Світло окраїн

by Галина Петросаняк

Друга поетична збірка авторки містить вірші, написані протягом останніх п’яти років. Для більшості поезій визначальним є поняття простору – як зовнішнього, географічного, так і внутрішнього, екзистенційного.

48 pages, Paperback

First published January 1, 2000

About the author

Авторка текстів івано-франківських музичних формацій «Старий Станиславів» та «Rara avis». Авторка збірок поезій «Парк на схилі» (1996), «Світло окраїн» (2000), «Спокуса говорити» (2008), «Політ на повітряній кулі» (2015), «Екзофонія» (2019). Вірш з першої збірки удостоєний Премії Бу-Ба-Бу «За найкращий вірш року». Вела літературну студію при обласній організації Національної Спілки письменників України. Перекладає з німецької мови. Серед перекладів — європейський бестселер Петера Зілагі "Остання «Вікножирафа», виданий видавництвом «Класика» у серії «Колекція Перфецького», автобіографічний роман Александра Ґранаха «Ось іде людина» (2012), автобіографія Соми Морґенштерна «В інші часи. Юні літа у Східній Галичині» (2019), оповідання Ганса Коха (2016) та ін. У 2001 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика художньої прози Йозефа Рота». Була стипендіаткою австрійського уряду. У 2007 році стала лауреатом премії Губерта Бурди, що присвоюється у Німеччині східноєвропейським лірикам. Вірші перекладалися французькою, німецькою, польською, англійською, російською та білоруською мовами. Авторка книжки оповідань «Не заважай мені рятувати світ» (2019) та низки есеїв. До 2016 жила в Івано-Франківську. Зараз живе у Швейцарії.

Reviews

[Nazarii Zanoz]

Ця книжка вперше трапилася мені літ 12-15 тому і тоді справила дуже велике враження. Я тоді якраз глибше намагався зрозуміти Станівський феномен, взнати більше людей, причетних до нього, бо завше ваблять люди, котрі зостаються не на виду.
Пані Галина гарно пише про близькі їй гірські терени, вплітає архітектуру, природу, ламає цікаво ритм. Ті речі мені якраз ставали важливими, тож я ніби через поезію стрівся із близькою людиною. Мав такі внутрішні діялоги через час і відстань з цією поезію. Тоді на мене се так вплинуло, що намагався писати в подібній манері про рідну Теребовлю, але, звісно, не так вдало. Тож зараз я не можу якось об'єктивно ставитися, мабуть, до цієї книжки. Там просто є гарні і близькі речі, котрі ціную через час і простір, ніби те саме світло окраїн, котре світить наймиліше серцю і найболючіше, коли наближаєшся до рідних територій після довгої розлуки чи коли покидаєш їх і здається, що те світло хоче тебе затримати. А як не вдасться - підживлює твою свічечку букви "Ї" чи внутрішній вогник

[Дарина Гладун · Rating 3 out of 5]

Вірші, переважно, не можуть втримати власних сенсів. Через щедрість і надлишковість текстів, мені не вдалося їх сприймати як окремі роботи - тільки в корпусі й діалозі з іншими текстами. Як клаптикову ковдру поезій із різних циклів. Тому для мене особисто книжка спрацювала більше як цілісність, в якій частина текстів може функціонувати окремо, але більшість є невіддільною від авторського світобачення.
Фотоілюстрації до віршів у мене викликали неоднозначне ставлення, оскільки вони часто апелюють до особисто-авторського, а їхній зв'язок із конкретними текстами іноді затемнений. Не завжди зрозумілий.

Звісно, я читаю цю книгу з відстані 22-24 років (на обкладинці вказано 1998, всередині зазначено - 2000), перебуваючи в якісно іншому контекстуальному полі, ніж авторка. Тож припускаю, що в цій часопросторовій відстані між мною й текстами, могло загубитися щось важливе для їхньої інтерпретації.