Колись хтось буде досліджувати динаміку зміни поетики Лесика від більш близького спілкування з Голобородьком до майже замовкання. Хай ті хтось іще звернуть увагу на такий художній засіб, як порівняння, улюблений в поета. Моїми фаворитами в збірці стали: «Розкидані обличчя» (неймовірно потужний початок), «Тільки б сон» і «Турбіни електростанцій», розділ 2 (тобто поема), травень, січень і лютий (тобто місяці), (жуки) «Як у дитинстві» та «А».
Лесик Панасюк — один з найкращих сучасних українських поетів. І ця збірка — чергове тому підтвердження. Точні порівняння й ориґінальна метафорика — це те, що чекає вас у цій книжці. А окрім цього — іще багато чого. Зокрема те, на що ви найменше сподіваєтесь.
Давно хотілося такої поезії. Як на мене, то Лесику вдалося своїми текстами висмикнути з буденності, вміло препарувати рутинність фантазією і так переплавити у словах свої особисті досвіди (зокрема про війну), що вірші стають позачасовими.
Деякі вірші читала близьким вголос. Мабуть, із цього й варто було би почати.