жив в Харкові в тому ж будинку "Слово", редагував "УЖ", дружив з Йогансеном і іншими, був театральним критиком, написав один з перших українських творів наукової фантастики "Останній Ейджевуд".. І настали 1930-ті роки...
"2 лютого 1935 року заступник начальника ХОУ НКВС УРСР Камінський дав завдання: "Снимите секретно 3-го февраля с. г. и доставьте пом. нач. СПО тов. ЯКУШЕВУ писателя СМОЛИЧА Юрия Корнеевича 1900 года рождения, проживающего в доме "Слово" кв. 63". Незабаром йому відзвітували: "На Ваше задание сообщаем, что гр-н СМОЛИЧ Юрий Корнеевич 9-го февраля был секретно снят и доставлен тов. ЯКУШЕВУ".
Якушев: "13 февраля был завербован для секретной работы по украинским литературным кругам писатель СМОЛИЧ Юрий Корнеевич, под псевдонимом "СТРЕЛА".
На длительном допросе СМОЛИЧ сознался, что он входил в националистическую группировку писателей, к которой принадлежали писатели ВРАЖЛЫВЫЙ, ПОДМОГИЛЬНЫЙ Валериан и ПОЛИЩУК Валериан и друг. арестованные за участие в террористической организации..."

Що саме робились на тих допитах, ми можемо мати уявлення. Юрій Смолич не поїхав в Сибір і вижив, тому що почав "співпрацювати". Це дало йому можливість дожити до 75 років, займати високі посади, їздити закордон та мати різноманітні відзнаки. Процитую Ірину Цимбал, з її статті і дані справи: "Якщо вам здається, що я виправдовую Смолича, то вам здається. Є факти. Юрій Смолич був інформатором секретних служб. Юрій Смолич був прекрасним письменником і мемуаристом. І був людиною - слабкою, але талановитою" 💔